Інвестиційна діяльність в ринковій економіці (стр. 3 из 7)

— екологічна характеристика, дані про техніку безпеки, сейсмічність, вітрове навантаження, затоплюваність тощо;

— організація управління, кадровий склад підприємства, поточні витрати;

— фінансове забезпечення оцінки результатів діяльності, зокрема зовнішньоекономічної, за минулий період (для проектів реконструкції та технічного переоснащення);

— економічна частина проекту;

— обсяг інвестицій за роками реалізації проекту та за джерелами фінансування, витрати за відведення земельної ділянки під будівельно-монтажні роботи, придбання технологічного обладнання, інші витрати;

— етапи реалізації проекту, прибуток, інвестори, які передбачаються, та учасники проекту;

— оцінка ринку збуту продукції, яка планується до випуску, її основні споживачі, конкуренти, ціновий прогноз;

— можливість фінансування проекту за рахунок випуску акцій;

— загальні висновки щодо переваг та вад проекту порівняно з аналогами вітчизняної та зарубіжної практики.

Для виконання передінвестиційних досліджень замовником проекту створюється група, до якої входять:

· спеціалісти з маркетингу, які опрацьовують ціноутворення продукції та обсяги продажів;

· виробничники, які оцінюють можливу вартість продукції та вимоги до сировини;

· фінансисти, які оцінюють витрати на проект і визначають джерела й розміри фінансування;

· юристи, які збирають інформацію щодо уточнення проекту, законодавчих і нормативних актів, які стосуються конкретного проекту.

Протягом усього періоду роботи групи замовник проекту проводить обговорення розробки концепції проекту з членами групи, а за необхідності — зі зовнішніми експертами, зокрема з різними проектно-дослідними, інжиніринговими, консалтинговими фірмами (державними та приватними).

Тривалість дослідження коливається від кількох місяців до 1—2 років, залежно від складності, вартості та новизни проекту.

У світовій практиці існують деякі орієнтири, згідно з якими коливаються витрати на передінвестиційні дослідження:

— дослідження можливостей — від 0,2 до 1 % загальної вартості проекту;

— попереднє техніко-економічне дослідження — 0,25—1,5 %;

— техніко-економічне обґрунтування — від 0,2 до 3,0 %.

В Україні ці витрати частково наведено в Державних будівельних нормах Д.1.1-1-2000[1].

У додатку вміщено орієнтовну схему техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту.

На рис. 6.1 наведено приблизну схему етапів обґрунтування реальних інвестиційних проектів.

Як правило, обґрунтування інвестиційного проекту будівництва нового підприємства здійснюється в п’ять етапів. Для суміщення дослідницьких робіт на кожному етапі можливе застосування сітьового планування та управління процесом техніко-економічного обґрунтування, що значно скорочує термін його проведення.

Оцінка інвестиційних проектів за умов діючого виробництва здійснюється дещо інакше.

Спочатку розраховують тривалість (час) обороту капіталу (інвестиційний лаг). Це середній показник, який не дає уявлення про капіталізацію інвестицій. Лагові моделі дають загальний опис процесу розподілу інвестицій за роками та періодами інвестування.

Рис. 6.1. Схема етапів обґрунтування реального інвестиційного проекту

В останні роки дедалі ширше застосування для обґрунтування рішень з великих інвестиційних проектів знаходить демонстративний метод. Його використовують у розвинутих західних країнах для апробації національних програм розміщення об’єктів енергетики, транспорту, екології тощо широким розповсюдженням інформації щодо проекту в засобах масової інформації. Демонстративний метод дає змогу, з одного боку, сформувати позитивну думку про проект у населення району розміщення, а з іншого, — надає можливість залучити до участі в проекті зацікавлені фірми та корпорації. Цей метод допомагає також через широку дискусію визначити «вузькі» місця за реалізації проекту, групи та прошарки населення, які можуть створювати перепони на його шляху, передбачити відповідні рішення щодо підвищення інвестиційної привабливості проекту, залучення до його здійснення незайнятого працездатного населення району.

Фінансова здійсненність проекту — це базовий критерій для інвестора. Усі інші цілі, які переслідуються інвестором, вторинні й не становлять інтересу без досягнення головної — достатньо високого прибутку як на сукупний капітал, так і на власний та оплачений акціонерний.

На стадії попереднього ТЕО і ТЕО зазвичай невідомо, як буде фінансуватися проект, якими будуть джерела його фінансування, не визначено більшість суб’єктів інвестиційної діяльності. ТЕО для того й складається, щоб залучити акціонерів і кредиторів до фінансування проекту.

Для цих цілей на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування проводиться оцінка фінансової здійсненності проекту та ймовірності його реалізації.

Головний інструментарій, що використовується за оцінки проектів, такий:

— фінансові показники здійсненності проекту;

— показники економічної ефективності;

— аналіз чутливості;

— аналіз беззбитковості;

— оцінка ймовірності;

— економічна оцінка проекту.

Якщо проект здійснюється на діючому підприємстві, то джерелами інформації для його оцінки є:

— балансовий звіт підприємства (компанії);

— звіт про прибуток і збитки (чистий дохід);

— звітний і прогнозний грошовий потік (графік надходження реальних коштів).

Найхарактернішими показниками фінансової здійсненності проектів є такі коефіцієнти: співвідношення довгострокових запозичених коштів і акціонерного капіталу; покриття; абсолютної ліквідності; покриття довгострокових зобов’язань; коефіцієнт співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю.

Показники економічної ефективності вимірюються щодо відповідних вкладень капіталу:

— відношенням чистих потоків реальних грошей (прибутків) до сплати корпоративного податку;

— те саме після сплати податку;

— відношенням прибутку (з урахуванням процентів, що сплачуються за заборгованістю);

— відношенням валового чистого прибутку до річного обсягу продажів (за порівняння проектів).

Імовірність реалізації проекту залежить від багатьох чинників, які впливають на майбутню політико-економічну обстановку. Вивчення діючих аналогів зарубіжних і вітчизняних проектів дає змогу виявити лише попередню тенденцію. Екстраполяція цієї тенденції на перспективу без урахування можливих дій конкурентів може дати тільки приблизні результати. Оцінка ж імовірних шляхів конкурентів у майбутньому практично неможлива через комерційні таємниці. Тому оцінка імовірності проекту виконується за умов невизначеності, і завдання інвестиційного аналітика такі:

— вибір якомога більшої кількості інвестиційних проектів;

— ранжирування проектів за достатньою об’єктивністю даних;

— перевірка ТЕО проектів на всебічність і глибину пророблення всіх рішень, що стосуються інвестицій і фінансування;

— перевірка повноти обліку всіх проектних ризиків, їхнього ранжирування, кореляції та емінування;

— перевірка достатності запропонованих заходів щодо захисту від ризиків та їхнього страхування;

— чи відповідають умовам фінансування проекту надбавки за ризик у вартості капіталу (страхова премія).

Як правило, оцінка ймовірності проекту виконується за трьома головними (критичними) змінними: інвестиційні витрати, витрати виробництва та реалізації й надходження від продажів. Ці змінні охоплюють багато статей, які характеризуються обсягом (кількістю) і ціною (вартістю).

Головним інструментом, що визначає рівень впливу на здійсненність проекту, є аналіз чутливості, який виконується за сценарієм, відповідно до якого кожній складовій критичної змінної надаються різні значення параметрів кількості й ціни, що дає змогу виявити рівень впливу цих складових на одиницю критичних змінних. Так визначають домінуючі статті в інвестиційних, виробничих і реалізаційних витратах, які справляють найбільший вплив на розмір і структуру грошових потоків і формують масу прибутку або доходу.

Результатом аналізу чутливості є визначення беззбитковості проекту, яка характеризується рівновагою обсягів продажів і відповідних витрат (інвестиційних і виробничих). Таку рівновагу називають точкою беззбитковості. У ній фірма працює без збитків. Якщо надходження від продажів не покривають витрат, фірма несе збитки й неминуче зазнає банкрутства.

За розрахунків точки беззбитковості потрібно дотримуватися таких неодмінних умов:

— обсяг продажу має дорівнювати обсягу виробництва;

— у витрати включаються тільки відповідні товарові (групі товарів) витрати;

— дотримується стабільний операційний леверидж: постійні витрати однакові для будь-якого обсягу виробництва, змінні вимірюються пропорційно до обсягу виробництва й продажу;

— ціни на товар (групу) за часом не змінюються;

— для групи товарів структура обсягів продажу має залишатися постійною.

Беззбитковість досягається за такого рівняння:

,

ОВ =

,

де ЦО — ціна одиниці продукції;

ПВ — поточні (змінні) витрати у складі собівартості одиниці продукції;

ОВ — обсяг виробництва (продажу) у натуральних одиницях вимірювання;

ПВ — річна величина постійних витрат.

Для групи виробів беззбитковість визначається підсумовуванням всіх витрат на кожний вид товару та прирівнянням їх до загального обсягу продажів:

= ,