Економіка міського господарства (стр. 3 из 12)

Одержання і підтримка стратегічного ресурсу для кожної конкретної фірми пов’язано з відомими витратами. У випадку домінуючої фірми чи твердої олігополії ці витрати компенсуються одержанням ринкової сили з метою підтримки рівня цін вище собівартості. Стосовно до проблеми соціальності ринкової сили питання щодо стратегічного ресурсу можна поставити таким чином: чи дає споживачу якісь додаткові блага створення і використання тією чи іншою конкретною фірмою даного конкретного стратегічного ресурсу, що компенсують оплату її послуг за цінами вище конкурентних, чи ні. Чи ж створення стратегічного ресурсу веде винятково до використання ринкової сили з метою монопольного ціноутворення, а значить позбавленню частини благ суспільства, що воно б мало при конкуренції.

Класичним прикладом стратегічного ресурсу, використання якого незмінно оцінювалося органами антимонопольного захисту як законне, соціальне, може служить економія на масштабах виробництва, зниження його витрат у розрахунку на одиницю продукції в міру росту розмірів підприємства чи фірми, що включає кілька підприємств. Технологічно оптимальний розмір, може бути досягнутий за умови, що підприємство забезпечує, скажемо 50% ринку, а при 49% витрати, у силу особливості технології виробництва, зростуть, тобто, 50%-ний рубіж є так називаним мінімально ефективним розміром виробництва. Усі компанії з меншою часткою ринку будуть у даному випадку мати більш високий рівень витрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Навіть якщо домінуюча фірма, що використовує велике підприємство, буде призначати ціни вище витрат, але нижче, ніж у конкурентів, що не володіють таким ресурсом, її діяльність соціальна, незважаючи на використання ринкової сили з метою завищення цін.

Роль фактора економії на масштабі варіюється по галузях економіки. При розборі антитрестовських справ суди ретельно вивчають можливості економії на масштабах на стосовному до справи ринку, що впливає на їхнє рішення щодо законності дій фірм, що мають велику частку ринку.

2.2 Основи формування ринкових відносин

Для переходу до ринкових відносин у нашій країні необхідно ввести роздержавлення та приватизацію.

Під роздержавленням власності розуміють перетворення державних підприємств на підприємства, що ґрунтуються на інших (недержавних) формах власності.

Під приватизацією розуміють процес придбання власності громадян чи їхніх об'єднань усіх чи частини акцій (паїв) акціонерних товариств, інших господарчих товариств, а також підприємств.

В Україні приватизацією займається Фонд державного майна, міські комітети з керування комунальним (муніципальним) майном.

Використовують наступні форми приватизації:

ліквідація підприємства і реалізація його активів на аукціоні;

викуп майна, що здано в оренду;

купівля-продаж підприємства;

перетворення підприємства в акціонерне товариство з наступним продажем акцій.

На сьогодні в Україні мають місце такі організаційно-правові форми підприємств: державні, муніципальні, частки суспільства, акціонерні товариства, кооперативи.

Для всіх їх законом гарантуються рівні права і можливості, що створюють нормальне ринкове середовище. Кожне підприємство може самостійно визначити для свого виробництва вид конкурентноздатної продукції, вибирати постачальників і споживачів, установлювати вільні ціни на свою продукцію. Законом передбачено також, що підприємства можуть займатися зовнішньоекономічною діяльністю, валютний прибуток від якої, за відрахуванням податків, використовується ними самостійно.

Важливим моментом у діяльності підприємства є виплата податків. Основним об'єктом оподатковування в сучасних умовах є прибуток підприємства. Оподаткований прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції, основних фондів, іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій. Порядок обчислення, сплати, терміни, ставки податку на прибуток визначенні законом України.

У ринкових умовах підприємство може бути оголошено банкрутом. Законодавством України передбачено, що претензії кредиторів можуть бути звернені на основні фонди і будь-яке майно підприємства, що збанкрутувало.

В умовах переходу до ринкових відносин різко підвищується роль розробок стратегії і тактики поводження підприємства на ринку. Це вимагає зусиль всіх економічних служб, економічної підготовки кадрів.

Зважаючи на те, що значна частина підприємств житлово-комунального господарства є природними монополістами, високу соціальну значимість житлово-комунальних послуг, цінову політику, що складається в області (за роки платної економіки) та інші фактори, Державний комітет України з комунального господарства розробив концепцію переходу підприємств до ринкових відносин. Держкомітетом розроблена галузева Концепція приватизації майнового комплексу житлово-комунального господарства, основні положення якої включенні в державну програму приватизації майна державних підприємств, що затверджено Верховною Радою України.

Держкомітетом сформована прогноз-програма приватизації майна підприємств, що знаходяться в загальнодержавній власності. Аналогічні програми на рівні комунальної власності є в кожній області.

Основні напрямки галузевої Концепції з питань цінової політики полягають у наступному. Політика цін і тарифів на послуги житлово-комунального господарства, що передбачає дотації підприємствам, не відповідає ринковим умовам. Необхідно перейти на нові ціни і тарифи, що забезпечило б їхню економічну відповідність витратам підприємства на надання послуг.

При здійснені реформи цін і тарифів виникає ще одна складна комплексна проблема входження житлово-комунального господарства і населення до ринкових відносин – адресні компенсації на оплату житлово-комунальних послуг малозабезпеченим громадянам, що повинні пом’якшити наслідки росту цін.

Основними напрямками проведення реформи цін і тарифів є:

упровадження єдиних для всіх цін і тарифів;

поступовий поетапний перехід від державних дотацій житлово-комунальним підприємствам до адресних компенсаційних виплат безпосередньо споживачам послуг – громадянам з мінімальними і середніми доходами;

поступовий в міру перехід підприємства на бездотаційні умови господарювання, передача функцій затвердження тарифів місцевими органами влади, входячи з витрат на виробництво житлово-комунальних послуг у конкретному населеному пункті з урахуванням оптимального рівня рентабельності;

розробка і впровадження механізму стимулювання споживачів до економії при користуванні житлово-комунальними послугами;

організація виготовлення контрольно-вимірювальних приладів, запірної арматури для обліку і регулювання споживання холодної і гарячої води, теплової енергії й ін.

На сьогодні окремі елементи Концепції вже реалізовані. Наприклад, з 1993 року розмір квартирної плати розраховується за загальною, а не житловою площею, як це було раніш. Почав діяти і розроблений механізм адресних компенсаційних виплат безпосередньо населенню для розрахунків за житлово-комунальні послуги.

2.3 Соціально-економічна оцінка територій по функціональних зручностях для проживання населення і розміщення будівництва

Під функціональними зручностями проживання розуміється можливість одержання максимального комплексу суспільного обслуговування з мінімальними витратами сил, часу і засобів, а також наявність транспортних зв'язків з культурними і суспільними центрами міста. Тому при оцінці територій, забудови міста, враховуються витрати часу на трудові і культурно-побутові поїздки, наслідки транспортної утоми і витрати часу на чекання в сфері обслуговування.

Унаслідок тривалості транспортних поїздок пасажир піддається впливу транспортної "утоми", значення якої виражається прямими втратами суспільної праці в результаті зниження працездатності людини.

При комплексній оцінці території оцінюється з урахуванням заробітної плати за одну людино-годину робочого часу трудящих з понижуючим коефіцієнтом 0,6.

Вартісна оцінка наслідків транспортної утоми визначається по формулі (2.1):

, (2.1)

де: Sтр – вартісна оцінка часу на транспортні поїздки, млн. грн;

R – середня вартісна оцінка робочого часу, тис.грн./чіл.\час.;

а – понижаюшшй коефіцієнт для визначення вартісної оцінки 1 чіл.-години неробочого часу;

t1 – середні витрати часу на одну трудову поїздку в двох напрямках, час;

N2 – кількість жителів, що виїжджають до місця додатка праці, чіл.;

t2 – середні витрати часу на одну поїздку культурно-побутового призначення в двох напрямках, час;

N1 – працююче населення району, чіл.;

j – доля культурно-побутових поїздок щодо трудових (орієнтовно 0,4);

Р – кількість робочих днів у році;

Т – розрахункове число років (відповідно нормативному коефіцієнту ефективності капітальних вкладень при будівництві об'єктів невиробничої сфери).

Функціональні зручності територій для розміщення об'єктів обслуговування в плані міста

Умови розміщення об'єктів торгівлі, суспільного харчування, видовищних установ і т.п. у різних районах безпосередньо впливають на результати діяльності цих об'єктів і характеризують визначені соціальні зручності у районах забудови. Оцінка територій міста в цьому випадку виражається розміром доходу, одержуваного від об'єктів обслуговування, розташованих у районі, що приходяться на 1 га території, і визначається по формулі (2.2):

, (2.2)

де: Z – оцінка територій щодо економічного ефекту від розміщення об'єктів обслуговування в плані міста, млн. грн./га;