ЗМІСТ:
| 1. Поняття економічної концентраціїї – юридичні та економічні аспекти | Ст.3 |
| 2. Державне управління та контроль за концентрацією суб‘єктів господарської діяльності | Ст.7 |
| 3. Аналіз позитивних і негативних рис правового регулювання економічної концентрації в Україні |
Ст.14 |
| Список використаних нормативно-правових актів | Ст.15 |
1. Поняття економічної концентраціїї – юридичні та економічні аспекти.
Не секрет, що для будь-якої держави, незалежно від форми правління, державного устрою та державно-правового режиму, найбільш актуальною проблемою є економічна система. Разом з тим кожна держава намагається будувати власну економіку відповідно до тих принципів, які в даній державі декларуються як основні, визначальні.
Після проголошення незалежності, Україна, як відомо, обрала для себе шлях формування ринкової економіки. Обрання такого шляху було зумовлено наступними факторами:
- в світі спостерігається тенденція до запровадження ринкової моделі економіки в демократично-орієнтованих державах;
- під час проголошення незалежності було принято рішення про побудову та подальший розвиток України як демократичної держави („Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” ст.1 Конституції України);
- існуюча в СРСР система планової економіки піддавалась значній критиці з боку зарубіжних і вітчизняних науковців, в результаті цього була практично повністю скомпроментована;
- нові демократичні засади суспільства передбачали визнання приватної власності, права на зайняття підприємницькою діяльністью тощо. Саме на цих засадах будується ринкова економіка.
Звичайно це далеко не повний перелік причин обрання Україною ринкової моделі економіки.
Отже в Україні діє ринкова економіка. Така модель економіки передбачає дію ряду економічних законів, серед яких визначальними є закони формування кон‘юнктури ринку відповідно до попиту і пропозиці пропонованих на ринку товарів і послуг, закон вільної конкуренці. Останній має безпосереднє відношення до теми роботи.
Є немало підходів до розуміння поняття „КОНКУРЕНЦІЯ”. В економічному сенсі конкуренцію можна визначити як постійне змагання між суб‘єктами економічної діяльності, метою якого є досягнення такого становища на ринку, за якого товари та послуги даного суб‘єкта користуються більшим попитом ніж аналогічні товари та послуги конкурентів. Слід мати на увазі, що ринкова модель економіки передбачає наявність конкуренції лише між тими суб‘єктами, які мають на меті отримання прибутку в будь-якій формі. Отож суб‘єкт, зацікавлений в отриманні максимального прибутку змушений постійно вдаватися до конкурентної боротьби з метою забезпечення ринків збуту для своїх товарів, послуг.
Тепер проаналізуємо законодавче визначення економічної конкуренції, яке подано в ст.1 Закону „Про захист економічної конкуренції”.
Економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
В принципі це визначення майже повністю відповідає економічній суті конкуренції, однак слід звернути увагу на осанні 12 слів цього визначення, а саме: „а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку”. Ці слова в законодавчому визначенні забезпечують постійність конкуренції як економічного явища. Вся справа в тому, що коли будь-який суб‘єкт господарювання досягне можливості визначати умови обороту товарів на ринку, то конкуренція стане неможливою. Становище, за якого суб‘єкт господарювання має можливість визначати умови обороту товарів на ринку називають монопольним становищем. В принципі кожний суб‘єкт господарської діяльності прагне досягти монопольного становища на ринку. Саме монополія дає можливість отримувати надприбутки.
Демократична ж держава абослютно не зацікавлена в існуванні монополії (звичайно якщо монополія не належить самій державі), бо в цьому випадку споживачі товарів та послуг втрачають можливість вибирати які саме товари та послуги їм краще споживати, що суперечить принципам демократії в цілому.
Тому держава правовими методами обмежує монополію, вживає заходів щодо ліквідації можливостей для суб‘єкта господарської діяльності заняти монопольне становище.
Одним із методів досягнення монопольного становище є економічна концентрація. Суть її зводиться до наступного: особа, чи група осіб, здійснюють ряд заходів щодо концентрації в своїх руках економічних важелів впливу на кон‘юнктуру ринку з метою забезпечення собі можливості визначати умови обороту товарів на ринку. Іншими словами монополіст повністю керує виробництвом та реалізацією певного виду товарів або наданням послуг на даному ринку. Відповідно він може встановлювати умови обігу товарів (наприклад ціни на товари, послуги), при чому встановлення останніх не залежить від попиту а залежить від волі монополіста. Справа в тому, що якщо на ринку є декілка виробників, то умови обігу (зокрема ціна продажу) товарів будуть залежати від попиту, оскільки виробники конкурують між собою і їм необхідно забезпечити ринки збуту. Якщо ж обидва підприємства-виробника знаходяться під контролем однієї особи, то ця особа встановлює ціну продажу товару для обох підприємств, а оскільки на даному ринку немає більше виробників даного товару, то споживач змушений купувати товари за ціною, встановленою монополістом.
Однак економічна концентрація може мати й іншу мету.
Наприклад суб‘єкт господарювання може концентрувати фінансові засоби для найбільш ефективного здійснення своєї діяльності, запровадження новітніх технологій, тощо.
Економічна концентрація розглядається і в іншому аспекті. Зокрема може здійснюватися концентрація повноважень управління з метою забезпечення ефективної діяльності суб‘єкта господарювання. Наприклад якщо підприємство може забезпечити замкнутий цикл виробництва починаючи від видобування сировини і до виробництва готового продукту, то собівартість кінцевого продукту значно зменшується, відповідно зменшується ціна товару. Зменшення ціни товару, безумовно, корисне для споживача. Разом з тим такий суб‘єкт має безумовні переваги над іншими, оскільки може забезпечити меншу ціну товару при однаковій якості. При такій ситуації переважна більшість споживачів віддадуть перевагу товарам саме цього суб‘єкта. Інші ж суб‘єкти втратять ринки збуту, що призведе до втрати рентабельності а згодом до ліквідації суб‘єкта господарювання.
Таким чином економічна концентрація з одного боку є методом конкурентної боротьби, з іншого – шляхом досягнення монопольного становища на ринку. В першому випадку вона відповідає принципам ринкової економіки, в другому – суперечить цим принципам.
Таке подвійне функціональне призначення економічної концентрації спричиняє необхідність нормативного визначення цього поняття. Про те що саме законодавець розуміє під економічною концентрацією можна дізнатись з п.2 ст 22 Закону України „Про захист економічної конкуренції” та з п.1.2.1 ст.1 „Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію)”:
1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;
2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема шляхом:
а) безпосереднього або опосередкованого (через інших осіб) придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, у тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;
б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;
в) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;
3) безпосереднє або опосередковане (через інших осіб) придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Відповідно до цього можна виділити два основних види економічної концентрації: концентрація активів і концентрація управлінських повноважень.