ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра «Економіка підприємств»
РЕФЕРАТ
на тему:
«Іноземне інвестування аграрного сектору економіки України»
Виконав Борисенко О.Ю.
41 гр. Ф
Перевірив .
Мелітополь,
2007
Сучасну ринкову економіку неможливо уявити без іноземних інвестицій, які поширені як у промислово розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. Інвестиційна діяльність — вирішальний чинник усієї економічної політики держави, від ефективності якої залежить стан виробництва, рівень технічного оснащення підприємств, можливості структурної перебудови економіки, розв'язання соціальних та екологічних проблем, інвестиції становлять основу розвитку підприємств, окремих галузей та економіки в цілому.
Питанням розв'язання інвестиційних проблем української економіки останнім часом присвячується досить багато наукових праць. При дослідженні проблем інвестиційного забезпечення вагомих наукових результатів досягли вчені І.Л. Сазонець, С. Марченко, А.А. Пересада, Ю.В. Полякова та інші. Проте недостатньо розробленими залишаються окремі питання активізації інвестиційної та інноваційної діяльності за рахунок внутрішніх джерел підприємств, становлення інфраструктури інвестиційного ринку, розробки комплексних програм поліпшення інвестиційного клімату і створення на цій основі сталих мотивацій ефективного господарювання в рамках чинного правового поля.
Метою роботи є обґрунтування пропозицій щодо активізації підприємств, підвищення привабливості інвестиційного клімату.
Основними чинниками, які негативно впливають на інвестиційний клімат і зумовлюють високий ризик іноземного інвестування підприємств в Україні, є надто затяжний і непослідовний характер ринкового реформування економіки, правова, економічна й політична нестабільність, недосконала фінансово-кредитна і податкова система, низький рівень розвитку ринкової інфраструктури, відсутність ринку землі. Водночас Україна має низку чинників, які приваблюють іноземних інвесторів місткий ринок, низька ціна робочої сили, вигідне географічне положення, сприятливі кліматичні умови. Нині для економіки нашої країни важливе значення має підвищення конкурентоспроможності виробництва й на цій основі збільшення обсягу інвестицій.
Починаючи з 1997 року спостерігається чітка тенденція до збільшення обсягів вкладень в економіку держави. Серед регіонів провідні місця за обсягами інвестицій посідають м. Київ, Дніпропетровська, Київська, Запорізька, Донецька, Одеська, Львівська, Харківська області та Автономна Республіка Крим. У зазначені регіони спрямовано 78,5% обсягу інвестицій.
Для іноземних інвесторів особливе значення має визначення пріоритетів інвестиційної діяльності та вибір й найефективнішого напряму. Наприклад, інвестиції Кіпру спрямовуються у такі сфери і галузі як харчова промисловість і переробка сільськогосподарських продуктів, торгівля, машинобудування, транспорт, освіта. Нідерланди пріоритетними вважають машинобудування, харчову промисловість. Прямі інвестиції Франції надходять у такі галузі - харчова промисловість і переробка сільськогосподарських продуктів; сільське господарство, мисливство та лісове господарство. Інвестиції Молдови спрямовуються у добувну промисловість, торгівлю, відпочинок і туризм.
Закордонні інвестори проводять свої комплексні дослідження економічного розвитку нашої країни, визначаючи пріоритетні галузі для свого капіталу. При аналіз стану сфер і галузей ними розглядається процес проведення реформ в Україні пріоритетним напрямом структурної перебудови у сфері матеріального виробництво є агропромисловий комплекс. Це пов'язано з тим, що Україна має ресурси для виробництва сільськогосподарської продукції і знаходиться поблизу від міжнародних банків.
Для залучення іноземних інвестицій у сільське господарство найбільше значення мають двосторонні зв'язки та домовленості із зарубіжними інвесторами, ґрунтуються на взаємовигідних для сторін відносинах, здійснюються без посередників, а тому можуть забезпечити основну частину залучених у сільське господарство кредитних ресурсів.
Основною умовою для іноземного інвестора є можливість реалізувати свої економічні інтереси. Тому українське підприємство має переконати іноземного партнера у вигідні для нього інвестування та в мінімальному рівні ризиків. Крім того, здійснення земних інвестицій можливе шляхом створення спільного підприємства. При цьому — внесок іноземного інвестора до статутного фонду спільного підприємства доцільно існувати у вигляді майна.
При розробці стратегії прямих іноземних інвестицій у сільськогосподарське підприємство можна орієнтуватися на засади, передбачені, наприклад, програмою прямих інвестицій Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайс фонду. Цей фонд здійснює інвестування середніх підприємств у формі прямих інвестицій обсягом від 500 тис. дол. США і.: 5 млн. дол. інвестиції здійснюються шляхом купівлі звичайних або привілейованих акцій чи створення окремого спільного підприємства. У цілому фонд здійснює інвестиції лише тоді, коли впевниться, що ці інвестиції приведуть до створення додаткових робочих місць і забезпечать повернення коштів відповідно до існуючих інвестиційних ризиків.
Поряд із прямими інвестиціями сільськогосподарські товаровиробники можуть залучати кредитні ресурси іноземних фінансових та інших фірм і компаній. У цьому випадку для іноземного кредитора важливе значення мають питання мінімізації ризиків. Тому в першу чергу необхідно вирішувати питання застави, поручительства тощо.
Пошук іноземного інвестора є справою сільськогосподарського підприємства, хоча слід чітко сформулювати свої наміри, визначитися зі стратегією розвитку. Метою полегшення пошуку іноземного партнера доцільно вивчити пропозиції фірм і компаній, їхні наміри та побажання. Частина такої інформації концентрується в посольствах, консульствах та іноземних представництвах іноземних держав в Україні.
Основними джерелами інвестицій на рівні виробничо-господарських структур є власні фінансові ресурси — прибуток після сплати податків, амортизаційні відрахування, надходження від реалізації частини засобів виробництва тощо. До них належать залучені фінансові ресурси — це кошти від реалізації інвестиційних цінних паперів, пайових та інших внесків фізичних і юридичних осіб. Важливим джерелом поповнення інвестицій слугують позичкові фінансові кошти, зокрема одержання банківського кредиту, кредиту бюджетних організацій, а також випуск боргових цінних паперів. У розвитку агропромислового виробництва слід ширше практикувати асигнування коштів на інвестиційну діяльність із державного бюджету. Слід відмітити, що внаслідок довготривалої системної кризи, яка охопила всі галузі агропромислового комплексу країни і яка призвела до різкого зниження обсягів та ефективності виробництва сільськогосподарської продукції, необхідна державна підтримка, спрямована, насамперед, на відновлення матеріально-ресурсного потенціалу аграрного сектору економіки. Диспаритет цін на промислові вироби, які споживаються в аграрній сфері, і на сільськогосподарську продукцію призвів сільських товаровиробників до технологічного забезпечення виробництва тракторами, зернозбиральними комбайнами та іншими машинами і знаряддями лише на половину, що стало основною причиною невиконання в оптимальні строки технологічних операцій при сівбі, догляді за посівами та збиранні врожаю сільськогосподарських культур. В останні роки, передусім через відсутність технічних засобів, 6—7 млн. гектарів орних земель, або близько 20%, не засіваються.
Виробництво валової продукції сільськогосподарських підприємств скоротилось у 2000 році проти 1995 року на 43%, у 2001 — на 32, у 2002 — на 33, у 2003 — на 50 і в 2004 році — на 30%. За цей період збільшилась кількість збиткових сільськогосподарських підприємств, зросла їх сума збитку.
Аналіз свідчить, що за даними Міністерства аграрної політики України загальний рівень рентабельності сільськогосподарських підприємств з 2000 року помітно знижувався і лише в 2004 році він підвищився до 12,6% .
Отже, господарська діяльність сільськогосподарських підприємств не може забезпечити нагромадження грошових коштів для системного оновлення матеріально-ресурсної бази виробництва, особливо в галузях тваринництва. Якщо виробництво зерна, соняшнику і картоплі (за винятком 2004 року) мали стійку тенденцію до збереження прибутковості цих культур, то рентабельність цукрових буряків, як стратегічної для України галузі, мала в окремі роки рентабельність тільки 6,1-6,2%, а в 2002-2004 роках виробництво цукрової сировини було навіть збитковим. Щодо виробництва тваринницької продукції, то лише за винятком яєць в останні чотири роки, галузь приносила товаровиробникам істотні збитки.
Збиткове і низько ефективне виробництво сільськогосподарської продукції у значній частині підприємств, безумовно, яке могло забезпечити виділення власних коштів на інвестиційну діяльність, що спричинило руйнування матеріально-технічної бази у більшості господарських структур.
Беручи до уваги, що серед джерел поповнення інвестицій в основний капітал у діяльності виробничо-правових формувань провідне місце належить відрахуванням коштів від прибутку, стає цілком зрозумілою причина призупинення системного оновлення матеріально-ресурсної бази аграрного виробництва. Про це переконливо свідчить динамічний ряд капітальних вкладень в агровиробничу сферу за рахунок усіх джерел фінансування (табл. 1).
Таблиця 1
| Інвестиції в сільськогосподарське виробництво в Україні, в порівняльних цінах | ||||
| Роки | Млн. грн. | Роки | Млн. грн. | |
| 1985 | 8339 | 1997 | 806 | |
| 1990 | 11799 | 1998 | 611 | |
| 1991 | 11250 | 1999 | 560 | |
| J992 | 5277 | 2000 | 496 | |
| 1993 | 3580 | 2001 | 1552 | |
| 1994 | 1372 | 2002 | 1854 | |
| 1995 | 1296 | 2003 | 2054 | |
| 1996 | 978 | 2004 | 3381 | |
Отже, зниження виробничої діяльності та погіршення фінансового стану сільськогосподарських підприємств, починаючи з 1992—1993 років, призвели до різкого скорочення інвестицій в їх основний капітал. З метою недопущення подальшого розвалу матеріально-ресурсного потенціалу необхідно вишукувати можливості щодо залучення інших джерел одержання коштів для капітальних вкладень, насамперед для придбання тракторів, зернозбиральних комбайнів, посівної та іншої техніки. Таким джерелом має бути створення в країні системи довгострокового кредитування аграрного виробництва. Необхідно надати реальну можливість сільськогосподарським підприємствам користуватись банківським кредитом на 10—15 років із ставкою до 10 відсотків річних.