І сьогодні в Україні не завжди людина, працюючи повний робочий день, отримує заробітну плату на рівні встановленого державою прожиткового мінімуму чи трохи вищому від нього. Щоправда, певне наближення мінімальної зарплати до прожиткового мінімуму у 2005 р. все ж таки відбулося. Так, якщо у 2004 р. мінімальна зарплата була 237 грн. або 65,5% від прожиткового мінімуму, який на той час дорівнював 362 грн., то впродовж 2005 р. розмір мінімальної зарплати підвищувався 4 рази і з 1 вересня становить 332 грн. на місяць. Прожитковий мінімум на 1 особу в розрахунку на місяць цього року підвищено до 423 грн., відповідно, розрив між ним і мінімальною зарплатою у 2005 р. вдалося скоротити на 10%. Нині мінімальна зарплата становить 78,5% від прожиткового мінімуму, проте розрив між ними у 21,5% ще має бути подоланим.
Для розвитку інноваційної діяльності треба невідкладно реформувати існуючу в Україні систему оплати праці, підвищивши вартість робочої сили. Якщо фізична й інтелектуальна праця оплачуватиметься належним чином, то перед підприємцями постане проблема її економії. Це може дещо підвищити рівень безробіття і посилити конкуренцію на вітчизняному ринку праці, але змусить економити енергоресурси та інші фактори виробництва, підвищувати продуктивність праці. Розробка та впровадження новітньої техніки і прогресивних технологій стануть основним способом ведення конкурентної боротьби, завоювання нових ринків збуту. Отже, збільшиться попит на розумову працю інженерів, здатних ефективно працювати в умовах економічних змін, на авансцену вийдуть підприємці-новатори, щоб не лише впроваджувати традиційну, імітаційну чи залежну інноваційну стратегію, а й розробляти стратегію наступальну, що вимагає високої кваліфікації, вправного менеджменту, раціональної організації роботи.
Щоб інтегрувати вітчизняну економіку у світогосподарський процес, треба підвищувати ефективність і конкурентоспроможність великих підприємств, зокрема, розвивати таку форму інноваційного підприємництва, як концерни. У концернах можуть об'єднуватися підприємства промисловості, транспорту, торгівлі, банківської сфери
для спільного здійснення наукомістких інноваційних проектів, що дасть змогу їхнім учасникам вирівнювати певні галузеві сезонні коливання і ризики, переводити капітал у перспективніші галузі економіки.
Процес глобалізації зумовлює розвиток інноваційного підприємництва, яке, у свою чергу, полегшує інтеграцію країни в систему світового господарства та пристосування до нинішніх обставин. Тому невідкладними стратегічними завданнями національної економічної політики мають бути піднесення конкурентоспроможності промисловості, забезпечення впровадження інновацій, модернізація виробництва.[ 2 ст. 88-89]
Соціально-економічні наслідки економічної глобалізації
Традиційно економічна інтеграція передбачає економічну відкритість держав та їх співробітництво. Такий ефект досягається завдяки відкритості національних ринків та лібералізації міжнародної економічної діяльності, що супроводжується обмеженням політики протекціонізму та впровадженням вільної світової торгівлі. Поступово можуть формуватися великі міждержавні об'єднання, створюючи сприятливі умови для розвитку економічних зв'язків між країнами-учасницями. Прикладом такої глибокої інтеграції є Європейське Співтовариство.
Технологічна інновація стала потужним двигуном глобалізації. Розвиток та впровадження нових технологій привели до стимулювання виробничої діяльності, підвищення продуктивності праці та посилення конкуренції.
Глобалізація поширювалася по всьому світу, несучи з собою процес цивілізації. Цей процес створив умови для розширення та поглиблення діяльності організацій, які змінили орієнтацію своїх виробничих потужностей з внутрішніх ринків на світові. На даний час багатонаціональним корпораціям належить близько третини світової торгівлі. ТНК постійно зростають, розширюються і формують потужний міжнародний господарський комплекс, глобально охоплюючи всі країни світу, ведучи конкурентну боротьбу за ринки збуту та світові фінансові ресурси. Сьогодні економічна потужність ТНК з легкістю може конкурувати з деякими окремими державам. На відміну від розвинутих країн, транснаціональні компанії мають жорстку ієрархічну структуру управління, вони можуть легко розпоряджатись величезними ресурсами і в короткі проміжки часу для вирішення локальних завдань бути більш ефективними, ніж держави. Звісно, виникає занепокоєння відносно безпеки та моральності таких завдань. Крім того, зростання експансії ТНК може негативно позначитись на розвитку національних економік через створення умов, в яких національні виробники не в змозі конкурувати з потужними компаніями і змушені поступатись своїми інтересами для утримання на ринку. Багатонаціональні корпорації є величезним джерелом інвестиційного капіталу, але негативним моментом їх діяльності може виступати неузгодженість політики компаній з національними інтересами держави.
Глобалізація як світове економічне явище стала однією з найвпливовіших сил, яка призвела до загострення міжнародної конкуренції, що сприяє поглибленню спеціалізації та міжнародного поділу праці. Унаслідок цього відбувається зростання продуктивності праці та скорочення витрат. Таким чином, держави орієнтують свою діяльність на глобальний світовий ринок, що передбачає досягнення вищої ефективності, більш повного та якісного задоволення внутрішнього та зовнішнього попиту. Участь національної економіки в міжнародній конкуренції забезпечує гнучкість у використанні ресурсів, упровадження передової технології, що призводить до загального підвищення обсягу виробництва.
Ще однією перевагою глобалізації є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат та зниження цін, а отже - до економічного зростання.
Досить вагомим аспектом впливу глобалізації на національні економіки є надзвичайно високі темпи зростання прямих іноземних інвестицій, які випереджають динаміку світової торгівлі. Прискорення економічного зростання розвинутих країн спрямовує потоки капіталу в країни, що розвиваються і особливо потребують фінансових ресурсів. При цьому важливим фактором залучення іноземних інвестицій виступає обґрунтована державна макроекономічна політика, яка захищає права власності та створює сприятливі умови для підприємницької діяльності. Інвестори також враховують внутрішні фактори, до яких належать рівень забезпеченості робочою силою та її кваліфікація, вартість робочої сили, обсяг ринку, ступінь інвестиційних ризиків тощо.[ 7 ст. 133-134]
Найхарактернішою рисою глобалізації є об'єднання процесу виробництва, а також об'єднання ринків, які в результаті стають міжнаціональними. Тобто у світі послідовно продовжується об'єктивна тенденція концентрації виробництва в руках обмеженого кола впливових суб'єктів. Таке об'єднання відбувається в двох напрямах. З одного боку, внутрішній розвиток фірм призводить до їх розростання за межі окремих країн, а з другого, фірми-конкуренти починають зливатися або домовлятися між собою.
Злиття фірм, створення об'єднань всесвітнього масштабу є наслідком цілком природного бажання постійно підвищувати свої доходи, якомога більше уникати негативного тиску конкуренції на рівень можливого прибутку. Усі наступні концентрації і так уже достатньо великих фірм призводять до їх збільшення, що відповідно зменшує кількість основних суб'єктів господарювання в кожній галузі економіки. Тобто глобалізація сприяє монополізації ринків.
Монополізація відбувається не лише шляхом об'єднання фірм. Більш серйозним її наслідком є так звана картелізація світової економіки, змови все більш потужних підприємців, які дозволяють їм уникати конкуренції. Чим менша кількість підприємницьких структур працює на ринку, тим простіше їм узгоджувати свої дії. Велетенські фірми досягають домовленості між собою з метою встановлення контролю над світовими ринками, зловживання ринковою владою, подальшої концентрації для створення глобальних світових монополій. На світовому рівні формуються також олігопольні структури. Фахівці відзначають їх появу в електронній, хімічній промисловості, автомобілебудуванні.
На підставі вищенаведеного можна було б зробити висновок, що глобалізація через концентрацію виробництва, через благодатні умови для створення картелів - поступово усуває конкуренцію. Водночас є безліч прикладів, коли вона сприяє створенню конкуренції на раніше монополізованих ринках. Досить яскраво цю тезу підтверджує приклад розвитку світового ринку телекомунікації. Ще зовсім недавно на більшості національних ринків телекомунікації! домінували державні монопольні структури. У США це " АТ&Т", у Великій Британії - "British Telekom", у Німеччині - "Deutsche Telekom", в Японії - "NТТ", а у Бразилії –"Telebras". В Україні такою компанією є "Укртелеком". Ці компанії-гіганти були, як правило, державними, але, навіть, коли їх форма власності була змішаною, або приватною, їм все одно доводилось працювати в умовах жорсткого державного регулювання. Міжнародної конкуренції між телекомунікаційними компаніями практично не існувало. Ринки були значною мірою ізольовані один від одного нездоланними бар'єрами. Зазвичай законодавство окремих країн забороняло діяльність іноземних компаній на національному ринку телекомунікація та їх безпосередню конкуренцію з місцевими операторами. У результаті більшість телекомунікаційних компаній стягували зі своїх клієнтів підвищену плату за телефонні розмови з віддаленими населеними пунктами всередині країни та за міжнародний телефонний зв'язок.[ 5 ст. 405-406]