Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (с/г, будівництво).
Циклічне - це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і не корінне населення.
Інституціональне безробіття - це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. [5, с.300]
Згідно із Законом України „Про зайнятість населення" безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачуваних чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді шукають роботу та здатні приступити до праці.
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці; реорганізацією перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату).
Які вперше шукають роботу і не мають спеціальності, в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу сезонного характеру;
Які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;
Які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.
Рівень зареєстрованого безробіття розраховується як відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до працездатного населення у працездатному віці.
Значно поширюється і приховане безробіття. Починаючи з 1992 року цей процес набув масового характеру в усіх галузях економіки України.
Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, надання працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня. Згідно з розрахунками, в народному господарстві прихованим безробіттям охоплено 16-20% зайнятих працівників. Така ситуація пов'язана з наслідками сировинної, енергетичної та платіжної криз, з відсутністю послідовності в реформуванні економіки [3, с.296].
Наявність значної чисельності працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату, сприяє збільшенню чисельності зайнятого населення у нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів.
Зарубіжний досвід свідчить, що і в країнах з розвинутою економікою відбувається зростання вимушеної неповної зайнятості.
Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущенням існування природного рівня безробіття та певних „нормальних" темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим вище відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3-5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5 - 3,0% ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.
Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.
Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує проведення відповідної структурної політики і розроблення спеціальних регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.
В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обгрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки [17, с.214-219].
Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні с/г робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю, через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.
Стратегічним завданням подальшого розвитку української економіки є покращення ефективності використання людських ресурсів. Саме людина, її здатність до висококваліфікованої творчої праці є і залишатиметься в майбутньому одним з головних чинників економічного зростання. Своєрідним індикатором підвищення ролі людського фактору виступає ринок праці, який займає одне з центральних місць у системі ринкових відносин. В Україні, яка трансформує свою економіку в соціально - ринкову, проблеми функціонування ринку праці набувають статусу першочергових. Разом з тим, в умовах перехідного періоду, коли проходить становлення досконалих трудових відносин, ситуація на вітчизняному ринку праці характеризується багатьма негативними тенденціями.
Тільки протягом 2003 року рівень безробіття на зареєстрованому ринку праці становив 3,7%, навантаження на одне робоче місце - 7 осіб (у деяких областях цей показник досягає 23 осіб).
Формування ринку праці в Україні [11, с.328] за останні роки проходить в умовах різкого зростання пропозиції робочої сили і майже адекватного скорочення попиту на неї. Так, 2004 році попит на робочу силу на зареєстрованому ринку праці становив 142,1 тис. осіб, в той час як пропозиція - 1003,6 тис. осіб. Найбільший дисбаланс між пропозицією і попитом на неї спостерігався у Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Черкаській, Волинській, Львівській, та Тернопільській областях.
Слід зазначити, що безробіття в Україні має стійкий характер. За даними Міністерства праці та соціальної політики України та Держкомстату України, середня тривалість пошуку роботи у 2004 р. становила 9 місяців, а тривалість незайнятості - 18 місяців. В 2004 р. у причинах та структурі безробіття 33,2% складають особи вивільнені з економічних причин,39,4% -звільнені за власним бажанням, 12,1% - інші причини безробіття.
Ситуацію на ринку праці також ускладнює не розв'язана до цього часу проблема із заробітної плати, зокрема в бюджетній сфері, яка лягає тягарем на українські родини.
В Україні, за даними Державного комітету статистики України, заробітна плата у промисловості у 2004 р., нарахована у розрахунку на одного штатного працівника становила 3,4 грн. за одну оплачувану годину. Навіть якщо взяти за основу цю цифру і порівняти її з даними інших країн за 1995р., то й тоді, за приблизними підрахунками, то показник розриву середньої оплати праці в промисловості України відрізнятиметься від показника Чехії вдвічі, Угорщини - майже втричі, Польщі - у 3,4 рази, Італії понад 27, Німеччини - понад 53 рази.
Політика зайнятості має гарантувати соціальний захист населення шляхом забезпечення належних умов життя, регулювання заробітної плати, стимулювання нових місць і виплати допомоги безробітним тощо.
Високий рівень регулювання зайнятості передбачає реформування законодавчо - правової бази на основі Конституції України, ряду доповнень до Кодексу законів про працю та Закону України "Про зайнятість населення", законодавчих і нормативних документів, що регламентують сучасну політику зайнятості відповідно до Конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці [12].
Заходи з реалізації політики зайнятості повинні бути спрямовані на:
зростання обсягів платоспроможного попиту;
підвищення досяжності кредитних ресурсів (державна інвестиційна політика, пільгове фінансування);
підвищення рентабельності витрат на оплату праці та розвиток персоналу підприємств;
запровадження прогресивних форм організації виробництва і праці;
розвиток системи професійного навчання без відриву від виробництва;
збільшення видатків на проведення активних заходів на ринку праці за рахунок посилення цільової кредитно - інвестиційної діяльності в регіонах;
створення мережі навчальних центрів, що займаються якісною професійною підготовкою та перепідготовкою дорослого населення;
поліпшення кадрового і технічного забезпечення державних регіональних служб зайнятості.
В 1958 році англійський економіст А. Філіпс запропонував графічну модель інфляції попиту, яка виражає взаємодію зайнятості і інфляції. Використовуючи в своїй роботі дані англійської статистики за 1861-1956рр., він побудував криву, яка показала обернену залежність між змінами ставок заробітної плати і рівнем безробіття.