Значна роль у визначенні темпів американської економіки та її міжгалузевої структури належить широкому впровадженню в 1973-1976 pp. і особливо після 1981 р. ефективних систем прискореної амортизації. Загальна сума пільг, наданих державою приватному капіталу в США внаслідок використання прискорених методів амортизації, оцінюється за 10 років (1971-1980 pp.) приблизно в 40 млрд. дол. Уже в 1983 р. загальна сума пільг, які отримали приватні корпорації, становила 33,2 млрд. дол., а в 1984 р. - більше 50 млрд. дол.
Дуже важливим висновком є те, що податкова, амортизаційна і кредитна політика не є чимось застиглим, а залежать від економічної кон'юнктури. Крім того, слід відзначити, що в американській податковій політиці відсутні різкі зміни: податки зменшувалися з 52 % до 50 % і до 48 %, а потім, через кілька років, до 44 %.
В узагальненому вигляді заходи податково-амортизаційної політики уряду США та їх результативність подані в таблиці 2.2.
Аналіз американського досвіду показав, що будь-яка економічна криза є вибухом усіх протиріч процесу відтворення. Вона насильно вирівнює диспропорції, створюючи основу майбутнього економічного зростання. Матеріальною основою цих циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію, у процесі циклічних коливань вони відчувають найбільше навантаження. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобігання таким виробничим спадам.
Таблиця 2.2 - Заходи податкової, амортизаційної та кредитної політики уряду США спрямовані на вдосконалення економічної структури
Заходи уряду, роки, суть | Мета | Результат |
1 | 2 | 3 |
Податкова реформа 1964-1965 pp. 1) введені додаткові знижки з податків на нові інвестиції; 2) знижені податки на прибутки корпорацій з 52 до 50 % в 1964 р. і 48 % в 1965 p.; 3) з середини 1966 р. поновлені пільги на прискорену амортизацію основного капіталу. | Перебудувати структуру промисловості і докорінно оновити парк машин та обладнання на новій технічній основі. | В загальному обороті американських корпорацій в 1968 р. 40-50 % становили продукти, які взагалі не випускалися 10 років і на них припадало 70-75 % прибутків. Американська економіка потребувала заміни всього 14 % основних фондів. |
Коригувальні ди у вересні 1966 р. - грудні 1967 р. 1) відмінена 7 % податкова знижка на капіталовкладення в нове обладнання, а також система прискореного амортизаційного списання невиробничих споруд; 2) ставка внесків у фонд соціального страхування підвищена з 8,8 до 9,6 %; 3) подорожчання кредиту до 6,5 % в кінці 1968 р і до 7,5 % в лютому 1969 р. | Уникнути шкідливих наслідків перенапруження економіки і загальмувати розвиток інфляційних процесів. Обмежити зростання споживання і виробництва. | Уже в І кварталі 1967 р. Затрати американських корпорацій на будівництво нових підприємств і купівлю обладнання помітно скоротилися |
Податкова реформа 1969-1971 pp. 1) відновлено 7 % податкову знижку з інвестицій та введено додаткову знижку на купівлю обладнання американського виробництва; 2) відмінено акцизний збір при купівлі автомобілів; 3) підвищено неоподатковуваний мінімум, зменшений податок на прибутки корпорацій; | Пом'якшення можливих негативних наслідків скорочення капіталовкладень для економіки. Пожвавлення інвестиційної діяльності. | Ці заходи забезпечили монополіям додаткові засоби в обсязі 11,2-11,8 млрд. дол. за рік, що дозволило корпораціям додатково заощадити 20 млрд. дол. за 1969-1971 pp. |
Податкова реформа 1969-1971 pp. 4) зменшені на 20 % діючі терміни амортизації обладнання і встановлено 8-річний термін амортизації для всіх видів обладнання; 5) знижена облікова ставка банків федеральної резервної системи з 6 % в жовтні 1970 р. до 4,5 % в кінці 1971 р | В 1970 р. загальна сума амортизаційних фондів оцінювалася в 55 млрд. дол., в 1972 р. - 66 млрд .дол. і в 1973 р. -73 млрд. дол. | |
Податкова реформа 1975-1976 pp. 1) збільшено податкову знижку по інвестиціях і одночасно зменшений податок на прибуток; 2) в 1978 р. закріплено пільги для корпорацій і затверджено постійно діючу ставку податку з прибутку в розмірі 44 %, а знижку по інвестиціях - 10 %; 3) підвищено ставку внесків у фонд соціального страхування, що вноситься однаковими частками наймачами і найманими до 5,85 % для кожної сторони в 1974 p., а на початку 1977 р. - до 6,15 %. | Замінити антиінфляційні податкові заходи антикризовими з метою пожвавлення економічної кон'юнктури. Стимулювати виробництво та споживчий попит, стримати інфляцію і вирішити енергетичні труднощі. | Корпорації широко використовують систему прискореної амортизації. При виплаті податків на прибуток компаній бізнес практикує списання витрат на дослідження, відрахування від прибутків у вигляді дарів, пільги корпораціям окремих галузей, в тому числі стратегічно важливим. Частка фізично і морально застарілих фондів в промисловості скоротилася з 16 % на початку 1977 р. до 11 % в кінці 1978 р. |
Податкова реформа 1981 р. 1) спрощено метод нарахування амортизації: введено нові правила системи прискореного списання витрат (СПКВ); 2) знижено ставки податків на доходи фізичних осіб: з 1 жовтня 1981 р. - на 5 %, а в наступні 2 роки - ще на 20 %; 3) введено значні податкові пільги на нетрудові доходи (дари, відсотки, дивіденди, доходи від угод з цінними паперами, нерухомістю). | Стимулювати розвиток економіки та ділової активності, збільшити прибутки компаній і відповідно можливості поповнення бюджету. | Фактична сума пільг, яку отримали приватні корпорації в 1983 p., становила 33,2 млрд. дол., а в 1984 р. -більше 50 млрд. дол. В 1984 р. частка пільг в прирості особистих доходів населення становила 39 %. Грошові вклади населення збільшилися на 1/3. |
Податкова реформа 1986-1988 pp. 1) відмінено частину податкових пільг (перш за все податковий кредит на обладнання); 2) проводиться дерегулювання банківської системи зменшується регламентування діяльності компанії. | Державне втручання в економіку зведено до мінімуму і полягає в створенні умов для приватного бізнесу та в антикризових заходах. | Темпи зростання валового внутрішнього продукту знизилися з 4,7 в 1983-1986 рр до 2,42 в 1988-1990 pp. |
Державне регулювання 1990-2000 pp. 1) до 1999 р. продовжено дію пільги, яка знижує податок фірм в розмірі 20 % затрат на дослідження та розробки; 2) в 2000 р. федеральна резервна служба двічі знижувала ставки кредитування. | Розширилася податкова база. Прискорено економічне зростання, що базується на розширенні споживчого та інвестиційного попиту. |
2.7 Зміна макроекономічної моделі
Під час Великої депресії та одразу після неї класична ліберальна теорія значною мірою себе дискредитувала і втратила лідируючі позиції. Побоюючись повторення депресії США, інші провідні капіталістичні країни прийняли проект програм соціального забезпечення і погодилися на більш активну роль держави в регулюванні економіки. Втручання держави в економіку і соціальну сферу постійно розширювалося. Це проявилося в зростанні державних витрат (на кінець 1980-х років вони становили 34% від ВВП), кількості різноманітних держаних субсидій, соціальних програм, масштабів державного регламентування. Загальні підсумки провідних капіталістичних країн за 25 років, після закінчення Другої світової війни виявилися найкращими з тих, які їм будь-коли вдавалося досягти. З цієї причини час з 1950 по 1973 рр. часто називають „золотим віком" капіталізму.
З початку 1970-х pp. почався поступовий відхід від кейнсіанського регулюючого підходу, який був замінений новим варіантом класичного лібералізму.
З 1973 р. до початку 1990-х pp. для розвинутих капіталістичних країн характерні повільні темпи зростання та серйозна економічна і фінансова нестабільність. Уряд США з кінця 1970-х років почав здійснювати неоліберальну політику.
На рубежі 1980-х pp. США прийшли до суттєвого перегляду ролі і задач держави в економіці. Держава відмовилася від багатьох функцій, які знижують макроекономічну ефективність, - надмірних державних витрат, чисельних програм соціальної допомоги, невиправданого субсидування цілих галузей і окремих підприємств - і зробила ставку на підтримку приватного підприємництва, створення оптимальних умов для його функціонування.
Після декількох років повільного відновлення економіки внаслідок спаду 1990-1991 pp. американська економіка, починаючи з 1995 p., стала відносно швидко зростати. Щорічні темпи приросту реального ВВП перейшли межу 4 %. Темпи економічного розвитку за період з 1995 по 2000 рр. перевищували показники 1960-х pp. - найбільш сприятливого періоду, відзначеного в США. Це дозволило експертам зробити висновок про переваги неоліберальної перебудови [92].
Перехід до неоліберальної концепції макроекономіки пов'язаний із переконаннями багатьох економістів, що, починаючи з кінця XX ст., створена база для зникнення умов економічного циклу в його загальновизнаному вигляді.
Взагалі, як вважають Мартін Бейлі, Роберт Лоуренс та Кетрін Шоу, члени ради економічних консультантів при Президенті США, зростання є певною рисою економічного досвіду США в XX ст., але лише в довгостроковому аспекті. В середньо- і короткостроковому аспектах зайнятість і доходи часом різко відхилялися від зростаючого тренду. Економіка періодично піднімалася до свого часового піку, а потім відкочувалася назад до нижньої точки, від якої починався новий підйом. Хоча цей цикл був постійно властивим і націонаггьному господарству США, ряд спостерігачів вважають, що в 1990-х pp. економіка фундаментально змінилася і поняття традиційного ділового циклу застаріло.