У Швеції соціальний захист забезпечується на рівні нормального соціального стандарту. А це означає, що прибудь яких життєвих проблемах кожна родина має право розраховувати на життєвий рівень, що був у цій родині до появи цих проблем.
Однак ця модель передбачає:
-високий відсоток національного прибутку, місцевих органів влади чи спеціальних інститутів, що займаються соціальним захистом населення;
- високий рівень ефективності національної економіки;
-високий рівень зайнятості та інвестицій, спрямованих на одночасне забезпечення повної зайнятості і стабілізації цін.
Якщо результати дії ринкового механізму залишаються не прийнятими стосовно соціальної точки зору, то важливо забезпечити контроль з боку держави. Щодо цих умов принцип економічної волі доповнюється іншими принципами, характерними для соціальної держави.
4.3 Моделі соціально-орієнтованої економіки
В Україні збільшується потреба в соціальній допомозі. У цих умовах доцільно розрізняти групи, що одержують цю допомогу: групи традиційних одержувачів соціальної допомоги. Це ті групи населення, що через ряд об'єктивних причин (хвороба, літній вік) нездатні задовольнити свої потреби. Інша група складає населення працездатного віку, що у зв'язку з відсутністю роботи не має можливості задовольнити свої потреби.
Разом з тим, практично в більшості країн соціальна допомога не ставить своєю метою цілком покриття різниці між бідністю і реальним рівнем доходів.
Реалізація моделі соціально орієнтованої економіки передбачає підвищення рівня та ефективності соціального захисту населення, перехід до адекватної соціальної допомоги, що повинна бути диференційована для різних верств населення.
Аналізуючи досвід розвитку ведучих країн світу можна створити модель розвитку, що увібрала у себе все найкраще, що результативно діє в країнах з ринковою економікою:
активний попереджуючий характер соціальної політики;
створення правових і соціальних умов для реалізації економічної ініціативи громадян;
оптимальний обсяг перерозподілу ВВП через бюджет на кожнім етапі розвитку;
активна участь приватних і цивільних організацій у наданні соціальних послуг і благ соціально незахищеним категоріям громадян;
реалізація ідей соціальної солідарності і субсолідарності.
Ґрунтуючись на моделі соціально-орієнтованої економіки, можна у виді таблиці привести дані, які характеризують соціальну програму м. Макіївки. Реальність виконання прогнозу програми соціально-економічного розвитку міста. (4.1)
Дані таблиці показують, що реальність прогнозу найбільш близька до результату у виплатах з бюджету по одержанню допомоги родинам з дітьми. Далі йдуть виплати пільг ветеранам війни та праці і тільки після них виплати на одержання житлових субсидій. Роблячи оптимістичний прогноз, можна сказати, що соціально орієнтована економіка впроваджується в бюджет м. Макіївки, тобто рівень життя людей зростає, соціальна допомога, передбачена соціально-економічною програмою, дуже близька до передбаченого, а це вже один з основних показників, що забезпечує підвищення рівня життя населення і забезпечує стабільний ріст економіки.
Модель соціально орієнтованої економіки передбачає, насамперед, необхідність забезпечення соціальних гарантій мінімуму забезпечення потреб, що є вододілом між соціальними та економічними потребами. Інструментом реалізації такої моделі може стати адресна соціальна політика, активна політика зайнятості.
Таблиця (4.1). Вихідні дані для аналізу реальності прогнозних даних програми соціально-економічного розвитку
| ПОКАЗНИКИ | % виконання програми за 2001 р. | % виконання програми за 2002 р. | Коефіцієнт росту за 2002 р. |
| 1. Виплати з бюджету на одержання допомоги родинам з дітьми | 122,7 | 19,5 | 0,65 |
| 2. Виплати з бюджету на одержання пільг ветеранам війни та ветеранам праці | 80,9 | 67,8 | 0,94 |
| 3. Виплати з бюджету на одержання житлових субсидій | 53,2 | 50,5 | 2,98 |
Тема 5. Основи ціноутворення
5.1 Комунальні тарифи
Комунальними тарифами називають систему ставок, за допомогою яких підприємства житлово-комунального господарства реалізують свою продукцію (послуги) споживачам. По своєму економічному змісту комунальні тарифи є різновидом роздрібних цін.
В основі комунальних тарифів лежить собівартість, тобто витрати на виробництво і реалізацію продукції (послуг). Величина тарифу як і роздрібної ціни повинна бути достатньою для відшкодування витрат на виробництво та реалізацію продукції (послуг) і крім того повинна включати визначену частину прибутку.
Розробка комунальних тарифів базується на індивідуальної (а не середньо галузевої) нормативної собівартості, що відображає об'єктивні, природні, демографічні, будівельні, економічні умови кожного населеного пункту.
Затверджуються комунальні тарифи виконкомами місцевих Рад народних депутатів.
Підприємства житлово-комунального господарства використовують єдині і диференційовані тарифи.
Для єдиних тарифів характерним є те, що величина ставки не змінюється в залежності від якості продукції, послуги чи інших факторів. Єдиний тариф використовують підприємства пасажирського електротранспорту. Його величина не змінюється в залежності від відстані перевезення.
Диференційовані тарифи застосовують двох видів:
Якщо величина ставки залежить від якості наданої послуги;
Якщо величина ставки залежить від категорії споживачів.
У першому випадку диференціація ставок обґрунтована, тому що для надання послуги більш високої якості необхідні й великі витрати. В другому випадку диференціація ставок економічно не обґрунтована, тому що всім категоріям споживачів продається продукція (послуги) однакової якості, маючи однакову собівартість.
Диференційовані тарифи за ознакою якості послуг застосовують у лазнях, пральнях, готелях. У водопровідному, каналізаційному, тепловому господарстві, використовують, тарифи диференційовані по категоріях споживачів.
Розрізняють одноставочні і двоставочні комунальні тарифи. В основному в комунальному господарстві застосовують одноставочні тарифи.
Двоставочні тарифи використовуються для реалізації електроенергії комунальними електромережами і електростанціями підприємствам і організаціям.
Двоставочний тариф складається з двох частин:
а) основної плати за сумарну приєднану потужність енергетичних установок чи за максимальне навантаження незалежно від кількості споживаної електроенергії;
б) додаткової плати за кожну кіловат-годину електроенергії.
У період переходу житлово-комунального господарства на ринкові відносини підприємства (низько рентабельні і планово-збиткові) використовують планово-розрахункові тарифи. Планово-розрахункові тарифи затверджуються виконкомами місцевих Рад народних депутатів єдиними для всіх груп споживачів по кожному виду житлово-комунальних послуг.
Планово-розрахований тариф (Тп.м.) визначається по формулі (5.1)
Тп.м. = Сн + ( Сн – Вм – Ап ) х Рс, (5.1)
де Сн - нормативна (планова) собівартість виробництва і реалізації послуг;
Вн - нормативні витрати на матеріали;
Ап - амортизаційні відрахування на повне відтворення;
Рс - середня галузева рентабельність.
Планові доходи підприємства житлово-комунального господарства визначаються шляхом множення затвердженого планово-розрахункового тарифу на плановий обсяг послуг, продукції, робіт.
Перевищення суми доходів по планово розрахованих тарифах щодо суми доходів по діючих тарифах у частині послуг, що надаються населенню і бюджетним організаціям, фінансується з місцевого бюджету.
В умовах поетапного здійснення реформи цін і тарифів відповідно концепції переходу від дотаційного фінансування підприємств житлово-комунального господарства до адресних компенсацій населенню витрат на житлово-комунальні послуги, доходи комунальних підприємств формуються за рахунок:
а) надходження виторгу від споживачів комунальних послуг (продукції);
б) надходження сум адресних компенсацій населенню витрат на житлово-комунальні послуги;
в) асигнування з бюджету на компенсацію різниці цін (різниця між планово-розрахунковим тарифом і діючим у частині послуг, що надаються населенню і бюджетним організаціям).
5.2 Роль тарифів у формуванні фінансових результатів діяльності комунальних підприємств
Тарифи на житлово-комунальні послуги зіграють таку ж роль, як ціни на промислову та іншу продукцію.
У зв'язку з розвитком ринкових відносин виникли резерви на види цін у залежності від ступеня державного втручання і прав підприємств у їхні ставки. Так, державні фіксовані чи регульовані ціни в сучасній Україні застосовуються у вузькому колі продукції і послуг виробничо-технічного призначення, життєво важливих товарів і послуг для населення (хліб, дитяче харчування, медичні препарати, комунальні послуги, транспорт і ін.).
Крім того, регулювання цін, недопущення їхнього необґрунтованого росту також здійснюється не прямо, а за допомогою встановлення граничних рівнів рентабельності. Ціни, що встановлюють підприємства та організації самостійно є вільними ринковими цінами. До них відносяться також біржові ціни, що виходять у результаті реалізації продукції на товарних біржах.