Господарський розвиток України у першій половині XIX ст. значно відставав від передових країн світу. На початку XX ст. її економіка мала аграрно-індустріальний характер. Колоніальне становище України гальмувало прогрес її господарського розвитку. В економіці переважав іноземний капітал.
Внаслідок аграрних реформ 1848 та 1861 рр. в українському селі було ліквідовано феодально-кріпосницькі відносини. Сільське господарство почало переходити на індустріальну основу. Цей процес гальмувався відсутністю в Україні у складі Російської імперії до реформи П. Столипіна права власності селян на надільні землі, недостатністю інвестицій, низькою агротехнікою. Ефективність праці була у 3 рази менша, ніж у Франції, де, як і в Україні, селянське землеволодіння було парцелярним.
XYI- XYIII ст. були періодом генезису індустріального суспільства, панування мануфактурного виробництва і формування ринку найманої праці, становлення фермерського господарства та світового ринку. Український народ вступив у цю добу, не маючи можливостей розвивати власне господарство і вільно розпоряджатися природними багатствами рідної землі. Українська козацька держава, утворена в ході Визвольної війни середини XYII ст. поступово втратили свою незалежність. Господарський розвиток українських земель визначався економічними системами Речі Посполитої та Московської держави, до яких вони належали.
Тоді як у США та Західної Європі розвивалися вільні фермерські господарства, грошова рента, оренда землі, використувалася наймана праця, в Україні протягом XYI- XYIII ст. утвердилася панщинно-кріпосницька система. Зміцніло землеволодіння магнатів і шляхти, які були власниками фільварків. Селяни стали кріпаками, опинившись в особистій, земельній, судово-адміністративній залежності від панів-землевласників. У той період в Україні існувало козацьке землеволодіння з вільною працею на власній землі, тривав процес покозачення селянства і звільнення його від феодальної юрисдикції. Частина селян, оселившись на слободах південної України, Черкащини, Лівобережжя, визволялися від панщини і позаекономічного примусу. Козацько-селянські війни кінця XYI- першої половини XYII ст. були боротьбою за збереження особистої свободи, за вільну хліборобську працю.
У результаті Визвольної війни українського народу середини XYII ст., що відбувалася одночасно з Англійською буржуазною революцією, на більшій території України основними формами землеволодіння стали державна, козацька, селянська власність, було скасовано кріпосне право. Однак збереження напівфеодальних землеволодінь, монастирів православної церкви, дрібної шляхти стало прецедентом для відродження кріпосницьких відносин, їх реставрації сприяв той факт, що Українська козацька держава не зуміла зберегти єдину територіальну цілісність українських земель і була знищена внаслідок колоніальної політики російського царизму. В Гетьманщині виникли приватні та рангові землеволодіння козацької старшини. Після порази під Полтавою 1709р. зруйнування Запорізької Січі 1755 р. з’явилися маєтності російських, німецьких, сербських, грузинських та інших іноземних феодалів. Наприкінці XYIII ст. селяни і козаки були закріпачені. Панщино-кріпосницька система відновилась ї на західних та правобережних українських землях, що залишилися у складі Речі Посполитої.
У промисловості України мануфактурний період почався в XYIст. одночасно з країнами Західної Європи. Великі централізовані мануфактури з’явилися в другій половині XYIII ст.. В умовах панщино-кріпосницької системи розвивалися селянські, купецькі мануфактури, засновані на вільнонайманій праці, а також казенні та посесійні мануфактури, де застосувалася праця кріпосних селян.
В Україні зміцнювалися економічні зв’язки окремих районів, йо шов процес утворення національного ринку, що формувався як складовий елемент європейської й світової господарської системи. На ці процеси негативно впливали Московська держава і Річ Посполита, які спрямували свої зусилля на ліквідацію самостійності України, перетворення її на колонію.
Тема №13. Криза феодально-кріпосницької системи українських земель та розвиток капіталістичної відносин у ХІХ ст.
Лекція 1. Сутність, природа та зміст категорій економічної кризи.
План.
1. Форми влади і впливу на економічний розвиток. [ 10, 13]
2. Основні аспекти економічної кризи. [ 13]
Лекція 2. Промисловий розвиток господарства.
План.
1. Загальна характеристика традиційних теорій промислового розвитку. [15, 17 ]
2. Промисловий переворот. [ 32 ]
Лекція 3. Індустріалізація.
План.
1.Загальна характеристика концепцій індустріального періоду суспільства.[ 32, 33]
2. Особливості економічного розвитку України індустріального періоду.[33 ]
Важливу роль у здійсненні промислового перевороту і розвитку капіталізму в Україні мали соціально-економічні реформи на селі. У 1847 -1848 рр. у Правобережній Україні царські власті провели так звану інвентарну реформу. ЇЇ мета полягала в законодавчому врегулюванні взаємовідносин поміщиків і кріпаків. Запровадження реформи силою успіху не мало. Вона не вирішувала проблем селянства, а була спробою увічнити кріпосницькі відносини.
Не минуло і двох десятиліть, як уряду знову довелося повертатися до проблем селян. Царський маніфест і законодавчі акти про звільнення селян із кріпацтва появилися навесні 1861 р. Принципові риси російської моделі селянської реформи, що позначилася на долях 5,3 млн. селян, схожі з австрійською ( 1848 р. за імператорським патентом селян звільнено від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині й на Буковині) і з ухвалою Угорського сейму (1848), підтверджено згодом імператорським патентом (1853) щодо селян Закарпаття: ліквідація особистої залежності селян від поміщиків, створення органів селянського самоврядування, наділення селян землею та визначення повинностей за неї. Викуп селянських наділів.
Внаслідок реформи 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше як по 5 десятин, тобто нижче від норми середнього прожиткового мінімуму. За ці наділи селяни заплатили 20% рентою, а 80 % були зобов’язані протягом 49 років викуповувати у поміщиків за встановленими реформами дуже високими цінами, які майже в 3 рази перевищували тодішні ринкові ціни на землю. Крім того, 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ лише до однієї десятини, 1600 тис. – від однієї до трьох десятин. Від 14% у Херсонської губернії до 37% у Катеринославській найкращих селянських земель у процесі розмежування пр підтримці держави захопили поміщики Російської імперії.
Таке саме становище спостерігалося на Правобережжі. За звільнення селян дідичі одержали великий викуп і, пори це, поступово заволоділи майже всіма лісами та пасовищами.
Реформи 1861 р. зберігали селянську общину, яка перетворювалася в найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належало місцеве самоврядування, забезпечення вчасної сплати платежів та податків і виконання повинностей, накладених на селян. Характерною особливістю України було незначне поширення селянських общин. У перспективі переважання індивідуальних господарств зумовило більший потяг українських селян до приватної власності.
Реформи відкрили перед звільненими з кріпацтва селянами широкі можливості для активізації господарської діяльності. Селяни, як і представники інших соціальних верств населення, могли купувати рухоме й нерухоме майно, займатися не лише сільськогосподарським виробництвом, а й торгівлею, відкривати промислові підприємства. Виникли умови для вільного найму робочої сили.
Модернізація народного господарства Російської імперії, до складу якої входило 80% українських земель, мала наздоганяючий характер. В основу такої моделі було покладено принцип упровадження передових технологій та економічних механізмів не шляхом розвитку і зрілості національної економіки, а, як правило, під тиском зовнішніх чинників, що загрожують втратою позицій на міжнародної арені державі-аутсайдеру.
Характерними рисами наздоганяючої моделі економіки були:
1. впровадження в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а завдяки силовій модернізації – «революції згори»;
2. вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва;
3. пріоритетність окремих галузей, що в перспективі породжує деформацію структури економіки;
4. збереження на тривалий час багатоукладності, паралельне існування нового, що набирає сили, укладу та попередніх укладів, що не досягли свого розвитку і повністю не вичерпали своїх можливостей;
5. порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.
Принциповою особливістю наздоганяючої моделі є різке зростання роли держави, що виявляється в установленні державного контролю за всіма сферами економіки, в активному втручанні державних структур у перебіг реформ. Реалізація такого сценарію на практиці сприяє зростанню авторитарності влади, посиленню централізму, збільшенню ролі чиновництва, бюрократизації управління.
Тема № 14. Господарство України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст
Лекція 1. Сутність та причини виникнення кооперативного руху.
План.
1. Причини виникнення кооперативного руху.[52 ]
2. Основні аспекти розвитку кооперативного руху.[ 10, 52