Власність функціонує і реалізується в процесах:
- володіння або фактичного володіння її об'єктами;
- користування або вилучення з об'єктів корисних властивостей;
- розпорядження або визначення долі її об'єктів.
Невід'ємними атрибутами права власності є: право володіння, право користування і право розпорядження.
Право володіння – означає господарське володіння річчю. Володіння пов'язане з фактичним використанням об'єктів привласнення і частковим привласненням результатів діяльності.
Право користування – економічні відносини, пов'язані з вилученням з матеріальних благ корисних властивостей. Це відношення між людьми в процесі реалізації споживної вартості речей (засобів виробництва).
Право розпорядження означає можливість визначати долю матеріальних благ (подарувати, продати, обміняти, заповідати, знищити тощо). З економічної точки зору реалізація повного привласнення – це управління об'єктами привласнення.
Існують дві основні форми власності: державна і приватна. Їх взаємодія породжує проблему так званих змішаних, похідних, гібридних або симбіозних утворень. На основі базових форм власності шляхом об'єднання майна виникають і функціонують різні змішані форми власності, зокрема за участю іноземних громадян і юридичних осіб.
Державна власність функціонує у складі загальнодержавної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць, або комунальної.
Об'єкти загальнодержавної власності (окрім специфічно державних) – це майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради, Президентських структур, Кабінету Міністрів та інших створюваних ними державних органів, майно збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об'єкти, єдина енергетична система країни, система транспорту загального користування, зв'язку та інформації загальнодержавного значення, кошти державного бюджету, майно основної мережі вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, майно державних підприємств, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний і соціальний розвиток.
Об'єкти комунальної власності – майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і створюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно основної частини установ мережі народної освіти, культури, охорону здоров'я, місцеві енергосистеми, транспорт, системи зв'язку та інше необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідних територій.
Специфічними об'єктами державної власності в Україні є: надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси континентального шельфу і виняткової морської економічної зони.
Земля може знаходитися у власності будь-якого суб'єкта власності.
Фінансові ресурси, продукти інтелектуальної праці можуть бути об'єктами всіх, у тому числі і змішаних форм власності.
Держава створює рівні умови і юридичний захист для всіх форм власності.
Приватна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав і свобод людини. Вона вказує на основоположну роль громадянина в господарському житті і на кінцеву спрямованість останньої на індивідуальне споживання громадян.
Структура приватної власності:
- особиста власність, що носить споживчий характер;
- приватна власність, що допускає застосування найманої праці.
Об'єктами є доходи споживчого призначення, предмети особистого і сімейного споживання, а також домашнього вжитку і зручності (дома, дачі, машини).
Функціонуванню власності властиве різноманіття її форм.
Так суб'єктами колективної власності є колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об'єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акціонерних товариств тощо.
У майні колективного підприємства визначаються долі його членів у вигляді внесків, паїв, акцій, відповідно до яких розподіляються доходи.
Об'єктами власності профспілок, добродійних та інших суспільних фондів є майно культурно-побутового, просвітницького призначення, необхідне для здійснення діяльності, передбаченої статутом.
Об'єктами власності політичних партій і організацій є будівлі, грошові кошти, споруди, необхідні виключно для виконання статутних функцій.
Об'єктами власності релігійних організацій є культові споруди, предмети релігійних обрядів тощо, необхідні для здійснення діяльності.
4. Економічна система суспільства
Кожне явище в природі і суспільстві пов'язане з іншими явищами і взаємодіє з ними. Достатньо тісні зв'язки і міцна стійка взаємодія між визначеними довкола явищами приводить до утворення відповідних систем.
Система – органічне утворення, що складається з ряду його частин, закономірно і міцно пов'язаних між собою причинно- наслідковими зв'язками і залежностями.
У навколишньому світі взаємодіють дві системи: природа і суспільство. Людина – частина природи; суспільна система виникла і функціонує на основі природної системи і не існує у відриві від неї, адже подвійна сама глибинна суть людини.
Людське суспільство як система є взаємодіючою сукупністю окремих індивідів, їх різних груп і об'єднань як соціальних феноменів.
Економічна система – сполучна ланка між природною і суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи, і суспільства. У сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, які формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів, що виробляються.
Під економічною системою розуміється реальна національна економіка, тобто економіка окремої країни з її внутрішньогалузевою структурою, фірмами, підприємствами, домашніми господарствами. Всі виробничо-господарські осередки, всі галузі економіки міцно, стійко пов'язані між собою розподілом праці та обміном.
Основні складові частини економічної системи:
– продуктивні сили суспільства, представлені особистими і речовинними факторами;
– техніко-економічні відносини;
– соціально-економічні відносини;
– господарський механізм.
Продуктивні сили і техніко-економічні відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. А технологічний спосіб виробництва разом з соціально-економічними відносинами утворює соціальний або суспільний спосіб виробництва.
Господарський механізм – сукупність техніко-економічних, соціально-економічних відносин, юридичних відносин в області господарства і цивільного права та економічної політики.