Що стосується конкуренції в міжнародному аспекті, то це питання є більш складним, ніж може здатися на перший погляд. Це пов’язано з тим, що з одного боку необхідно захистити вітчизняного виробника на внутрішньому ринку, а з іншого боку – забезпечити свободу конкуренції. Крім того, необхідно враховувати тиск з боку міжнародних економічних організацій та політичну складову, яка майже завжди присутня в міжнародних економічних відносинах.
Що стосується впливу органів державної влади на конкуренцію, то це питання є досить суперечливим. Органи державної влади повинні в силу своїх повноважень сприяти розвитку конкуренції, але на практиці це відбувається не завжди, нерідко навпаки дії державних органів певним чином обмежують конкуренцію, не останню роль в цьому часто відіграє корупція.
Захист інтересів споживачів є одним з головних наслідків боротьби з недобросовісною конкуренцією, оскільки саме кінцевий споживач в підсумку відчуває на собі ефективність функціонування економіки та наслідки недобросовісної конкуренції.
Виходячи з зазначених вище передумов, можна сформулювати такі основні цілі захисту від недобросовісної конкуренції інтересів суб’єктів господарювання:
· Забезпечення рівності суб’єктів господарювання при здійсненні підприємницької діяльності.
· Захист суб’єктів господарювання від проявів недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку.
· Захист суб’єктів господарювання від проявів недобросовісної конкуренції на зовнішньому ринку.
· Захист суб’єктів господарювання від проявів недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку.
· Запобігання можливостям досягнення неправомірних переваг у конкуренції.
· Захист інтелектуальної власності на зовнішньому та внутрішньому ринку.
· Забезпечення реалізації споживачами своїх прав на гарантований рівень споживання, відповідну якість товарів тощо.
Крім того, в умовах розвитку глобалізації та прагнення України до інтеграції в європейські економічні структури питання захисту від недобросовісної конкуренції та конкурентної політики в цілому набуває нового змісту. Сьогодні конкурентна політика все більше стає одним з домінуючих напрямків в економічній політиці держави.
Описане вище особливо характерно для взаємовідносин країн колишнього соцтабору.
Саме в цьому контексті головними завданнями та проблемами конкурентної політики є:
1. Поступове зняття обмежень конкуренції з боку зарубіжних товарів та послуг; у першу чергу, з країнами регіону, із метою захисту національних виробників протягом перехідного періоду (“перехідний протекціонізм”);
2. Приведення до відповідності темпам лібералізації зовнішньоекономічної діяльності масштабів та характеру приватизації експортних виробництв;
3. Установлення взаємозв'язку між антидемпінговим законодавством і законами про розвиток конкуренції на національному ринку;
4. Поєднання політики демонополізації із заходами з економічної концентрації експортоорієнтованої діяльності та
протидія недобросовісній конкуренції з боку зарубіжних виробників;
5. Зближення основних умов конкуренції, перш за все, із країнами регіону;
6. Гармонізація принципів національних зусиль країн регіону з демонополізації народного господарства;
7. Завершення формування єдиного наскрізного господарчого розрахунку витрат та доходів від внутрішньо- та зовнішньоекономічної діяльності підприємств.
Участь України у формуванні й розвитку, перш за все, регіонального конкурентного простору є не самоціллю, а засобом і сферою активного пристосування національної економіки до вимог світових ринків. В умовах різнорідного конкурентного середовища, з яким виробники України стикаються на зовнішніх ринках, їх адаптація має носити “ступеневий” характер і розвивається від менш до більш вимогливих ринків. Випереджаючий характер зняття бар'єрів на регіональному (субрегіональному) рівні створює тимчасові переваги для українських виробників та споживачів порівняно з конкурентними третіх країн.
ГЛАВА 2.
Аналіз механізму захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції в Україні
2.1. Нормативно-правова база захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції
В загальному вигляді структуру нормативно-правових актів з питань захисту від недобросовісної конкуренції можна представити наступним чином :
1. Конституція України;
2. Закони України;
3. Укази Президента України;
4. Нормативно-правові акти Антимонопольного комітету України;
5. Нормативно-правові акти інших органів державної влади;
6. Акти органів місцевої влади та місцевого самоврядування.
Визначальною в даній ієрархії є Стаття 42 Конституції України, в якій визначено, що „Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.”
Таким чином однозначно вказується на те, що недобросовісна конкуренція в будь-якій формі є явищем протизаконним.
Що стосується законодавчої бази, то її можна умовно розділити на 3 групи:
1. Закони щодо безпосереднього захисту від недобросовісної конкуренції;
2. Закони, визначають організаційні засади захисту від недобросовісної конкуренції;
3. Закони, окремі норми яких стосуються захисту від недобросовісної конкуренції.
До першої групи можна віднести :
· Закон України"Про захист економічної конкуренції" від 11січня 2001 року;
· Закон України"Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 року.
Дані закони є основними і визначають всі головні засади захисту від недобросовісної конкуренції: основні поняття, види порушень, види відповідальності та ін.
До другої групи відноситься, в першу чергу, Закон України „Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 року. Він визначає правовий статус, цілі та напрямки діяльності Антимонопольного комітету України – головного органу, що призваний захищати конкуренцію в Україні.
Крім вищенаведених законів, певні норми з питань захисту конкуренції включають інші закони, саме їх і можна віднести до третьої групи :
„Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993р.
„Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993р.
„Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р.
„Про власність” від 7 лютого 1991 р.
„Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.
„Про інформацію” від 2 жовтня 1992р.
„Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992р.
„Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993р.
„Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993р.
„Про захист інформації в автоматизованих системах” від 5 липня 1994р.
„Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р.
Також України приєдналась до певних як міжнародних угод так і угод в рамках СНД.
Угоди в рамках СНД:
Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав від 24 вересня 1999 р. (ратифікована Україною 27 січня 1995 р., діє з травня 1995 р.).
Угода про заходи з охорони промислової власності та створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності (ратифікована Україною 12 березня 1993р.).
Угода про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності від 6 березня 1998 р. (ратифікована Україною 21 вересня 2000р.).
Угода про взаємне забезпечення збереження міждержавних секретів у галузі правової охорони винаходів від 4 червня 1999 р.
Угода про, заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних позначень від 4 червня 1999 р. (ратифікована Україною 21 вересня 2000р. із застереженнями).
Правила митного контролю за переміщенням через митний кордон товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, прийняті на засіданні Ради Голів урядів держав СНД у Москві 28 вересня 2001 р. та підписані Україною .
Міжнародні конвенції і договори, підтверджені Україною:
Паризька конвенція про охорону промислової власності (підтверджена в 1992р.).
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (ратифікована в 2000р.).
Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (ратифікована в 2000р.).
Договір про закони щодо товарних знаків ( ратифікований в 1995р.).
Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності ( участь з 1997р.) та деякі інші.
Укази Президента України здебільшо носять досить вузько направлений характер і регулюють певні конкретні питання конкурентних відносин. Виключення становить такий періодичний нормативний акт, як Указ Президента України „Про головні напрямки конкурентної політики на ... роки”. Саме даний нормативний акт визначає напрямок, в якому буде розвиватись конкуренція на ринку України в певні роки.
Звичайно, закони та інші нормативні акти, що описані вище, не можуть охопити всіх питань захисту від недобросовісної конкуренції. Тому виникає необхідність існування великої кількості підзаконних актів, які мають конкретизувати норми окремих законів, в першу чергу що стосується процесуальних засад захисту від недобросовісної конкуренції. Саме цю роль виконують нормативні акти Антимонопольного комітету України.
Механізм застосування існуючого законодавства розглянемо на прикладі конкретної справи, що розглядалась АМКУ.
Короткий виклад суті справи[3].
ТОВ «Інформас», яке є видавцем газети «Ярмарка кроссвордов», - юридична особа, зареєстрована Центральною районною адміністрацією виконкому Одеської міської Ради народних депутатів (свідоцтво про державну реєстрацію від ... № ...). Засновниками газети «Ярмарка кроссвордов» є громадяни України ....