Реформи створили умови для розвитку підприємництва в аграрному секторі економіки – поміщики ставали великими підприємцями не тільки в сільськогосподарському виробництві, а й у сфері переробки сільськогосподарської сировини. Із середовища селян став виділяться клас капіталістичних фермерів, з’явився прошарок посередників, які задовольняли ускладнені потреби сільськогосподарського виробництва.
Вступаючи в машинну стадію розвитку суспільства в першому десятилітті ХІХ ст., США використали англійський технічний досвід. При цьому вони зробили свій власний значний внесок. Це дало змогу США здійснити промисловий переворот за порівно короткий термін – 40-50 років. На початку 60-х років ХІХ ст. вже утвердився фабричний тип виробництва в провідних галузях господарства.
Основні особливості промислового перевороту США індустріалізації економіки:
1. Активна роль американської інженерної думки.
2. Наявність великого числа річок, що сприяло ширшому використанню водної енергії, ніж енергії пари.
3. Величезні запаси деревини, яку тривалий час викорістували як основний вид палива та виготовлення деревного вугілля.
4. Відсутність мануфактурного капіталізму.
5. Крайня нерівномірність розміщення галузей по територіях.
Тема №7. Господарство провідних країн світу в міжвоєнний період.
Лекція 1. Економічні наслідки першої світової війни.
План.
1. Подолання економічних наслідків. [16, 17 ]
2. Стабілізація господарства. [ 25, 27, 29]
Лекція 2. Економічний розвиток.
План.
1.Структурні зміни господарського розвитку. [36, 49 ]
2.Міжнародні економічні відносини. [29 ]
Більшим катаклізмом другого десятиліття ХХ ст. стала Перша світова війна 1914-1918 рр.. У її вир було втягнуто 30 країн із півтора мільярдним населенням, а це становило 2/3 усіх людей, які проживали на планеті. Було знищено 1/3 матеріальних цінностей країн-учасниць. Війна потребувала концентрації всіх сил усередині кожної країни. Воєнні витрати були надзвичайно великі. На потреби війни було задано 86% промислового потенціалу. Пріоритет віддавався галузям, які працювали на військові потреби. Це вимагало посилення ролі держави в господарському житті. Загалом війна прискорила процес становлення системи регульованого капіталізму. Необхідною умовою продовження війни стало введення жорсткої державної регламентації господарських відносин з метою мобілізації економічних ресурсів на виконання воєнно-політичних завдань в екстремальних умовах постійного скорочення економічного потенціалу. Тому до завершення війни в 1918 р. практично в усіх країнах склалася яскраво виражена етатистська система господарських відносин.
Залежно від рівня соціально-економічного розвитку, особливостей національного кладу та соціально-економічних відносин ступінь, форми й методи етатизації в різних країнах були різними. Економіка більшості країн світу переживала потрясіння і нестабільність. Вони залежали від понесених втрат, перемоги чи поразки тієї чи іншої країни у війни, від міри мілітаризації та етатизації економіки в роки війни, від загального рівня соціально-економічного й політичного розвитку.
Період стабілізації 1924-1929 рр. не привів до повного повороту від етатизму до системи відносно вільних ринкових відносин. Це зумовлювалося тим, що в 20-х роках практично в усіх країнах спостерігався об’єктивний процес монополізації економіки, зрощування монополій і держави, подальшого викривлення вільних ринкових відносин. Усе це поглиблювало внутрішньогосподарські диспропорції. Версальська угода (1919), за якою встановлювався «новий» політичний порядок, у цілому не знімала гострих європейських і світових суперечностей, а сприяла збереженню загальної тенденції до мілітаризації, підштовхувала переможені країни до нових намагань територіального й економічного переділу світу. Це пояснює причини збереження досить сильних елементів етатизму і в період стабілізації.
Світова економічна криза 1929-1933 рр. знову, але вже в мирний час, сприяла посиленню державного втручання в капіталістичну ринкову економіку. Теоретично його обґрунтовано в кейнсіанської теорії, ідеї якої дещо в іншому ключі було підтримано популярними в той час доктринами – італійського корпоративізму, німецького націонал-соціалізму, численними соціалістичними концепціями.
У після кризовий період 1934-1939 рр. більшість розвинутих країн не відмовилися від етатизму, продовжувалась практика 20-х років. Причини цього явища такі:
1. загалом украй нестійке після кризове становище національних економік Заходу;
2. посилення яскраво виражених тенденцій до мілітаризації в умовах підготовки провідних західних країн до Другої світової війни;
3. вплив у цілому успішного на той час досвіду централізованого планування й управління економікою СРСР.
В післявоєнний період посилилися взаємозв’язок і взаємозалежність центрів світового капіталістичного господарства. Англія і Франція виявилися прив’язаними до США значними боргами, породженими ввезенням із-за океану промислових та сільськогосподарських товарів. Японія, Англія, США мали суперечливи інтереси на ринках Південно-Східної Азії. Тому будь-яка нестабільність в одному з центрів світового господарства в цих умовах призводила до збою всієї системи. Переконливим підтвердженням цього може слугувати економічна криза 1929-1933 рр., яка розпочалася в США і швидко охопила все світове господарство. Криза показала, що економіка капіталізму вільної ринкової конкуренції втратила спроможність до саморегулювання. Тому була необхідна радикальна перебудова економічної системи, впровадження в неї якогось регулювального механізму. Пошуки цього механізму в різних країнах привели до створення різних моделей регульованого капіталізму.
Стабілізація банківської та фінансової системи допоїла створити передумови для відновлення виробництва. Економічне піднесення, яке розпочалося в 1934 р.. суттєво підсилювали державним асигнуванням на розвиток галузей, пов’язаних із виробництвом зброї (автомобілебудівна, авіаційна, радіо промислова та ін..) Комплекс антикризових заходів сприяв припливу інвестицій до старих галузей економіки (суднобудування, металургія).
План.
Значення розвитку економіці країн світу після Другої світової війни. [49 ]
Динаміка господарського розвитку країн світу після Другої світової війни. [52 ]
Структурні зміни господарського розвитку країн світу після Другої світової війни. [ 42, 49]
Воєнні замовлення під час Другої світової війни, які становили з червня 1940 р по вересень 1944 р. 175 млрд. дол., були могутнім стимулом до зростання американської промисловості. Це єдина країна світу, чия економіка вийшла з війни значно міцнішою (національний доход країни зріс у 2 рази). Цьому сприяло і державне інвестування галузей промисловості.
Основою цієї швидкої перебудови була американська модель економічного розвитку суспільства, в який значне місце зайняло державне регулювання суспільного виробництва. Проте регулювання економіки мало характер впливу на деякі види економічної активності або навіть контролю за ними, але не змінювало основного устрою економіки. З одного боку, держава все більше втручалась у процес економічного розвитку, брала на себе відповідальність за вирішення багатьох економічних проблем, пов’язаних з виробництвом, розподілом продукції, а з іншого – не тільки збереглись, а й дістали подальший розвиток ринкових відносин. Посилення регулювальних функцій держави визначался у збільшенні урядових закупівель, наданні субсидій приватним фірмам, проведенні сприятливої податкової політики. Відбувались подальше зростання державного підприємництва. Держава ставала великим власником і все більшою мірою починала займатися виробництвом товарів і послуг.
Економічна модель країн Європейського континенту суттєво відрізнялись від американської.
1. Країни цього регіону були орієнтовані на соціальне ринкове господарство з більшою, ніж у США участю в економіці корпоративних структур і держави.
2. Значно більша соціальна захищеність робітників і службовців. У Європі значного поширення набули колективні договори між робітникаом і фірмою без вимоги про індексацію.
3. Для Європи досі характерна олігархічна структура розподілу власності (невелика група багатих сімейств), тоді як у США корпорації в основному належать великій крупі зовнішніх акціонерів.
4. Значне менш ефективне використання наукового потенціалу, оскільки кожна країна намагається сама виробляти наукомістку продукцію. Тому масштаби європейських компаній менші за американські.
5. Значно менш ефективні, порівняно з американськими, наукові дослідження, бо вони часто дублюються у сусідніх країнах. Крім того, кошти в основному витрачаються на фундаментальні дослідження, прикладні ж значною мірою стосуються розробок у традиційних галузях. Тому економіка Європі а основному виробляє традиційні товари та послуги індустріальної епохи.
6. Висока частка держави в економіці. Державні витрати становлять близько 50 % ВВП у західноєвропейських країнах, що свідчить про обмеженість конкуренції, особливо у країнах ЄС.
7. Більшість розташованих у Західної Європі країн має незначні масштаби і порівняно вузький внутрішній ринок , що визначило експортну орієнтацію іхнбої економіки. Спочатку вони будували відносно відкриту економіку, що відповідало етапу відкритого, а не замкнутого постіндустріального суспільства.