Найбільший ступінь концентрації прямих іноземних інвестицій (ПИ) з Російської Федерації спостерігається у сферах охорони здоров'я та соціальної допомоги (частка РФ у цих сферах на 1 січня 2004 р. становила 60,5 % нагромаджених у даному секторі економіки ПП), а також у сфері виробництва коксу і продуктів нафтопереробки (55,6 %). Зазначена концентрація ПП свідчить про намір російських інвесторів контролювати ці види діяльності.
Не врегульоване питання щодо "інтелектуальної спадщини". Після розпаду СРСР в Росії залишилося близько 500 тисяч авторських свідоцтв з грифом "Для службового використання" і стільки ж із грифом "Секретно", що можуть бути перетворені на патенти. Майже чверть з них належала українським винахідникам. В Україні не було переліку цих винаходів. Така ситуація створює для українських підприємств труднощі при виході на зовнішні ринки. Зменшуються обсяги закупівлі Росією високотехнологічних товарів та послуг. За розрахунками А. Сухорукова [18], у 2003 р. порівняно з 2002 р. коефіцієнт покриття імпорту високотехнологічних товарів українським експортом скоротився з 1,37 до 1,23, послуг - з 4,24 до 2,8.
Нинішня геополітична ситуація дедалі більше набуває ознак, за яких Україна для Росії виявляється більш значущою, ніж навпаки. Це стосується не лише політичної, а й економічної залежності. Час працює на Україну та її незалежність. Нині в Росії, як, до речі, і в Казахстані, по суті, відтворюється знайома ситуація брежнєвської економіки, повністю залежної від нафтодоларів. Це визнають і російські аналітики. Як відзначає "Независимая газета", "стан бюджету, розвиток цілих секторів економіки, зовнішні зв'язки - все це продовжує залишатися у заручниках у ціни на нафту". Саме через це "в уряду Росії, по суті, не існує важливішої проблеми, ніж проблема ціни на нафту та її динаміки". "Раніше залежність від експорту сировини називали "нафтовою грою". Але тепер нафтову залежність варто порівняти вже не зі шприцом, заштрикнутим у вену, а з пістолетом, приставленим до скроні" (Независимая газета. - 2003. - 14 лютого). Ті, хто знаються на економіці, розуміють, що йдеться про серйозні речі, про відмінності між російською та українською економіками, які можна кваліфікувати як відмінності сутнісного характеру. Концентрація значних запасів природних енергетичних ресурсів - це не лише переваги, а й водночас вузьке місце російської економіки. Моноспрямована економіка найбільш конкурентовразлива. Японія, яка практично не має корисних копалин, розвивалася у повоєнні роки найшвидшими темпами. Нині в Росії понад 20 % бюджетних надходжень дає нафта. Але не можна забувати іншого: економіка - це зіставлення доходів та видатків. Собівартість видобутої кувейтської нафти - 4 дол. за барель, Саудівської Аравії - 2,5 дол., Іраку - 1 дол., а російської - 14 дол. Якщо додати до цього високу транспорто-витратність російської економіки, то коректність зазначеної тези навряд чи викликатиме заперечення.
У формуванні економічного потенціалу десять попередніх років реформ підтвердили спроможність України до самоствердження та розвитку. Визначальним тут є зменшення залежності нашого експорту від російського ринку. У 1994 р. російський ринок поглинав майже 50 % українського експорту товарів. У 1996 р. цей показник знизився до 35,95 %, у 2000 р. - до 22,8 % і у 2002 р. - до 17,1 %. Натомість частка нашого експорту до країн ЄС зросла за відповідний період з 10,3 до 18,9%, а з урахуванням країн ЄС та країн-кандидатів на вступ до ЄС - 40,8 %. Наведені цифри ніяким чином не піддають сумніву значущість наших економічних відносин із Російською Федерацією. Йдеться про інше: потрібно чітко уявляти коридор можливостей у наших економічних відносинах із Росією. Україна і Росія, як дві сусідні суверенні держави, держави, що мають багато спільного в історичній долі своїх народів, завжди були і залишатимуться залежними одна від одної [17].
Сто років тому Росія по праву вважалася великою державою Заходу. У 1913 р. вона посідала п'яте місце у світі за виробництвом промислової продукції. На неї припадало 8,2 % світового випуску продукції обробної промисловості, 50 % видобутку нафти. Росії належало перше місце у світі з виробництва й експорту зерна. її національний дохід становив 21 % від рівня США, 83 % - від рівня Німеччини, 97 % - від рівня Великобританії та 172 % - від рівня Франції. Темпи зростання промислової продукції в кінці XIX і на початку XX ст. перевищували 5 % у середньорічному вимірі й вважалися одними з найвищих на Європейському континенті. Ситуація докорінно змінилася у кінці минулого століття. За даними відомого російського економіста В. Кудрова, нині частка ВВП Росії від світового рівня становить усього 1,6 %, а від США - 7,5 %, країн Західної Європи - 8,0 %, у т.ч. Німеччини - 32,5 %, Франції - 44,5 %, Великобританії - 47,5 %. Ще більш вражаюче відставання у розвитку науково-технічного прогресу: за рівнем постіндустріальних технологій Росія відстала від розвинених країн світу приблизно на 25-30 років. Рівень комп'ютеризації в країні становить менше 1 % від Американського [19].
Головними причинами того, що Росія втратила XX ст. для економічного розвитку, вважає А. Ілларіонов, радник президента РФ, стало панування в країні протягом семи десятиліть економічної системи централізованого планування, а також здійснення владою впродовж останнього десятиліття, коли відбувся перехід до ринкової економіки, послідовно популістської політики. Все це завдало непоправної шкоди державі. "Вона перетворила, - констатує російський вчений, -економічного гіганта, яким була Росія на початку століття і могла ним і залишитися до його кінця, на економічного карлика" [20].
У 1991 р. розпочався процес розлучення України і Росії. Цей процес рік у рік поглиблюється. У наших країнах сформувалися різні економічні структури, власні геополітичні та зовнішньоекономічні інтереси і пріоритети.
Україна пройшла надзвичайно складний шлях до підписання у 1998 р. та взаємної ратифікації широкомасштабного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство України з Російською Федерацією.
"Независимая газета" відзначила цю подію розлогою публікацією під виразним заголовком "Российско-украинский договор: обман века". "Погодившись де-юре із втратою значної частини своїх державо-утворювальних земель і народу на користь іншої держави, Росія тим самим закріплює свою неповноцінність як держава". У такому ж стилі висловлюється й добре відомий в Україні політолог А. Ципко. "Нинішні кордони Російської Федерації, - безапеляційно заявляє російський вчений, - не можуть бути визнані недоторканними насамперед тому, що вони стримують становлення російської нації"". І далі: "Помилки і прорахунки Біловезької угоди мають бути визнані, а їх виправлення має стати частиною нової державної політики Росії. Росія має повне право залишити за собою території в межах історичної Росії" [19].
3. Росія в глобальному світі
Росія після розпаду Радянського Союзу втратила чверть території, майже половину населення і половину ВНП. Сьогоднішній дещо вищий рівень життя росіян в європейській частині РФ порівняно із країнами СНД вдається утримати лише завдяки сприятливій кон'юнктурі цін на нафту [16].
Натомість найбільша загроза, з якою зіткнулася Росія на початку XXI ст., - це демографічна проблема. Коротко суть цієї проблеми полягає в гігантському демографічному вибуху в суміжних з Росією країнах АТР, особливо в Китаї.
За прогнозами експертів ООН, у 2025 р. населення Росії могло становити 138 млн. осіб, але більш песимістичний прогноз Держкомстату РФ передбачає зменшення населення Росії до 130 млн. осіб уже у 2016 р. Однак, як стверджують демографи, насправді реальний процес депопуляції відбувається набагато швидше. Так, російський демограф Є. Андреев прогнозує зменшення чисельності громадян Росії через 50 років до 93 млн. Тут треба відзначити, що у ці розрахунки закладено майбутній міграційний приріст. Без майбутніх мігрантів через 50 років населення Росії зменшиться наполовину, тобто до 70 млн. осіб.
Для того, щоб повною мірою усвідомити, яке величезне значення надає Росія імміграції, наведемо уривок із праці "Стратегія для Росії", написаної експертами Ради зовнішньої і оборонної політики (СВОП) під керівництвом С. Караганова: "Після 2005 р. в Росії прогнозується стрімке природне падіння кількості працездатного населення, яке може досягнути 1 млн. осіб на рік. Це не просто скорочення, це обвал. Робоча сила буде одним з найдефіцитніших, якщо не найдефіцитнішим ресурсом в Росії. Якщо Росія почне стабільно виходити з економічної кризи, єдиним джерелом поповнення її трудових ресурсів може стати лише імміграція. Отже, перспективна міграційна політика Росії - це перш за все іммираційна політика. Якщо ж Росія буде більш-менш стійко розвиватися, у XXI ст. вона, можливо, стане головною країною імміїрації у світі, подібно Сполученим Штатам Америки в XIX і XX ст."
Інша, не менш серйозна проблема, з якою зіткнулася Росія на початку XXI ст., - це вкрай нерівномірний розподіл її людських ресурсів по регіонах. Стан справ виглядає так: загальна площа сучасної РФ становить понад 17 млн. кв. км, а населення - 145 924,9 тис. В європейській частині Росії, загальна площа якої становить 25,2 % від загальної площі РФ (4 309,5 тис. кв. км), мешкає 114 752 тис, в азіатській частині, на яку припадає 74,8 % території РФ (12 765,9 млн. кв. км ) - 31 172,9 тис. осіб. При цьому щільність населення в європейській частині - 26,6 особи на 1 кв. км, а за Уралом - на порядок менша - 2,4 особи. Ще більша проблема - це райони Крайньої Півночі і прирівняні до них території, які займають 11 900 млн. кв. км (69,7 %) і на яких проживають 11 533,5 тис. осіб. Тут щільність населення становить менше 1 особи на кв. км.