ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА. СПОСОБИ І ТИПИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
Вступ
Продуктивні сили суспільства системно організовані. Їх конструктивними системостворюючими елементами є праця людини, предмети і засоби праці у всій їх сукупності і безперервній взаємодії. До структури продуктивних сил входять також технологія, організація, виробнича і соціальна інфраструктури.
Технологія – сукупність способів дії людини на предмет праці з використанням відповідних засобів праці, а також різних режимів протікання виробничих процесів.
Організація виробництва – сукупність виробничих структур суспільства, різних галузей економіки, а також способів, прийомів, форм їх взаємодії, механізму їх виробничо-господарських зв'язків.
Інфраструктурою продуктивних сил є їх допоміжні складові частини, що забезпечують нормальне функціонування всієї системи продуктивних сил. Виробничу інфраструктуру утворюють транспорт, зв'язок, енергетика, особливе місце займає маркетингова діяльність, науково-технічна, ринково-кон'юнктурна та інша виробничо-господарська інформація. До соціальної відносяться: освіта, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, які обслуговують функціонування і розвиток особистого фактора виробництва.
1. Технологічний спосіб виробництва
Суспільне виробництво має 2 сторони – соціальну і матеріально-речовинну. З соціального боку, виробництво виступає як сукупність процесів взаємодії між людьми у безпосередньому виробництві плюс процеси привласнення і розподілу результатів праці між членами суспільства.
З матеріально-речовинної сторони суспільне виробництво є всією сукупністю дії людей на предмети праці за допомогою відповідних засобів праці. Способи, прийоми впливу дій людей на предмети праці, що ґрунтуються на механічних, фізичних, хімічних та інших природних властивостях засобів виробництва, утворюють технологію виробництва. Технологія виробництва специфічна у кожному окремому випадку, але всі конкретні види виробничих технологій базуються, в основному, на єдиному досягнутому в кожен даний історичний відрізок часу рівні розвитку фундаментальних, природничих наук і на рівні оволодіння людьми силами природи. В результаті складається єдиний в основному рівень технологічності у всіх конкретних виробництвах, і технологія виступає як загальна форма продуктивних сил і важливий їх внутрішній структурний інструмент. У крупному, глобальному історичному плані процес розвитку технології як загальної форми продуктивних сил характеризується наявністю ряду специфічних етапів або технологічних способів виробництва.
Технологічний спосіб виробництва є сукупністю способів, прийомів, приватних технологій, створення життєвих благ і послуг, що характеризується історично певним рівнем розвитку природничих наук і прикладного використання їх досягнень у виробництві. Технологічний спосіб виробництва охоплює всю сукупність продуктивних сил і організаційно-економічні відносини, на відміну від суспільного або соціального способу виробництва він не включає соціально-економічні відносини. Технологічний спосіб виробництва є матеріальною основою виникнення і розвитку соціально-економічних відносин і матеріальним базисом суспільного способу виробництва.
Історія людства знає такі технологічні способи виробництва: збиральництво, мануфактурне виробництво, машинно-фабричне індустріальне виробництво і постіндустріальне інформаційне виробництво.
Кожен попередній технологічний спосіб виробництва історично вичерпує себе, вступає у кризовий стан, тобто нездатність до розширення виробництва відповідно до збільшених потреб суспільства. Перехід до нового технологічного способу виробництва є новим революційним стрибком.
Історично перший технологічний спосіб виробництва – це збирання готових продуктів природи: плодів, рослин; полювання на тварин; рибальство. Він відповідає історії первісного суспільства.
Революція, пов'язана з відкриттям вогню, зумовила перехід від збиральництва до мануфактурного виробництва, яке характерне для епох рабства і феодалізму і було матеріальною основою зародження капіталізму в його ранніх формах простої кооперації і мануфактури.
Машинно-фабричне індустріальне виробництво виникло при капіталізмі у другій половині XVIII століття і панує до наших часів. Перехід до нього відкрив промисловий переворот, що ознаменував перехід від ручного до машинного виробництва. Основним осередком організації виробництва при ньому була фабрика – підприємство, засноване на застосуванні машин, де машини доповнюють одна одну.
Основні елементи машинного комплексу: руховий механізм; передавальний пристрій; робоча машина або виконавчий механізм.
Сучасна НТР породила новий ступінь у розвитку машинного виробництва. Сучасні машини в своїй більшості доповнюються 4 ланкою – автоматичним контрольно-регулюючим пристроєм. На основі створених і широко впроваджуваних автоматизованих систем розвивається автоматизоване виробництво.
Сучасна НТР зумовила серйозні структурні зміни в суспільному виробництві. Виникли і набули прискореного розвитку новітні наукоємні, ресурсозберігаючі технології, а в біотехнології – виробництво нових нетрадиційних конструкційних матеріалів. Також сучасна НТР зумовила бурхливий розвиток засобів інформації – інформаційне виробництво.
Науково-технічна інформація є обов'язковою умовою роботи сучасної системи машин, які містять пристрої, що управляють; вона є засобом підвищення якості робочої сили. В цілому науково-технічна, економічна, комерційна інформація є необхідною передумовою успішної організації всієї виробничо-господарської діяльності підприємств та їх стратегічного планування та поточного оперативного регулювання. В економічно розвинених країнах склався інформаційний сектор економіки. Його підприємства здійснюють збір, високоякісну комп'ютерну обробку і продаж різної інформації з передачею значних об'ємів на великі відстані за допомогою різних засобів зв'язку (до нього відносяться і підприємства, які виробляють комп'ютерне устаткування).
Інформаційний сектор займає достатньо міцні позиції в економіці розвинених країн. Багато зарубіжних дослідників приходять до висновку про становлення і розвиток постіндустріального інформаційного суспільства.
2. Система виробничих відносин суспільства
Суспільне виробництво завжди є єдністю двох сторін: ставлення людей до природи (продуктивні сили) і ставлення людей один до одного (виробничі відносини).
Люди в процесі виробництва незалежно від своєї волі і свідомості вступають у певні зв'язки і відносини. Ці відносини одержали назву виробничих або економічних відносин.
Виробничі відносини не зводяться тільки до відносин у процесі виробництва. Справа в тому, що процес виробництва не є одноразовим актом. Він повинен безперервно поновлюватися, оскільки люди не можуть перестати виробляти, як не можуть перестати споживати.
Виробництво, що розглядається як постійно поновлюваний процес, є відтворення, яке включає не тільки сам процес виробництва, але і розподіл, обмін і споживання. Все ці чотири елементи відтворення знаходяться в тісній взаємодії, але визначальна роль завжди залишається за виробництвом.
Власне виробництво виступає як процес створення життєвих благ і послуг. Розподіл – проміжна фаза або стадія в русі суспільного продукту з виробництва у споживання, на якій визначається частка кожного учасника суспільного виробництва в спільно проведеному продукті. Обмін – це фаза у русі суспільного продукту з виробництва в споживання, на якій виробники обмінюють вироблені ними продукти на грошові доходи та на інші продукти і послуги, необхідні для задоволення їх потреб. Споживання – завершальна фаза в русі суспільного продукту, що полягає у використанні створених предметів для задоволення потреб.
Ці 4 процеси не існують поза їх взаємодіючою єдністю. Виробництво і споживання – початковий і кінцевий пункти руху продукту, при цьому кожен з них містить в собі інший, виявляє себе як інший або через нього. Виробництво є також і споживанням, і навпаки. Виробництво – це продуктивне споживання. Розподіл і обмін займають проміжне положення між виробництвом і споживанням. Примат у цій єдності належить виробництву, оскільки розподіляти, обмінювати і споживати можна тільки те, що вироблено. Розподіл, обмін і споживання не тільки знаходяться поряд з виробництвом, але і походять з нього. Обмін, перш ніж бути обміном продуктами, є обміном діяльністю в самому виробництві, який і складає суть виробництва.
Щоб виробництво здійснювалося безперервно, у наявності постійно мають бути всі його фактори, створюючи продуктивні сили суспільства.
Відтворення продуктивних сил насамперед припускає відтворення робочої сили, людей, тобто особистого фактора. Воно охоплює такі процеси:
1) відновлення працездатності економічно активного населення;
2) безперервне зростання кваліфікації, науково-технічного, загальнокультурного рівня працівників;
3) відтворення самої людини, нових поколінь людей, їх виховання і спеціальну професійну підготовку до трудової діяльності;
4) безперервний прихід нових поколінь працівників на зміну тим, що вибувають.
Відтворення продуктивних сил припускає далі відтворення засобів виробництва. Воно включає ремонт і заміну будівель, споруд, верстатів, машин, що поступово зношуються у виробничих процесах, а також відновлення перехідних запасів, повністю споживаних при створенні нових продуктів, сировини, матеріалів тощо.
Відтворення продуктивних сил суспільства припускає також відтворення виробничої і соціальної інфраструктури, особливо наукового забезпечення матеріального виробництва і всіх інших сфер життєдіяльності суспільства. При цьому наука повинна неухильно перетворюватися на безпосередню продуктивну силу суспільства.