У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов‘язаний інформувати працівника про умови праці, виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці чи в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків та профзахворювань; відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг, забезпечувати спецодягом, засобами індивідуального захисту; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров‘ю та життю та ін. У законні є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.
У розділі III "Організація охорони праці" йдеться про те, що роботодавець обов‘язково створює органи управління охороною праці на підприємстві. В розділі наведені обов‘язки працівників, адже саме вони несуть безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. У статті 15 йдеться про створення на підприємстві служб охорони праці при кількості працюючих 50 і більше осіб, при меншій чисельності – очолює службу охорони праці сумісник або сторонній спеціаліст на договірних засадах. Служба охорони праці підпорядковується роботодавцю. Ліквідація служби охорони праці можлива лише у разі ліквідації підприємства. Для допомоги служби охорони праці на підприємстві, згідно з Типовим положенням, може бути створена комісія з питань охорони праці. Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги.
У статті 19 говориться, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5 % від суми реалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачаються витрати не менше 0,2 % від фонду оплати праці.
У розділі IV "Стимулювання охорони праці" йдеться про економічне стимулювання працівників за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством.
Розділ V – "Нормативно – правові акти з охорони праці". До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти та інші документи, обов‘язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на десять років.
Розділ VI – "Державне управління охороною праці" – визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію – Кабінет Міністрів; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади; влада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце – прем‘єр – міністр України.
Розділ VII – "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці". Державний нагляд здійснюють: спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки – Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки – Управління пожежної охорони МНС України, Санітарно – епідеміологічна служба МОЗ України.
Розділ VIII – "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці". За порушення законодавства про охорону праці передбачено штраф, максимальний розмір якого становить 5 % місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Кошти від штрафів нараховуються до Державного бюджету.
Розділ IX – "Прикінцеві положення". Закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 – з першого січня 2003 р.
Одним із головних документів, який передбачає чітке використання службових обов‘язків працівниками, є Кодекс законів про працю України (КЗпП), він трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні й регулює трудові відносини всіх працівників. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих. У главі I "Загальні положення" викладені основні трудові права та обов‘язки працівників, особливості міжнародних угод та договорів з питань трудового законодавства, також додаткові пільги, які можуть бути їм надані.
Глава II містить закон про колективний договір. В Україні затверджено положення про створення державних нормативних актів з охорони праці – ДНАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов‘язкові для виконання та дотримання усіма підприємствами та установами.
Одним із документів, який регулює відносини у сфері охорони праці є колективний договір, який укладається у відповідності із законами України "Про охорону праці", "Про колективні договори та угоди". Колективний договір – найважливіший документ у системі нормативного регулювання взаємовідносин між власниками і працівниками з першочергових соціальних питань.
Колективний договір укладається на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Умови колективного договору є обов‘язковими до виконання для працівників, які уклали договір.
Умови колективних договорів або угод, що погіршують, порівняно з законодавством, становище працівників, не є дійсними і забороняється включати їх до договорів і угод. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компентенцій.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов‘язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин:
- зміни в організації виробництва і праці;
- забезпечення продуктивної зайнятості;
- нормування і оплати праці, встановлення форми, системи розмірів оплати зарплати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок);
- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
- участь трудового колективу в формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства;
- режим роботи тривалого робочого дня і відпочинку;
- умов охорони праці;
- забезпечення життєво – побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;
- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційного співвідношення в оплаті праці.
Положення колективного поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того чи є вони членами профспілки і є обов‘язковими як для власника підприємства так і для працівників підприємства. Укладанню колективного договору повинні передувати колективні переговори, які розпочинаються за три місяці до закінчення строку дій попереднього договору. Цьому підготовчому періоду відповідає вивчення пропозицій працівників, аналіз результатів атестацій робочих місць, стану виробничого травматизму, професійної та виробничої обумовленої захворюваності, розробку найбільш активних заходів щодо поліпшення безпеки і умов праці у виробничих підрозділах підприємства, проведення відповідних спеціальних економічних розрахунків, визначення обсягів робіт, порядку їх фінансування. Визначаючи загальні принципи формування двох сторонніх зобов‘язань з охорони праці, вони не повинні суперечити законам та іншим нормативним актам України.
Працівниками передбачається: надання додаткових відрахувань за несприятливі умови праці, додаткового спецодягу, обладнання додаткових санітарно – побутових приміщень, встановлення додатково оплачених перерв санітарного призначення або скорочення тривалості робочого часу.
4.2 Аналіз стану охорони праці ВАТ "Житомирпиво"
Управління завжди здійснюється для досягнення відповідної мети. Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження здоров‘я та працездатності людини в процесі праці. Ця мета досягається виконанням відповідних функцій управління, тобто комплексом взаємопов‘язаних видів, що здійснюються суб‘єктами управління цілеспрямовано на об‘єкт управління.
Управління охорони праці на підприємстві – це сукупність дій службових осіб, здійснюваних на підставі постійного аналізу інформації про стан охорони праці на всіх робочих місцях для його поліпшення або підтримки на певному рівні відповідно до заданих вимог. Управління охороною праці здійснюється реалізацією наступних функцій:
1. прогнозування та планування заходів щодо забезпечення безпеки праці;
2. створення організаційної структури;
3. кількісна оцінка рівня безпеки праці;
4. збір та оформлення вихідної інформації про стан умов та безпеки праці;
5. розробка та формування переліку управлінських впливів;
6. стимулювання роботи щодо безпеки праці.
Відповідальність за здійснення управління охороною праці в галузі та підрозділах покладається на їх керівників в межах їх посадової компетенції. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства й прирівнюється до основних виробничо – технічних служб. Зобразимо схематично структуру системи управління охороною праці ВАТ "Житомирпиво" (Додаток А).
На ВАТ "Житомирпиво" виділена посада інженера по охороні праці, який безпосередньо підпорядковується керівнику підприємства. В його обов‘язки входить забезпечення виконання правових організаційно – технічних, санітарно – гігієнічних, соціально – економічних, лікувально – профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.