Питання про успіх регульованої економіки в азіатських країнах залишається відкритим. Найбільш поширеними щодо цього серед економістів є три точки зору: уряди цих держав спрямували свою діяльність на забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку, не намагаються ігнорувати дію ринкових сил, якщо захід не досягає мети — відмовляються від нього; уряди намагалися подолати упередження проти експорту; торговельні режими залишаються зовнішньоорієнтованими.
Моделі азіатських країн Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру, як і Південної Кореї, в значній мірі запозичені з Японської моделі державного регулювання, і хоча характеризуються вони різним ступенем втручання держави в економіку (втручання уряду в Сінгапурі, наприклад, вище, ніж у Гонконзі), в них деякі спільні риси.
Спільним є відсутність абсолютизації ролі державного сектора. Державне регулювання проявляється в тому, що держава установлює правила розподілу ресурсів і принципи регулювання цін, ставок процента і валютних курсів, податків. Держава бере на себе функції посередника між суб’єктами економічних відносин, як здійснюють заощадження та інвестиції експортерами та імпортерами [17].
3. Шляхи вдосконалення державного регулювання ринкових відносин
3.1 Необхідність державного регулювання ринкових відносин
У ринковій економіці держава втручається в ринок лише настільки, наскільки це потрібно для стійкості й макроекономічної рівноваги та для забезпечення діяльності механізму конкуренції. В економіці можуть виникнути ситуації які обумовлюються:
– неспроможністю конкуренції;
– неспроможністю ринку забезпечувати людей суспільними товарами;
– зовнішніми ефектами або наслідків дій, які не беруться до уваги людьми, що їх здійснюють (негативними – коли дії одного суб’єкта ринку завдають шкоди іншим; позитивними – коли дії суб’єкта ринку дають благо іншим). У значній кількості випадків зовнішні ефекти малопомітні на рівні приватної ініціативи та потребують коригування з боку державних і громадських структур. Держава, таким чином, має виконувати функцію визначення зовнішніх ефектів і перерозподілу доходів, яку не в змозі виконати традиційний ринковий механізм;
– неповнотою ринків (повний ринок забезпечує споживачів товарами, ціни на які перевищують витрати на їх виробництво);
– недосконалістю інформації;
– економічною нестабільністю.
І за таких обставин ринковий механізм не забезпечує оптимального використання ресурсів і тоді створюються вади ринку [12].
Ще однією причиною участі держави в економічному регулюванні є наявність товарів і послуг колективного користування або так званих суспільних товарів. До таких послуг можна віднести національну оборону, охорону громадського порядку, державного управління й т. ін. Витрати на всі види діяльності такого роду має покривати держава, направляючи сюди через бюджет необхідні ресурси. Громадяни ж повинні платити за них порівну, вносячи власні платежі до бюджету у вигляді податків.
Разом з тим, необхідно враховувати і вади держави при реалізації соціально-економічної політики, виборі методів і засобів державного регулювання економіки. Вади держави – це її нездатність забезпечити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів і невідповідність політики розподілу обмежених ресурсів поширеним у суспільстві уявленням про справедливість. Вирізняють чотири групи факторів, які негативно впливають на обґрунтування та реалізацію державних управлінських рішень у сфері державного регулювання економіки. Це:
1.Обмеженість інформації. Державні органи, як і інші суб’єкти ринку, не володіють абсолютно повною та об’єктивною інформацією про стан економіки. Застосування будь-яких інструментів державного регулювання економіки має ґрунтуватися на аналізі можливих наслідків прийняття рішень. Тому там, де бракує об’єктивних даних, що унеможливлює прогнозування результатів з достатньою достовірністю, слід утримуватися від надмірного державного втручання в економіку. В умовах глобалізації та поширення інформаційних інфраструктур для успішної побудови демократичного суспільства необхідно забезпечити можливість широкого суспільного діалогу навколо процесу прийняття політичних рішень, і в цьому сенсі засобом забезпечення цього діалогу є розвиток інформаційних технологій.
2.Нездатність держави повністю контролювати реакцію контрагентів на її дії. Не тільки втручання держави в економіку, але й реалізація на перший погляд обґрунтованих державних рішень можуть спричиняти негативні побічні наслідки (екстерналії).
3.Недосконалість політичного процесу. Під впливом виборців, груп спеціальних інтересів, політичних маніпуляцій державні органи здатні застосовувати неадекватні методи регулювання і тим самим проводити неефективну політику. Засобом подолання цієї вади є запровадження своєрідної технології, яка має назву «публічна політика». Основними рисами публічної політики є робота з групами інтересів, розглядання альтернатів, публічні обговорення на всіх етапах підготовки рішень, упровадження рішень через управління змінами тощо.
4.Обмеженість контролю над державним апаратом. Особливості становища і поведінки бюрократії здатні посилювати неефективність функціонування економіки, зокрема призводити до надмірного зростання управлінського апарату та невиправданого збільшення бюджетних витрат.
Отже, для реальної економіки характерні ситуації, коли одночасно мають місце й вади ринку, й вади державного впливу. При цьому послабити вплив одних вад найчастіше можна лише посиленням впливу інших. Тому, приймаючи економічні рішення, слід зіставляти наслідки впливу вад ринку та держави, щоб визначити оптимальну форму та межу державного регулювання.
Особливо актуально проблема оптимального співвідношення між впливом ринку і держави на управління економікою є для України, яка стала на шлях переходу від адміністративно-командної системи управління до цивілізованої ринкової економіки. Розглянемо чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання економіки (табл. 3.1) [4, с. 134 – 135].
Слід зазначити, що ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, тривалий час може досить ефективно пристосовувати дії господарюючих суб’єктів до економічної ситуації, що постійно змінюється, регулювати рівновагу між попитом і пропозицією, що забезпечує макроекономічну стабільність.
Проте за сучасних умов складних відтворювальних процесів проявляється обмеженість регуляторних можливостей ринкового механізму. Це проявляється через інфляцію, безробіття, тривале порушення рівноваги між попитом і пропозицією. За цих умов є об’єктивна необхідність в активізації ролі держави в регулюванні економіки.
Таблиця 3.1 Чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання економіки
| Фактори | Зміст факторів |
| Фактори, що пов’язані з вирішенням проблем ринкового сектора економіки, згладжуванням негативних ефектів ринкового механізму | 1. Обмеження стихійності ринкових процесів. 2. Забезпечення ефективного сукупного ринкового попиту, ринкової кон’юнктури. 3. Забезпечення виробництва суспільних товарів, суспільних потреб й нестатків. 4. Підтримка конкурентоспроможності, відкритості ринку. 5. Посилення конкурентоспроможності на світовому ринку. |
| Фактори, що забезпечують економічну стабільність, процес розширеного відтворення | 1. Створення загальних умов розвитку економіки, забезпечення економічної ефективності функціонування сукупного капіталу, необхідність визначення «правил гри» суб’єктів, що господарюють. 2. Забезпечення анти циклічного розвитку економіки. 3. Стимулювання довгострокового економічного зростання, ділової активності. 4. Формування оптимальної структури національного господарства. 5. Підтримка макроекономічної рівноваги. 6. Забезпечення ефективного управління державним сектором економіки. 7. Потреба в державних інвестуванням, малорентабельних, з точки зору приватного капіталу, видів діяльності. 8. Регулювання грошового обігу. 9. Сприяння розвитку науки, НТП. |
| Фактори, які пов’язані з вирішенням соціальних проблем | 1. Забезпечення раціонального перерозподілу доходів. 2. Забезпечення економічної основи соціальної стабільності, зменшення соціальної напруги. 3. Забезпечення повної зайнятості населення. 4. Формування умов розширеного відтворення робочої сили, прояву інтелектуальних здібностей людини (розвиток охорони здоров’я, освіти, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів та ін.). |
Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування розв’язуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ.
Мета державного регулювання економіки – створити таку господарську систему, яка б орієнтувалась на вибір найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності [7].
Завдяки механізму державного регулювання економіки необхідно створити умови:
– для ефективного функціонування ринкового середовища;