У багатьох випадках фазовий стан бур'янів, у якому вони є найбільш чутливими до гербіцидів, не завжди співпадає з регламентним періодом, протягом якого кукурудза не зазнає токсичного пошкодження. З цього погляду вигідним є застосування тітусу, який можна вносити протягом 18-24 днів від 1-го до 7-го листка культури. Обробка посівів кукурудзи тітусом 45-50 г/га дає змогу знищити 80,3 % бур'янів і сприяє зростанню врожайності зерна з 28,2 до 45,3 ц/га. На фоні розтягнутого періоду сходів бур'янів біологічну ефективність тітусу можна підвищити шляхом дворазового внесення гербіциду частками рекомендованої дози. Внесення 30 г/га тітусу у фазі 1-3 листки бур'янів з повторною обробкою при 3-5 листках доводить ефективність до 86,2 %, а врожайність зростає на 19,8 ц/га. Ефективне застосування гербіцидів тітус і базис сприяє тому, що в кругообіг продуктивної частини агроценозу повертається 127 мм вологи та 119 кг/га д.р. поживних елементів.
Незважаючи на низку переваг, страхові гербіциди при високому ступені засміченості не здатні самостійно вирішувати питання ефективного контролю бур'янів. Найбільш оптимально хімічний метод боротьби з бур'янами спрацьовує у варіанті, коли поєднується внесення ґрунтових і страхових гербіцидів. Додання у ґрунт харнесу та базису або тітусу у фазі 3-5 листки кукурудзи сприяє розширенню спектру фітотоксичної дії та посиленню глибини депресії бур'янів, а відтак підвищенню ефективності цих препаратів до 94,9-96,2%.
Головним тут є те, що поряд зі здатністю комбінації харнес-базис знищувати злакові, дводольні та багаторічні бур'яни істотно зростає надійність хімічного методу боротьби з проблемними бур'янами, до яких належать амброзія полинолиста, чорнощир нетреболистий, гірчак перечний та ін. У цьому випадку проявляється ефект повторного нанесення гербіцидів на вже послаблені та пригнічені бур'яни, що призводить до їхньої повної загибелі.
Звичайно, за умов значного біологічного пригнічення бур'янів нормально сформованого травостою озимої пшениці роль гербіцидів дещо нівелюється, але й при цьому проявляються їхні фітотоксичні властивості. Хоча різниця між показниками ефективності гербіцидів тут невелика - 74,7-79 %, усе ж особливості та специфіка препаратів відрізняються. Враховуючи екологічні вимоги, на таких посівах краще застосовувати менш небезпечні препарати (хармоні, гранстар), а при зрідженості озимини та складній засміченості доцільно надати перевагу діалену С або його аналогам (Табл.8)
Таблиця 8.
Ефективність гербіцидів по посівах озимої пшениці
Гербіциди | Доза | Засміченість шт./м2 | Ефективність % | Урожайність ц/га |
Амінна сіль 2,4 Д | 1,0 л/г | 8,4 | 74,7 | 47,3 |
Діален С | 0,8 л/г | 7,0 | 79,0 | 48,4 |
Ковбой | 140 мл/г | 9,8 | 70,6 | 46,2 |
Хармоні | 15г/га | 7,2 | 78,4 | 48,0 |
Гранстар | 25 г/га | 7,3 | 78,4 | 48,0 |
Ларен | 10г/га | 8,2 | 75,3 | 47,1 |
Гербіциди навіть при значній засміченості практично завжди виправдовують себе з економічних позицій. Застосування препаратів харнес, гранстар, хармоні, тітус і базис є найважливішим технологічним елементом, що забезпечує високий рівень рентабельності вирощування зерна озимої пшениці (132-138 %) і кукурудзи (89-95 %). Виробничі витрати, спрямовані на застосування гербіцидів, окупляться тільки за рахунок додаткового врожаю на рівні 4,3-14,5 грн. на кожну гривню вкладень.
При значному різноманітті засміченості та широкому асортименті гербіцидів найважливішим є добір препаратів відповідно до видового складу бур'янів, за рахунок чого можна значно підвищити (10-15%) ефективність хімічного способу боротьби з ними. Так, на посівах кукурудзи максимальну біологічну ефективність, яка сягає 97,7-96,2 %, забезпечують внесенням технологічного поєднання харнесу з базисом або тітусом. З огляду на екологічні переваги гербіцидів гранстар, хармоні та ларен, їх доцільно застосовувати на посівах озимої пшениці з добре сформованим стеблостоєм, а при більш складній засміченості - використовують діален С.
3.2. Економічні та агротехнологічні аспекти підвищення
ефективності виробництва продовольчого зерна ярої пшениці в
умовах Степу України.
Виробництво зерна є однією з ключових проблем аграрної економіки держави. З позицій продовольчої безпеки успішний розвиток цієї галузі має велике народногосподарське значення. Як традиційно прибуткова галузь, зерновиробництво є одним із основних джерел грошових надходжень для сільськогосподарських товаровиробників. Проте, як свідчить аналітичний огляд, загальний стан зернового господарства, ще далекий від оптимального рівня виробництва зерна, ефективності та ринкової сумісності, спостерігається суттєва різниця між передовими і відстаючими сільськогосподарськими підприємствами. Нестабільність виробництва продовольчого зерна в степовому регіоні України значною мірою пов'язана з коливаннями посівних і зібраних площ озимої пшениці. Особливо значних розмірів вони досягли у зв'язку з відчутною загибеллю озимої пшениці в період зимівлі 2004 і 2006 років. Тому розглядаючи питання щодо забезпечення встановлення оптимального балансу в продовольчому зерні, окремого розгляду заслуговує проблема вирощування ярої пшениці на полях степової зони. її зерно, маючи високі технологічні, якісні характеристики, широко використовується в хлібопекарній, макаронній та кондитерській промисловості. Ці продукти завжди користуються значним попитом на ринку.
Потенціал продуктивності ярої пшениці в Степу поки що використовується недостатньо. Як свідчать дані науково-дослідних установ, сортодільниць і передових підприємств, ця культура може формувати високі й стабільні врожаї на рівні 35— 40 ц/га. Проте середня врожайність за останні п'ять років (2002—2006) по Україні та в умовах Степу становила відповідно 20,8 і 17,6 ц/га, тобто у виробництві потенціал урожайності реалізовано лише наполовину. Пов'язано це з використанням як посівний матеріал застарілих низькопродуктивних сортів ярої пшениці та низькою технологічною забезпеченістю її вирощування, що не дає змоги одержувати врожай згідно з рекомендованими технологіями. Зниження рівня продуктивності ярої пшениці, в свою чергу, негативно впливає на кінцеві економічні показники її виробництва, супроводжує підвищення собівартості продукції тощо.
З огляду на це було поставлено завдання на основі експериментальних досліджень, проведених на землях Миколаївського інституту агропромислового виробництва УААН, обґрунтувати не тільки агробіологічні, але й економічні аспекти застосування різних елементів технології вирощування ярої пшениці в конкретному регіоні Степу України з погляду ресурсозбереження та прибутковості. Тим більше, що з економічних позицій як раніше, так і в сучасних умовах ці наукові розробки для зони південного Степу України аналізувалися недостатньо й тому нині відсутня узагальнена комплексна оцінка результатів тривалих випробувань по агроекономічних показниках.
Економічна оцінка результатів досліджень проведена відповідно до загальноприйнятих методик, розроблених в Інституті зернового господарства, ННЦ "Інститут аграрної економіки" УААН та інших науково-дослідних установах.
При розрахунках основними критеріями ефективності були прийняті: собівартість одиниці продукції, прибуток на 1 га посіву всього і в тому числі додатковий, а також рівень рентабельності.
Витрати на 1 га посіву та собівартість одиниці продукції при застосуванні різних елементів технології вирощування ярої пшениці обчислювали на основі складених технологічних карт і чинних методичних рекомендацій. Ці показники були розраховані за нормативами і розцінками, діючими в підприємствах степової зони. Вартість зернової продукції з розрахунку на 1 га площі визначена за середньоринковими цінами залежно від класу зерна станом на кінець 2006 року. Чистий прибуток розрахований як різниця між вартістю врожаю і виробничими витратами (собівартістю) на його одержання.
Щоб успішно розв'язати завдання стабільного виробництва продовольчого зерна в умовах Степу України, необхідно використати наявний потенціал продуктивності ярої пшениці. В цьому плані важливе місце посідає раціональне використання генетичного потенціалу сортових ресурсів даної культури. За своєю економічною суттю сорт, як засіб виробництва, поряд із технологією, є могутній заходом впливу на природу, ефективного використання землі й залежно від рівня врожайності формує реальну потенційну родючість ґрунту і його віддачу. В ситуації, що нині склалася, у товаровиробників при вирощуванні ярої пшениці цей фактор може дати не тільки збільшення врожаю зерна, але й підвищення ефективності його виробництва. Результати експериментальних досліджень свідчать, що сучасні сорти ярої пшениці при належній технології вирощування, навіть у порівняно жорстких кліматичних умовах південного Степу України, є одним із найдоступніших і ефективніших засобів у господарській діяльності будь-яких агроформувань сільськогосподарського виробництва. При цьому значним фактором підвищення ефективності сортів є створення умов для їх вирощування, насамперед, це ефективне використання добрив.
Економічна оцінка результатів трирічних дослідів показала, що яра пшениця дуже добре реагує на внесення мінеральних добрив (табл. 9). При цьому відмінності ефективності введених варіантів зумовлені як рівнем продуктивності сорту, якості продукції, так і витратами на її формування. Між цими показниками спостерігається досить тісна залежність.
Таблиця 9.
Економічна ефективність сортів ярої пшениці при різному режимі живлення рослин за 2004—2006 роки