Смекни!
smekni.com

Зношення, амортизація та відновлення основних фондів підприємства (стр. 2 из 15)

Поліпшення структури основних фондів досягається за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; механізації та автоматизації виробництва; правильного розроблення проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств; ліквідації не використовуваного або мало використовуваного устаткування та встановлення устаткування, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей у їх загальній вартості.

Вікова структура основних фондів являє собою співвідношення різних вікових груп основних фондів у їх загальній вартості.

Планування відтворення основних фондів, амортизації, використання резервів підвищення фондовіддачі зумовлюють необхідність організації обліку й оцінювання основних фондів. Облік основних фондів здійснюється у натуральних та вартісних показниках.

Кожний об'єкт основних фондів обчислюється у натуральних одиницях (штуках), які характеризують певні його параметри (продуктивність, вагу, габарити тощо). Натуральні показники основних фондів використовуються для розрахунку виробничих потужностей, складання балансів устаткування, визначення технічного стану основних фондів.

Вартісні показники основних фондів дають змогу визначити загальний їх обсяг, динаміку, знос, нарахувати амортизацію, розраховувати собівартість продукції, рентабельність підприємства.

Залежно від часу оцінювання, характеру і стану основних фондів розрізняють:

- балансову вартість основних фондів на рівні їх первісної (реальної) вартості;

- балансову вартість основних фондів на рівні їх первісної вартості.

Первісна вартість основних фондів — це фактична собівартість основних фондів, сплачена (передана) на дату їх придбання (створення). Первісна вартість складається з таких витрат:

- суми, що сплачують постачальникам засобів праці (продавцям) та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт;

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

- витрати зі страхування ризиків доставляння основних фондів;

- витрати на установлення, монтаж, налагодження основних фондів;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна вартість основних фондів, придбана в обмін, дорівнює їх справедливій вартості.

Справедлива (реальна) вартість об'єкта основних фондів дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений у разі здійснення угоди між компетентними, обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Справедлива вартість основних фондів визначається також при їх переоцінці.

Справедливою вартістю в більшості випадків є ринкова вартість за умови тривалого збереження способу господарського використання відповідних об'єктів, тобто використання для ведення одного й того самого або аналогічного виду діяльності. Ринкова вартість визначається професійними оцінювачами. У разі неможливості отримання інформації про ринкову вартість яких-небудь об'єктів через їх специфічний характер вони переоцінюються за відновленою вартістю з урахуванням фактичного зносу.

Сума коштів (їх еквівалентів) або інших форм компенсації, яку необхідно було б витратити для придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складення звітності, називається відновленою вартістю.

Залишкова вартість основних фондів визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції. Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, обумовленого зношенням, називається ліквідаційною вартістю.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення періоду їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних із реалізацією (ліквідацією).

Показники ліквідаційної вартості є розрахунковими, оскільки вони визначаються на підставі приблизних розрахунків, а не за допомогою безпосереднього вимірювання. Використання показників ліквідаційної вартості дає змогу більш обґрунтовано визначити ту частину вартості об'єкта, яка має бути віднесена на витрати протягом періоду його використання підприємством (за умови достатньо точного визначення ліквідаційної вартості). Підприємство здійснює переоцінку об'єктів основних фондів, якщо їх залишкова вартість значно (більше як на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату складення балансу. Під час переоцінки об'єкта основних фондів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних фондів, до якої належить цей об'єкт. Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних фондів визначаються множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних фондів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки обчислюється діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Основні фонди в процесі експлуатації піддаються зносу. Знос основних фондів — це втрата ними своєї вартості. Розрізняють два види зносу — фізичний та моральний.

Фізичний знос — це поступова втрата основними фондами своєї первісної споживної вартості, яка обумовлена не тільки їх функціонуванням, а й їх бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії). Унаслідок фізичного зносу основних фондів погіршуються їх техніко-економічні та соціальні характеристики - знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо. На фізичний знос впливають якість основних фондів, їх технічна досконалість (конструкції, вид і якість матеріалів); особливості технологічного процесу (величина швидкості та сили різання, подання тощо), режим роботи, організація догляду, якості і своєчасність ремонту, якість перероблюваної сировини, ступінь захищеності від зовнішніх умов (вологості, кислотності, атмосферних опадів) тощо.

Розрізняють фізичний частковий та фізичний повний знос основних фондів. Частковий знос можна усунути. Це означає, що споживні вар тості основних фондів відновлюються за рахунок ремонту. Повний знос не можна усунути, він зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими. Рівень зносу основних фондів та оцінку їхньої придатності визначають під час інвентаризації та переоцінки основних фондів. Мірилом фізичного зносу є коефіцієнт фізичного зносу[1].

Моральний знос, як правило, настає раніше фізичного зносу, тобто основні фонди, які ще можуть бути використані, економічно вже не ефективні. Моральний знос - це зменшення вартості основних фондів під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці (скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення), а також у результаті створення нових, більш продуктивних і економічно вигідних машин та устаткування, ніж ті, що перебувають в експлуатації.

Таким чином, моральний знос виявляється у двох формах. Перша полягає в знецінення старих засобів у результаті зниження вартості їх відтворення, друга — як наслідок знецінення старих основних фондів через створення нових, більш ефективних.

У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває врахування морального зносу. Поява нових, досконаліших видів машин та устаткування з підвищеною продуктивністю, кращими умовами обслуговування та експлуатації обумовлює неефективність подальшого використання старих засобів праці, оскільки на них виробляється більш дорога і гіршої якості продукція (нижча продуктивність праці, більші амортизаційні відрахування). Тому застарілі засоби праці доцільно заміняти новими ще до закінчення їхнього фізичного строку служби. Моральному зносу другої форми підлягає в основному активна частина основних фондів. Характерною особливістю застосовуваних основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об'єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі). Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до повної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів

Амортизаційні відрахування здійснюють за певними нормами відносно балансової вартості об'єкта основних фондів. Норма амортизації — це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норма амортизації розраховується за формулою:

,

де

- термін служби.

Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних фондів. Під час їх розрахунку дуже важливо правильно визначити термін використання (експлуатації) основних фондів, який установлюється підприємством при зарахуванні об'єктів основних фондів на баланс. Термін використання (експлуатації) об'єкта основних фондів переглядається в разі зміни очікуваних підприємством економічних вигод від його експлуатації. У такому разі відповідно до нового терміну використання і будуть визначатись норми амортизації об'єкта основних фондів. Важливими у системі амортизації є методи її нарахування, які дають змогу активно впливати на обсяг амортизаційних відрахувань, ступінь концентрації ресурсів у різні періоди функціонування фондів, що дає змогу динамічно підходити до створення основних фондів, ураховувати вплив чинника часу. Вибір методу амортизації визначається низкою об'єктивних чинників залежно від специфіки виробництва, темпів технічного прогресу, складності та особливостей розрахунків тощо.