Інвестиційна активність підприємства (стр. 10 из 11)

д) прийняття рівня ризику, пов'язаного з реалізацією інвестиційної стратегії. При цьому розглядаються рівні основних інвестиційних ризиків і можливі фінансові наслідки для підприємства, шляхи їх компенсації;

ж) результативність інвестиційної стратегії на основі визначення економічної ефективності реалізації інвестиційних програм, а також оцінка зовнішньоекономічних результатів, якщо такі передбачені стратегією.

Інвестиційну стратегію слід розглядати і як процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю, який включає в себе[16]:

1) тактичне управління інвестиційною діяльністю шляхом формування інвестиційного портфелю компанії;

2) оперативне управління інвестиційною діяльністю через оперативне керування окремими інвестиційними проектами та програмами.

Інвестиційний портфель - це визначена сукупність об'єктів фінансового та реального інвестування, яка формується відповідно до попередньо розробленої інвестиційної стратегії, залежно від інвестиційних цілей[12].

За теперішніх умов портфель може формуватися як сукупність певної кількості об'єктів реального чи фінансового інвестування.

Формування інвестиційного портфеля має здійснюватися за такими принципами:

1) принцип відповідність складу портфеля до інвестиційної стратегії підприємства;

2) принцип забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам;

3) принцип оптимізації співвідношення доходності та ризику;

4) принцип оптимізації співвідношення доходності та ліквідності;

5) принцип керованості інвестиційним портфелем.

Процес формування інвестиційного портфеля має здійснюватися в такій послідовності:

1. Визначення основних цілей інвестиційної політикиЖ;

2. Визначення термінів придбання й зберігання цінних паперів у портфелі;

3. Визначення видів цінних паперів, із яких планується сформувати портфель;

4. Визначення структури інвестиційного портфеля і його складових величин;

5. Визначення класифікації й принципів створення інвестиційного портфеля;

6. Диверсифікація складових частин портфеля;

7. Формування механізмів страхування від ризику;

8. Схеми управління інвестиційним портфелем;

9. Оцінка доходності, ризику й ліквідності інвестиційного портфеля;

10. Оптимізація оподаткування цінних паперів інвестиційного портфеля;

11. Юридичні питання;

12. Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями доходності, ризику та ліквідності.

Для порівняння альтернативних інвестиційних проектів використовують слідуючі методи:

Метод визначення чистої теперішньої вартості;

Аналіз рентабельності проекту;

Аналіз внутрішньої норми прибутку;

Метод визначення чистої теперішньої вартості:

NPV =

(3.1)[22]

де m – кількість періодів експлуатації проекту;

CFi – грошовий потік в i-му періоді;

IS – вартість проекту.

Додатне значення NPV вказує на доцільність інвестування коштів, оскільки проект є прибутковим. За від’ємного значення NPV проект слід відхилити. Якщо NPV = 0, то проект є ні прибутковим, ні збитковим, а відтак рішення треба приймати на основі інших критеріїв: поліпшення умов праці, зростання іміджу підприємства, досягнення певного соціального ефекту тощо. Якщо підприємство має кілька проектів, то слід спинитися на тому, який має найвище значення чистої теперішньої вартості.

Аналіз рентабельності проекту:

IR =

(3.2)[22]

За економічним змістом рентабельність є величиною прибутку, одержаного на кожну грошову одиницю вкладених у проект коштів. Рентабельність є відносним показником, а тому може застосовуватися для вибору одного з кількох інвестиційних проектів, які мають близькі значення чистої вартості.

Аналіз внутрішньої норми прибутку:

(3.3)[22]

Внутрішня норма прибутку показує той мінімальний рівень дохідності проекту, за якого він не даватиме ні доходів, ні збитків, тобто за економічним змістом ця норма є точкою беззбитковості даного проекту. Внутрішню норму прибутку (d) знаходять як невідому величину з даного рівняння.

Ця формула є рівнянням з одним невідомим d, яке розв’язується математичними методами або за таблицями приведеної вартості та фіксованих рентних платежів, що уможливлює спрощення розрахунків.

За цим методом обчислюються норми дохідності тих проектів, що в них може вкласти кошти підприємство. Порівняльний аналіз внутрішніх норм прибутку різних проектів альтернативного розміщення коштів підприємства (приміром, у цінні папери), а також середньоринкової норми дохідності, сприяє визначенню найприбутковішого напряму інвестування.

Показник внутрішньої норми прибутку має важливе значення у процесі визначення джерел фінансування інвестиційного проекту. Порівняння вартості інвестованих коштів, тобто витрат на виплату відсотків за користування банківськими позичками, дивідендів та інших пов’язаних із залученням фінансових ресурсів винагород, з внутрішньою нормою прибутку проекту дає можливість визначити його доцільність та прийняти обґрунтоване управлінське рішення. Так, якщо внутрішня норма прибутку проекту вища за вартість авансованого капіталу, то проект є економічно вигідним, а різниця між цими величинами показує рівень прибутковості, на який може розраховувати інвестор. Якщо внутрішня норма прибутку дорівнює вартості авансованого капіталу, то проект не приносить ні доходів, ні збитків, і тоді його доцільність треба визначати за іншими критеріями, наприклад з огляду на соціальний ефект. Коли ж внутрішня норма прибутку менша за вартість авансованого капіталу, проект з будь-якого погляду є економічно невигідним[22].

Алгоритм розрахунку періоду окупності залежить від рівномірності надходження грошових потоків. Якщо грошовий потік є стабільним упродовж періоду експлуатації проекту, то період окупності визначається діленням суми інвестиції на річний обсяг грошового потоку (дріб округлюють у бік збільшення до найближчого цілого).

Такий спрощений підхід до визначення доцільності інвестування прийнятний за умови незначних темпів інфляції (2–5 %) і відповідно невисоких середніх ставок дохідності. Для одержання точніших результатів, а також для тих ринків, де ставки дохідності досить високі, а отже суттєво впливають на часову вартість грошей, у процесі визначення та аналізу періоду окупності інвестицій рекомендується враховувати часовий аспект. У такому разі для розрахунку беруть не номінальні, а дисконтовані грошові потоки, що збільшує період окупності проекту.

Визначення доцільності інвестицій за методом періоду окупності має певні недоліки, зокрема те, що доходи останніх періодів у розрахунках не враховуються, а отже, повну ефективність проекту проаналізувати неможливо. Приміром, із двох інвестиційних проектів з однаковими періодами окупності, один може функціонувати й генерувати грошові потоки ще тривалий час після закінчення періоду окупності, а в іншого з цим періодом збігається і граничний строк експлуатації. Зрозуміло, що перевагу слід віддати першому напряму інвестування, але за критерієм окупності проекти будуть визнані рівноцінними.

Крім того, цей метод не дає змоги виявити відмінності між проектами, які мають однакові періоди окупності, але відрізняються за величиною щорічних надходжень, хоч очевидно, що з двох проектів з однаковими періодами окупності привабливішим буде той, за яким грошові потоки в перші роки експлуатації вищі.

Водночас існує кілька ситуацій, коли застосування цього методу слід визнати доцільним. Скажімо, для кредиторів (банків) період окупності інвестиційного проекту є орієнтиром для визначення тривалості періоду кредитування, а можливість подальшої експлуатації об’єкта для них не має значення. У галузях, які характеризуються високою ймовірністю досить швидких технологічних змін і прискореного морального зносу обладнання, приміром, у галузі комп’ютерної техніки, аналіз періоду окупності є найприйнятнішим критерієм. За умов високого ризику керівництво підприємства може взяти за правило розглядати тільки ті проекти, період окупності яких не перевищує наперед встановленого нормативу. У такому разі метод визначення періоду окупності буде критерієм попереднього відбору проектів[22].

На прикладі ВАТ “Турбоатом” було використано при розрахунках такі показники фінансової стабільності й інтенсивності використання капіталу підприємства, як: коефіцієнт автономії, коефіцієнт маневреності, коефіцієнт покриття інвестицій, коефіцієнт позикових коштів в активах. Дані коефіцієнти потрібні для аналізу інвесторами фінансової спроможності того підприємства, в яке вони планують вкладати гроші.

Висновок

З проведеної роботи видно, що на сьогоднішній день інвестиційна активність в Україні , як і економіка вцілому, знаходиться в кризовому стані і не забезпечує того ефекту, який би сприяв розвитку національної економіки та виробничого потенціалу країни.

Аналіз на макрорівні показав, що надходження іноземного капіталу в Україну все ще недостатньо для інтенсивного розвитку різних галузей економіки країни. Держава не пропонує нових перспективних об’єктів для інвесторів, тому інвестуються ті самі галузі, що й раніше. До основних методів регулювання інвестиційної діяльності в Україні належать: методи грошово – кредитної політики, податкової політики, методи правового регулювання. Всі ці методи є не досконалими на сьогодні і потребують реформування. Разом з цим, в Україні у 2010 році починають збільшуватися інвестиційні потоки. Це пов’язано з проведенням в країні Євро 2012. Збільшується число об’єктів для інвестування, що повинно привернути увагу іноземних інвесторів.