Всі елементи продуктивних сил мають відтворюватися в певних пропорціях і лише тоді процес суспільного відтворення протікатиме безперервно і ефективно.
Відповідно на основі і у взаємодії з відтворенням продуктивних сил здійснюється відтворення виробничих відносин. При цьому перш за все здійснюється відтворення власне виробничих відносин, які складаються в процесі формування продуктивних сил як безпосередньо трудові техніко-технологічні відносини людей. На основі цих відносин здійснюється відтворення відносин власності з усіма їх функціями, а також відносин розподілу й обміну результатів праці, системи економічних інтересів і всіх інших елементів соціально-економічних відносин.
Відтворення організаційно-економічних відносин виявляється в подальшому розвитку і поглибленні суспільного розподілу праці, спеціалізації і кооперації виробництва та його внутрішньої організації.
Розрізняють просте, розширене і звужене відтворення.
Просте відтворення характеризується відновленням виробництва в колишніх масштабах і на колишньому науково-технічному рівні. Докапіталістичним формаціям в основному було властиве просте відтворення. Просте відтворення – це початковий пункт і складова частина розширеного відтворення.
Поступальному розвитку суспільства властиве розширене відтворення, яке характеризується зростанням об'єму виробництва і життєвого рівня населення.
Іноді має місце звужене відтворення, яке характеризується занепадом відтворювальних процесів.
Продуктивні сили і виробничі відносини в їх єдності утворюють спосіб виробництва.
У системі економічних відносин функціонують дві підсистеми: організаційно-економічні відносини і соціально-економічні відносини.
Організаційно-економічні відносини – це відносини з приводу організації виробництва як процесу створення життєвих благ. Вони мають місце у зв'язку з розподілом праці, спеціалізацією, концентрацією і централізацією виробництва, економічною інтеграцією.
Концентрація – укрупнення, розширення підприємств, фірм.
Централізація – об'єднання декількох підприємств в єдине ціле.
Економічна інтеграція – господарське об'єднання підприємств, галузей, країн.
Соціально-економічні відносини – це відносини з приводу володіння факторами виробництва і використання його результатів. Сюди входять відносини власності, вся сукупність економічних інтересів, відношення господарювання, відношення розподілу, обміну і споживання.
3. Відносини власності
Основу виробничих відносин у суспільстві складає форма власності на засоби виробництва.
Відносини власності мають багатовікову історію. З ними пов'язані стимули до економічної, підприємницької діяльності людей, система цілей і інтересів, форми і методи господарювання. Ними зрештою визначається реальна влада в суспільстві.
Учені постійно прагнули розкрити об'єктивний зміст власності. Спочатку власність намагалися визначити як категорію божественного походження. Потім власність розглядали як біологічну категорію, виходячи з передумов, що процес привласнення матеріальних благ властивий будь-якій живій істоті. Розглядали натуралістичне походження власності, трактуючи відносини власності як відносини людини до речі незалежно від суспільних відносин. Визначали власність як категорію юридичну, тобто як вольове ставлення людини до речі, закріплене юридичним шляхом. Деякі дослідники власність визначали як морально-етичну категорію.
Сьогодні основу розуміння власності складає положення про те, що власність виражає історично певні відносини між людьми з приводу відчуження і привласнення результатів виробництва.
Саме діалектично суперечлива єдність відчуження і привласнення складає матеріальний зміст такого економічного явища, як власність, оскільки привласнення яким-небудь суб'єктом об'єкта власності можливе лише через відчуження його у іншого суб'єкта.
Власність – це сукупність відносин окремих індивідів, груп людей і їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.
Власність як економічне явище є сукупністю неіснуючих поза зв'язком між собою таких елементів:
- об'єкти власності;
- суб'єкти власності;
- відносини власності.
Об'єкти (матеріально-речовинний зміст) – привласнені речі, що знаходяться у розпорядженні людей: фактори виробництва і життєві блага. За об'єктами власності розрізняють:
- власність на фактори виробництва, зокрема на засоби виробництва, робочу силу;
- власність на предмети споживання;
- інтелектуальну власність.
Суб'єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об'єднання і асоціації, що привласнюють, володіють і розпоряджаються об'єктами власності.
Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво – не тільки процес створення життєвих благ, це також процес їх привласнення людьми відповідно до їх участі у виробництві.
Власність – не тільки результат і одна з істотних рис виробництва, у зв'язку з безперервністю виробничих процесів вона є неодмінною передумовою виробництва.
Виробниче привласнення – це первинний початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчуження і вторинного привласнення на стадіях розподілу і обміну.
Відносини власності є системостворюючим чинником у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого ладу. У зв'язку з цим вони законодавчо закріплюються і захищаються державою. В результаті економічні відносини власності набувають юридичної форми, а їх суб'єкти наділяються правом власності.
Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, оскільки вони виникають у виробництві і розподілі об'єктів власності і зрештою визначаються участю людей у виробничо-господарській діяльності.
Право власності вторинне, похідне, проте за допомогою законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні.
Залежно від об'єкта привласнення виділяється власність на засоби виробництва і власність на предмети споживання. Особливе місце серед форм власності за її об'єктами займає власність на засоби виробництва. Матеріальному виробництву належить визначальна роль у розвитку людського суспільства, тому власність на засоби виробництва є системостворюючим чинником, центральним ядром всієї системи відносин власності.
Робоча сила як особистий фактор виробництва невід’ємна від особи працівника, вона є надбанням кожного працездатного індивіда і знаходиться в його індивідуальній власності. Робоча сила може продуктивно використовуватися безпосередньо самим її володарем у власній виробничо-господарській діяльності або ж у законодавчо встановленому порядку відчужуватися в тимчасове користування іншими юридичними (або фізичними) особами у формі найму.
Предмети споживання спочатку привласнюються виробничо-господарськими осередками за місцем їх виробництва. За допомогою відчуження і вторинного привласнення вони надходять безпосередньо до споживача.
Розширення сфери розумової праці і збільшення маси його продукту зумовило його зростаюче значення. Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути твори мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, винаходи, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки.
В економічному змісті власності слід розрізняти дві сторони: матеріально-речовинну (об'єкти власності) і соціально-економічну (відносини між людьми у зв'язку з їх привласненням). Окремою проблемою є юридичне оформлення вказаних відносин.
Разом з тим, хоча власність і привласнення нерозривні, не слід їх повністю ототожнювати. Привласнення – ширше поняття. Воно виражає об'єктивний процес перетворення предметів і явищ природи, їх властивостей у реальні компоненти життєдіяльності всіх економічних суб'єктів (суспільства, окремих колективів, сімей і кожного індивіда). Але привласнення в такому широкому сенсі завжди здійснюється у формі певних суспільних відносин між людьми. Основу цих відносин саме і утворюють відносини власності.
Власність на засоби виробництва є основою економічної системи. Зазначимо, що економічна система включає суспільне виробництво як ціле, тобто весь спосіб виробництва. Поняття «економічна система» використовується насамперед для позначення сукупності об'єктивних виробничих відносин. Оскільки виробничі відносини вельми різноманітні, то економічна система визначається, перш за все, пануючими в даних конкретних історичних умовах специфічними виробничими відносинами. Таким вузловим елементом є власність на засоби виробництва.
По-перше, відносини власності на засоби виробництва виявляються, розгортаються у всій системі виробничих відносин.
По-друге, відносини власності пронизують всі фази відтворення
(і розподіл, і обмін, і споживання).
По-третє, на основі відносин власності формується соціальна структура суспільства.
Ключовою проблемою власності є проблема реалізації. Реалізація власності – фактичне привласнення, тобто отримання життєвих благ на підставі власності.
Економічні форми реалізації власності:
1) розвиток виробництва для задоволення системи виробничих і особистих потреб суспільства;
2) підвищення ефективності виробництва;
3) зростання суспільного багатства.
Соціальні форми реалізації власності:
- підвищення рівня задоволення потреб (матеріальних і духовних) членів суспільства;
- повніший розвиток потенційних здібностей особи.
Рівні реалізації власності:
1) все суспільство (державна власність);
2) регіональний рівень (муніципальна власність);
3) виробничий рівень в особі окремої групи, індивіда (акціонерна, приватна власність).