Концентрація активів – це концентрація основних та оборотних засобів, фінансових та інших ресурсів під управлінням однієї особи чи групи осіб.
Концентрація управлінських повноважень – це розширення обсягу повноважень однієї особи або групи осіб щодо управління активами одного підприємства чи декількох підприємств, що забезпечує підвищення ефективності їх господарської діяльності.
Отже економічна концентрація з економічної точки зору – це явище бузумовно корисне. Концентрація, як правило, забезпечує значне підвищення ефективності господарської діяльності, рентабельності підприємства тощо. Це досягається шляхом координації зусиль на відповідному напрямку діяльності із забезпеченням переваг в конкурентній боротьбі.
З юридичної точки зору економічна концентрація може бути явищем небезпечним, що пояснюється можливістю досягнення одним із суб‘єктів монопольного становища на ринку, що в свою чергу закономірно призводить до пеююрелічених вище наслідків.
2. Державне управління та контроль за концентрацією суб‘єктів господарської діяльності.
Як було зазначено вище держава зацікавлена в недопущенні досягнення тим чи іншим суб‘єктом господарської діяльності монопольного становища на ринку. Оскільки економічна концентрація (концентрація суб‘єктів господарської діяльності) є засобом досягнення монопольного становища, держава зацікавлена також в здійсненні контролю за економічною концентрацією і управлінні такою концентрацією в необхідних випадках.
Держава здійснює контроль та управління шляхом видання відповідних загальнообов‘язкових норм і забезпечення виконання цих норм. Логічно буде припустити, що законотворчий орган держави має приняти відповідний нормативно-правовий акт, в якому має бути врегульовано порядок контролю за концентрацією суб‘єктів господарювання та надання відповідних повноважень щодо здійснення такого контролю певному органу державної влади.
Таким нормативним актом в Україні можна вважати Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 року. Розділ п‘ятий вказаного Закону озаглавлений: „Контроль за концентрацією суб‘єктів господарювання”, і повністю присвячений цьому питанню. Вище я вже наводив частину другу, статті 22 цього Закону. Ця стаття взагалі має велике значення для правового регулювання концентрації суб‘єктів господарювання, оскільки саме в ній визначається орган, що здійснює контроль, а також встановлюється що саме визнається концентрацією і що нею не вважається.
Отже частина перша цієї статті проголошує: „З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання (далі - концентрація).”
Ретельний аналіз цієї частини статті 22 дає змогу зробити наступні висновки:
1) Українська держава зацікавлена в недопущенні монополізації, зловживання монопольним становищем та обмеження конкуренції;
2) Держава має намір здійснювати контроль за концентрацією суб‘єктів господарювання та її регулювання, а оскільки держава здійснює ці заходи правовими методами, то для здійснення цих завдань створені відповідні правові норми;
3) Держава надає одному із органів державної влади (Антимонопольному комітету) відповідні повноваження щодо контролю за концентрацією суб‘єктів господарювання та управління нею.
Ці висновки дають можливість визначити приблизний зміст наступних частин. Якщо перша частина норми декларує прагнення держави здійснювати контроль над чим-небудь, то логічно припустити, що наступні частини або норми визначатимуть порядок здійснення контролю та обсяг повноважень уповноваженого органу. Законодавець також слідує цій логіці. Так частина друга ст.22 визначає, що вважається концентрацією, ч.3 – що не вважається концентрацією. Ця інформація необхідна для усвідомлення того, в яких випадках Антимонопольний комітет вправі приступити до реалізації наданих йому повноважень, самі ж випадки перелічені в ст.24:
„1. Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:
у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими актами законодавства, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року.
2. При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви. Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються.
3. Якщо учасниками концентрації виступають комерційні банки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовується десята частина вартості активів комерційного банку. У випадках, коли учасниками концентрації є страховики, для розрахунку вартості активів страховика використовується сума неттоактивів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів - сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законодавства України про страхову діяльність.
4. Порядок обчислення порогових показників, що використовуються для цілей цієї статті, а також його особливості стосовно окремих категорій суб'єктів господарювання встановлюються Антимонопольним комітетом України.
5. Концентрація, яка потребує дозволу відповідно до частини першої цієї статті, забороняється до надання дозволу на її здійснення. До надання такого дозволу учасники концентрації зобов'язані утримуватися від дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновлення початкового стану. Ст.23 визначає учасників концентрації суб‘єктів господарювання. Учасниками концентрації, згідно цієї статті є ті суб‘єкти які вчиняють дії або щодо яких вчиняються дії перелічені в ч.2 ст. або суб‘єкти, пов‘язані з ними відносинами контролю.”
Згідно цієї статті до повноважень антимонопольного комітету входить надання дозволів на здійснення концентраціїї. Стаття 25 вказує якими принципами має керуватися Антимонопольний комітет при наданні дозволу на здійснення концентрації. Зокрема дозвіл надається якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. Разом з тим, Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам частини першої цієї статті, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Звідси висновок – держава диференційовано підходить до кожного конкретного випадку здійснення концентрації, і може дозволити її проведення не зважаючи на загрозу монополізації, за умови, якщо суспільна користь від подальшої господарської діяльності такого суб‘єкта (суб‘єктів) значно перевищує негативні наслідки такої монополії.
Дозвіл також не може бути надано, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією, не є необхідними для досягнення мети концентрації, становлять загрозу системі ринкової економіки. Ці положення частини третьої статті, що аналізується, підтверджують висловлене вище положення щодо прагнення держави захищати основні засади функціонування ринкової економіки.
Однак повноваження Антимонопольного комітету не обмежуються функціями контролю. Справа в тому, що Комітет уповноважений надавати дозволи на здійснення концентрації суб‘єктів господарської діяльності. Розділ шостий Закону „Про захист економічної конкуренції” присвячений порядку розгляду заяв та справ про надання дозволів на узгоджені дії і концентрацію суб‘єктів господарювання. Прийняття відповідних рішень Антимонопольним комітетом чи Кабінетом Міністрів по суті здійсненням управлінських повноважень, оскільки від принятого рішення в великій мірі залежить подальший розвиток господарюючих суб‘єктів. Таким чином має місце адміністративне управління в цій сфері. Однак рішення приймаються на підставі відповіднимх норм. Саме створюючи сукупність цих норм, які визначають порядок, процедуру, приняття рішень, підстави для прийняття конкретних рішень державва здійснює правове регулювання.
Не менш важливою функцією Антимонопольного комітету є контроль за виконанням законодавства в цій сфері, порушення та розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (зокрема порушення правил здійснення концентрації суб‘єктів господарювання). Порядок здійснення такої діяльності регулюєтьс 7 розділом Закону. Згідно п.12 ст.50 (Розділ 8) Закону „Про захист економічної конкуренції”, порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є концентрація суб‘єктів господарювання без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна. Згідно ч.2 ст.52, за вказане порушення може бути накладено штраф у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.