Обсяг інноваційних витрат у І півріччі 2007 року склав 4145,2 млн. грн., що в 1,8 разів більше ніж за відповідний період минулого року. При цьому перше місце в структурі розподілу інноваційних коштів займає прискорення модернізації підприємств, металургійне виробництво (40,2 відсотка). Активізація інвестиційної діяльності підприємств металургійної галузі почалась ще у 2006 році, але основна частина підприємств запланувало модернізацію з 2007 по 2012 роки. Це пов’язано, в першу чергу, із наявними застарілими основними фондами та необхідністю підвищення ресурсозбереження в умовах постійного підвищення цін на енергоносії.
Питома вага розподілених інноваційних коштів у машинобудуванні також займає вагому частку (22,8 відсотка). Але вона значно зменшилась (на 16,1 відсоткового пункту порівняно з І півріччям 2006 року) при одночасному зростанні номінальних обсягів. Це пов’язано, зокрема, із більш суттєвим збільшенням питомої ваги металургії та поетапністю модернізації цієї галузі. Але у розподілі обсягу реалізованої інноваційної продукції машинобудування посідає перше місце.
Як вже було відмічено саме стан нормативно-правової бази країни є найбільш вагомим фактором, що спливає на інвестиційну привабливість країни та рівень інвестування в ній. В Україні створено розгалужену законодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності. Вона складає понад 300 нормативних актів, які є дещо суперечливими, але поступово вдосконалюють з метою досягнення більшого притоку інвестицій та фізичної ефективності їх використання.
В цілому законодавче забезпечення інвестиційної діяльності в Україні до сьогодні характеризується певною нечіткістю; існують деякі розбіжності у формулюванні основних категорій та понять. Так, згідно ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність”[56], “інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект”.
Подібне трактування категорії “інвестиція” міститься і в Законі України “Про режим іноземного інвестування”[48]: іноземні інвестиції — цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту;
В Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність”[57] зазначено, що іноземні інвестиції — всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб’єктами господарської діяльності в Україні, в результаті чого створюється прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект. В даному випадку об’єкт інвестування чітко не вказується.
В Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”[58] визначено, що інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів в обмін на кошти чи майно. На відміну від всіх попередніх визначень, інвестицією пропонується вважати господарську операцію, що зовсім не узгоджується із поширеною практикою та додає суперечливості існуючому законодавчому забезпеченню інвестиційної діяльності. [38,31]
В Україні створено законодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності, яка поступово вдосконалюється з метою досягнення більшого притоку інвестицій та підвищення ефективності їх використання.
Прийнятим 19 березня 1996 року Законом України “Про режим іноземного інвестування”[48] для іноземного інвестора в Україні встановлено національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, тобто рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором.
Вказаним Законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їх капіталовкладень.
Якщо в майбутньому спеціальним законодавством про іноземні інвестиції будуть змінюватись гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені вищевказаним Законом, то протягом 10 років з дня вступу в силу такого законодавства, за вимогою іноземного інвестора застосовуються гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені Законом України “Про режим іноземного інвестування”[48].
Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації, а їх реквізиція може бути здійснена лише у випадках стихійного лиха. І навіть у цих випадках передбачені оскарження в судах і належна компенсації. До того ж всі витрати і збитки іноземних інвесторів відшкодовуються з державного бюджету або інших джерел, встановлених Кабінетом Міністрів України, в поточних ринкових цінах на основі оцінок незалежних аудиторів і в тій валюті, в якій здійснювались інвестиції або іншій валюті, прийнятній для інвестора.
Однак, численні невідповідності і неузгодженості в чинних законодавчих актах та непередбачуваність змін, що вносяться в законодавство, не виконання чинних законів, недосконала судова система, створюють перешкоди для іноземних компаній, які вже відкрили свій бізнес в Україні та стримують бажання тих інвесторів, які готові працювати в Україні.
У даний час, Мінекономіки готуються зміни до основних Законів України в інвестиційній сфері:
- ”Про інвестиційну діяльність” [56] в частині усунення суперечностей у законодавстві щодо інвестиційної діяльності, визначення пріоритетних напрямів і механізмів державного стимулювання, організації забезпечення державної підтримки інвестиційної діяльності, встановлення адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення порядку одержання та строків видачі інвесторам документів дозвільного характеру встановлених законодавством;
- ”Про режим іноземного інвестування”[48] в частині створення рівних умов діяльності як для національних підприємств-експортерів, так і для підприємств з іноземними інвестиціями та запровадження механізму протидій легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме в частині запровадження механізму запобігання внесенню іноземних інвестицій готівковими коштами, джерела походження яких неможливо підтвердити, а також подальшого удосконалення та упорядкування законодавства у сфері іноземного інвестування.
Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, являються Міждержавні угоди “Про сприяння та взаємний захист інвестицій”[59]. Такі договори є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям та захисту їх на території іншої держави. Вони підписані з 70 країнами світу. Низка проектів договорів знаходиться в стадії погодження.
Для підвищення захисту іноземних інвестицій у 2000 році ратифіковано Вашингтонську Конвенцію 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами.
З метою запобігання конфліктів між інвесторами і органами виконавчої влади створено Комісію із сприяння досудовому врегулюванню спорів між інвесторами та органами виконавчої влади, як постійно діючий консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України (розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 № 19[59].
Верховною Радою України 16.11.2006 прийнято Закон України ”Про внесення змін до Закону України ”Про зовнішньоекономічну діяльність”, який дозволить врегулювати проблемні питання переговорного процесу[57] щодо вступу України до СОТ, а також забезпечить більш широкі можливості виходу українських товаровиробників на світові ринки та сприятиме залученню інвестицій в економіку України.
З метою правового врегулювання питання про надання іноземним банкам права відкривати на території України філії та здійснення такими філіями банківської діяльності Верховною Радою України прийнято Закон України від 16.11.2006 № 358-У ”Про внесення змін до Закону України ”Про банки і банківську діяльність”[61]. Реалізація зазначеного закону сприятиме активному розвитку банківської системи України через широке залучення іноземного капіталу, застосування сучасних банківських технологій, розширенню спектру та якості банківських послуг для споживачів, а також забезпечить створення передумов розвитку конкуренції та посилить дієвість вітчизняних банків.
З набранням 5 січня 2006 року чинності Закону України ”Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”[62] (далі – Закон), який є базовим у регулюванні відносин при видачі документів дозвільного характеру, здійснювалась робота по реформуванню існуючої дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
Як результат впровадження закону є поліпшення умов започаткування та ведення бізнесу в Україні, а саме: скорочення часових і грошових витрат підприємців на проходження дозвільних процедур та зниження рівня корупції, що створює умови для поліпшення інвестиційного клімату в Україні.
Результатами досліджень міжнародних організацій підтверджено, що з відкриттям дозвільних центрів[87].
-скоротилася тривалість процедури отримання дозволів в середньому в 2,4 рази (наприклад, дозвіл на початок будівельних робіт – м. Іллічівськ, Одеської обл. – з 220 до 91 днів; м. Нова Каховка Херсонської обл. – з 49 до 26 днів; м. Красний Луч Луганської обл. – з 93 до 29 днів);
-скоротилася витрати на проходження процедури отримання дозволів – в середньому більш ніж у 2 рази (наприклад, дозвіл на затвердження проекту відводу та надання земельної ділянки: м. Рубіжне Луганської обл. - з 1852,6 до 1000,4 грн.; дозвіл на початок будівельних робіт - м. Іллічівськ Одеської обл. - в середньому з 839 до 149,7 грн.).
Указані показники досягнуто, зокрема, завдяки запровадженню європейського принципу видачі дозвільних документів – принципу організаційної єдності, що передбачає створення в регіонах дозвільних центрів та запровадження посади адміністратора, основним завданням якого є організація видачі документів дозвільного характеру.