1) Г—Т — товарний капітал переходить від промислового капіталіста до торгового, а разом з тим і функція продажу товару переходить від першого до другого. Для промислового капіталіста ця фаза обороту товарно-торгового капіталу означає реалізацію товару, або перетворення товарного капіталу у грошовій, який промисловець може знову перетворити у виробничий капітал, не чекаючи остаточної реалізації товарної продукції, яка ще не залишила сфери обігу;
2) справжнє перетворення товарного капіталу у грошовий відбувається у другому акті (фазі) обороту торгового капіталу — Т—Г1, тобто товар переходить від торгового капіталіста до кінцевого споживача, остаточно залишає сферу обігу. Власне це перетворює товарний капітал у товарно-торговий.
Подвійна метаморфоза, що відбувається у ході обороту торгового капіталу, двояко впливає на процес реалізації, процес відтворення, який, з одного боку, спрощується (для промислового підприємця), а з іншого — ускладнюється (для суспільного капіталу у цілому), що за певних умов створює додаткові матеріальні передумови виникнення і поглиблення економічних криз.
Крім того, треба додати, що торговий капітал — це відокремлена частина не індивідуального промислового капіталу, а суспільного. Це виявляється у тому, що торговий капіталіст має справу не з одним промисловцем, а з багатьма, перетворює товарний капітал у грошовий відразу багатьох промислових підприємців.
Конкретно і наочно суть торгового капіталу виявляється у його функціях. До основних функцій торгового капіталу належать:
1) перетворення товарного капіталу у грошовій, або реалізація додаткової вартості;
2) розв’язання суперечностей промислового капіталу;
3) торговий капітал, будучи капіталом обігу, не створює власності, але сприяє збільшенню додаткової вартості і норми прибутку.
Особливості функцій торгового капіталу передбачають його двояку природу. Діалектика торгового капіталу полягає у тому, що, зменшуючи середню норму прибутку (оскільки, не виробляючи нової вартості, привласнює частину створеної промисловим капіталом додаткової вартості), він служить матеріальною основою суперечностей між промисловими і торговими підприємцями.
Але, з іншого боку, як особливий від капіталу обігу, зо спеціалізується у сфері обігу і централізує процес реалізації, він сприяє підвищенню норми прибутку (оскільки відносно зменшує розміри капіталу обігу і відповідно сприяє збільшенню виробничого капіталу, зменшує витрати обігу і збільшує швидкість обороту сукупного капіталу, стимулює попит, розширює ринки збуту).
Вступ торгового капіталу в процесу реалізації товарів служить підставою для участі його в поділі загальної маси прибавочної вартості й одержанні торгового прибутку.
Якщо порівняти норму торгового, отриманого торговцем прибутку з величиною авансованого їм капіталу, то ми одержимо норму торгового прибутку, що дорівнює відношенню прибутку до капіталу. Звичайно норма прибутку обчислюється за рік, а не за час обороту, тому для одержання річної норми прибутку необхідно норму прибутку за один оборот помножити на число оборотів у рік. Чи краще розділити весь прибуток, отриманий за весь рік, на авансований капітал. Норма прибутку показує торговцю, наскільки вигідним є застосування його капіталу. По величині торгового прибутку самого по собі неможливо визначити, наскільки вигідної була торгівля за той чи інший чи місяць рік. Великий прибуток може бути при меншій нормі прибутку, і, навпаки, менший прибуток може бути при більшій нормі прибутку. Тільки відношення річного прибутку до капіталу може бути об'єктивним критерієм ефективності вкладенню капіталу.
Від чого залежить норма торгового прибутку, як вона змінюється з часом? Щоб відповісти на це питання, доцільно розглянути норму торгового прибутку окремо для кожної форми торгового прибутку, але спершу розглянемо форми торгового прибутку.
Торговий прибуток класу купців, що є лише іншою назвою прибавочного продукту, створюваного класом дрібних товаровиробників виявляється в трьох основних видах, чи формах. Перша форма торгового прибутку виникає з того, що торговці привласнюють велику частину прибавочного продукту дрібних товаровиробників за допомогою нееквівалентного торгового обміну з ними. Продаючи товари на товарному ринку вище їхньої вартості, торговці купують їх у дрібних товаровиробників нижче їхньої вартості. Ця різниця між покупними і продажними цінами торговця і складає першу форму торгового прибутку, чи торговий прибуток І. Таким чином, в основі торгового прибутку І лежить нееквівалентний обмін товарами (за допомогою грошей) між торговцями і дрібними товаровиробниками. У результаті цього нееквівалентного обміну клас торговців експлуатує клас дрібних товаровиробників, відчужуючи у свою користь частину прибавочного продукту, створюваного класом товаровиробників.
Торговий прибуток І перейшов в розвиту форму раніш інших форм торгового прибутку, перетворивши примітивне натуральне господарство в розвите товарне виробництво. Торговий прибуток І відповідає тому початковому періоду торгової фази рабовласницького суспільства, у якій торгівля і розвите товарне виробництво тільки вставали на власні ноги, клас торговців тільки формувався, конституювався як суспільний клас, накопичуючи капітал.
Однак незабаром клас торговців сформувався , раніш торговці в сфері торгівлі "робили" гроші безпосередньо своїми руками. Однак у міру придбання і нагромадження капіталу і солідності в торговців стало пропадати бажання займатися самою фізичною працею. Вони вже не хотіли займатися самі навантаженням і розвантаженням, упакуванням, продажем, перенесенням товарів і багатьма іншими видами праці, необхідними в сфері торгівлі. І, щоб звільнити себе від фізичної праці, вони починають використовувати в торгівлі чужу робочу силу, працю рабів і найманих робітників.
Застосування праці рабів і, почасти, найманих робітників дозволяло різко розширити масштаби торгівлі, товарного виробництва, грошового обігу, а разом з тим і масштаби експлуатації дрібних товаровиробників. Але разом з розширенням експлуатації дрібних товаровиробників виникає й експлуатація іншого суспільного класу - найманих робітників. Наймані робітники стали виконувати всю ту фізичну роботу, що раніш виконував у сфері торгівлі сам торговець. Торговець же став виконувати роботу з організації торгівлі, по укладанню торгових угод, договорів, по управлінню торговими працівниками.
Торгові працівники, займаючись продуктивною працею в сфері торгівлі -перевезенням, перенесенням, навантаженням, упакуванням, розфасовкою і т.д., збільшували вартість товарів, що купець купував в одних людей і продавав іншим за підвищеною ціною. Різниця між більшою знову створюваною торговими працівниками вартістю, що приєднується до старої вартості товарів, збільшуючи її, і меншою вартістю їхньої робочої сили є прибавочним продуктом, виробленим продуктивними торговими працівниками і торговцем, що безоплатно привласнюється. Цей прибавочний продукт (прибавочна вартість) відчужується торговцем від торгових працівників і привласнюється їм у формі торгового прибутку, що на відміну від торгового прибутку І можна назвати торговим прибутком ІІ.
Між торговим прибутком І і торговим прибутком ІІ, незважаючи на їхню внутрішню єдність і зовнішню подібність, є і велика відмінність. Торговий прибуток І створюють для класу торговців дрібні товаровиробники, що є власниками основних засобів виробництва, незалежними виробниками, принаймні формально, юридично. Торговий прибуток ІІ створюють для класу торговців раби (у рабовласницькому періоді) і наймані працівники.
У своєму розвитому виді торговий прибуток ІІ виникає пізніше торгового прибутку І, останній є його передумовою.
Незабаром після того, як торговці сформувалися як клас, вони почали розширювати старі і прокладати нові шляхи не тільки в межах своєї країни, проникаючи в її самі віддалені, самі глухі, самі дикі куточки, але й в інші, як сусідні, близькі, так і у віддалені країни.
У результаті поряд із прибутком І і прибутком ІІ виникає ще і прибуток ІІІ, що істотно відрізняється від перших двох форм торгового прибутку. Якщо в основі прибутку І і прибутку ІІ лежить нееквівалентний обмін між торговцями і дрібними товаровиробниками (торговий прибуток І) і між торговцями-рабовласниками і рабами та найманими працівниками (торговий прибуток ІІ), то в основі прибутку ІІІ лежить, навпаки, еквівалентний обмін. У різних місцевостях однієї і тієї ж країни, і особливо в різних країнах з малорозвиненим товарним виробництвом, однакові по своїх споживчих властивостях матеріальні блага (ті самі споживчі вартості) мають дуже неоднакові вартості і ціни виробництва. Ця різна вартість і ціна виробництва однакових продуктів праці випливає з того, що на їхнє виробництво, унаслідок різного рівня суспільної продуктивності праці, витрачена різна кількість праці.
Прибутки І, ІІ й ІІІ торговців не існують окремо, незалежно один від одного. Вони переплітаються тісно між собою, зливаючись в єдиний прибуток. Торговцю немає справи до того, яку природу носить його прибуток, його більше цікавить величина, а не форма прибутку. Таким чином, розглянемо докладніше норму торгового прибутку.
Припустимо, що торговець привласнює прибуток винятково у формі торгового прибутку І. У нашому прикладі торговець отримав торговий прибуток у 40 г.о. за місяць від торгівлі з кожним товаровиробником. Якщо припустити, що він вів торгівлю з 25 товаровиробниками, то його прибуток за рік складе 40 x 25 x 12 = 12000 г.о. (ми виходимо з того, що він веде торгівлю цілий рік і отримує однаковий прибуток). Якщо торговець авансував при цьому 60 тис. г.о., те його норма торгового прибутку І складе 12тис. г.о. x 100% / 60тис.г.о. = 20%. Яким шляхом торговець може збільшити норму прибутку? Щоб збільшити норму прибутку, необхідно збільшити прибуток при колишньому капіталі в 60 тис. г.о. чи зменшити капітал при колишньому прибутку в 12 тис. г.о. Другий шлях є для торговця неприйнятним, тому що якщо він і збільшить норму прибутку, величина прибутку при цьому може навіть скоротитися, у той час як частина капіталу буде знаходитися без діла.