Содержание
Вступ
Виникнення класичної політичної економії
Фізіократи та характеристика їхнього вчення
Економічні погляди А.Ж. Тюрго
Висновки
Список використаної літератури
Сучасні економічні теорії в своєму виникненні та розвитку багато в чому завдячують школі класичної політичної економії як одній з найбільш визначних та серйозних економічних вчень. Своїм існуванням їй завдячують такий вагомий теоретичний напрям як маржиналізм. Можна сміливо казати що класична політична економія зробила великий внесок у сучасну економічну теорію, наробками її засновників досі користуються сучасні економісти, її принципи можна легко віднайти в нинішній організації народного господарства. Отже, вивчення класичної політичної економії є досі актуальною темою, в працях класиків багато цікавих та гідних уваги ідей, які продовжують розвивати й надалі.
Розвиток класичної політичної економії можна розділити на 4 етапи, що також мають свою періодизацію. Перша половина першого етапу (середина 17 - початок 18 століття) характеризується розширенням ринкових відносин, зменшенням впливу меркантилізму. Головними представниками класичної політичної економії цього періоду вважаються Вільям Петті та П`єр Буагільбер. Друга половина першого етапу припадає на середину - початок другої половини 18 сторіччя. В цей період з`являється школа фізіократів, її головні представники - Кене та Тюрго. Вони надавали великого значення вивченню сільського господарства, проблемам виробництва сільськогосподарських продуктів, але не приділяли великої уваги сфері обігу. Другий етап пов`язаний з ім`ям Адама Сміта та його головною працею "причини багатства народів". Третій етап охоплює першу половину 19 сторіччя, що характеризується завершенням промислового перевороту у розвинутих країнах. У цей період ідеї Адама Сміта доповнювались ідеями Д. Рікардо, Т. Мальтуса, Н. Сеннора, Ж.Б. Сея, Ф. Бастіа та ін. Четвертий етап - друга половина 19 сторіччя - період узагальнення кращих досягнень школи класичної політичної економії. Яскравими представниками цього етапу є Дж.С. Мілль та К. Маркс.
В своїй роботі я зупинилася на дослідженні першої половини першого етапу, тобто початку зародження політичної економії, а також ідеях фізіократів, зокрема Анн Тюрго.
Метою дослідження стало визначення причин виникнення класичної школи політичної економії, а також ідей її послідовників - фізіократів.
Основними завданнями дослідження стали:
o Аналіз причин зародження школи класичної політичної економії
o Визначення головних положень школи фізіократів
o Аналіз праці французького фізіократа Анн Тюрго "Роздуми про створення і розподіл багатств".
Об`єкта дослідження в роботі можна виділити два - класична школа політичної економії та школа фізіократів, предмет - їхнє становлення на початкових етапах та головні ідеї економістів цих шкіл.
Особливу увагу приділено французькому вченому та громадському діячу Анн Тюрго, що був представником школи фізіократів у Франції. Його твір "Роздуми про створення і розподіл багатств" є прогресивним для свого часу, бо в ньому було вперше визначено причини розподілу суспільства на класи, було піддано критиці негативне ставлення до позичкового відсотка як до нечесного, глибоко проаналізовано зв`язок багатства і землі як основного його чинника. Отже, ця праця заслуговує окремої уваги.
При написанні роботи було проаналізовано низку наукових праць - навчальних посібників та першоджерел.
Як наука, тобто систематизоване знання про сутність, цілі і завдання економічної системи, економічна теорія виникла у ХVI - XVII століттях. Це період становлення капіталізму, зародження мануфактури, поглиблення суспільного розподілу праці, розширення зовнішніх і внутрішніх ринків, інтенсифікації грошового обороту. На ці процеси економічна наука відкликається появою меркантилізму - першої в світі школи політичної економії.
На першому етапі свого розвитку (ХV - початок ст.) меркантилізм набрав форми монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей з країни, за обмеження імпорту та інші аналогічні заходи.
Для другого етапу розвитку меркантилізму характерне те, що його прихильники обстоювали розширення зовнішньої торгівлі, не забороняли вивезення грошей з країни. Деякі з них вимагали обкладення іноземних товарів високими митами, виступали за досягнення активного торговельного балансу шляхом розвитку національного виробництва й вивезення частини товарів за кордон, за посилення ролі держави.
Найбільш відомими представниками меркантилізму були Томас Ман, Гаспар Скаруфі, Дедлі Норе, Девід Юм, Антуан Монкретьєн.
У 1615 році французький економіст Антуан де Монкретьєн публікує "Трактат політичної економії", в якому пропонує проводити економічну політику всемірного заохочування торгівлі, доводячи, що остання є головною метою виробництва. Він розглядав гроші як товар, проте не зміг з’ясувати, чому товар стає грошима. Робота вченого дала назву науці, яка в той час тільки народжувалася і яка існує і по сей час.
В цілому західноєвропейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку називали нееквівалентний обмін. В основному меркантилізм був прогресивною економічною теорією, уперше висвітлив основну мету розвитку капіталістичного способу виробництва.
Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму передовсім в Англії - найбільш економічно розвинутій країні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.
Недоліками меркантилізму були, по-перше, неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їх основних форм; по-друге, помилкове визначення вартості грошей (вони вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла): по-третє, рекомендації ранніх меркантилістів заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт стримували розвиток торгівлі; по-четверте, предметом політичної економії вони вважали сферу обігу.
За цих умов рекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних проблем буржуазії. Промислова буржуазія потребувала обгрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки нових економічних категорій, таких як заробітна плата, прибуток, рента тощо. Крім того, буржуазія намагалася звільнитись від жорсткого урядового регулювання економічного життя. Вона жадала свободи. Буржуазна революція середини ХVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Бурхливо розвивається промисловість, великих успіхів було досягнуто в розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших наук. Активізація теоретичних досліджень у різних галузях знань сприяла й розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню політичної економії як науки. Так і виникла класична політична економія.
Отже, класична політична економія (термін "політична економія" увів у 1615 р. французький економіст Антуан Монкретьєн) - один із наукових напрямів світової економічної думки другої половини XVII - першої половини XIX ст., який зародився в Англії в кінці ХVII ст. та у Франції на початку ХVIIІ ст., прийшовши на зміну меркантилізму. Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ, то класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.
Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.
Класична школа, на відміну від меркантилістів - прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.
Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній радянській літературі здійснювалась за схемою К. Маркса, котрий до класиків зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе.
На зміну класичній політичній економії, яка мала справді науковий характер, приходить, за Марксом, "вульгарна", тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналізом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульгарної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі захисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв’язував із загостренням класової боротьби.
Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс називав Сея та Мальтуса. Він критикував "вульгарних економістів" за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами.
Теза про вульгарний характер післярікардіанської політичної економії набула широкого розвитку в усій так званій марксистській літературі.