На сьогодні особливо актуальним є вторинний ресурсний потенціал. У більшості країнах приділяють велику увагу розширенню напрямків використання маку лату, полімерної вторинної сировини, деревини, скла,металу.
Актуальним є впровадження енергозберігаючих технологій, у зв’язки з високими темпами за останні два століття вичерпування невідновлюваних природних ресурсів.
В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову основу господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Для цього необхідні відповідні інновації в даній сфері. Саме вони забезпечать найкраще використання ресурсного потенціалу, що дасть змогу фірмам отримувати вищі прибутки і сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки.
3.2 Конкурентоспроможність робочої сили: макроекономічний аспект
Сучасна глобалізація та створення міжнародних ринків, зокрема і ринку праці, стимулює до додаткових детальних досліджень ринку та ринкових явищ. Особливо актуальними є конкурентоспроможність робочої сили на макрорівні. Макроекономічний рівень дослідження конкурентоспроможності людських ресурсів охоплює все населення країни, що формує собою пропозицію робочої сили. Тому конкурентоспроможність робочої сили є умовою забезпечення як конкурентоспроможність підприємства так і національної економіки в цілому. За таких умов критеріями оцінки конкурентоспроможності робочої сили стає зростання суспільної ефективності виробництва та задоволення потреб.
Якісними характеристиками конкурентоспроможності робочої сили на рівні суспільства пов’язані з формуванням людського капіталу: знання, досвід, навички, здоров’я – це все сприяє підвищенню продуктивності праці, ефективності ринку праці та всього суспільства.
Можна виділити такі основні групи чинників,які пливають на конкурентоспроможність робочої сили:
- стан економіки та ринків: загальна кон’юнктура національного ринку, галузева структура національної економіки, співвідношення реального та тіньового ринку, співвідношення цін на ринку ресурсів, розвиток ринкової інфраструктури, ринкових механізмів та інноваційних процесів,ступінь інтегрованості національної економіки;
- політико-інституційні чинники: державна політика зайнятості,державне регулювання підприємства;
- соціально-демографічні чинники: соціально-демографічна структура населення, рівень життя населення (рівень освіченості, здоров’я, соціальні гарантії);
- технологічні чинники: науково-технічна політика держави, технологічний спосіб виробництва, питома вага наукомістких виробництв і продукції;
Конкуренція на ринку праці, на відміну від економічної конкуренції, є дуже жорсткою і може призвести до негативних соціально-економічних наслідків. Перш за все на конкурентоспроможність робочої сили є кон’юнктурні умови, що відображають відношення між попитом та пропозицією робочої сили. В Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних поступово зменшується, так з січня 2007 р. по березень 2010 р. їх відсоткове відношення до працездатного населення становить – 2,8% до 1,8%, але навантаження на робоче місце значно зросла, навантаження на 10 вільних робочих місць з 50 до 83. Це зумовлюється тим, що потреба підприємств у працівниках має тенденцію зниження – з 177,7 тис. осіб до 71 тис. осіб.
Спотворення механізму ринкового ціноутворення на ринку ресурсів через низьку оплату праці порівняно з капіталом, не викликає зацікавленості у суб’єктів господарювання проводити технологію низькопродуктивного обладнання, що гальмує розвиток конкурентоспроможності робочої сили.
Зниження рівня заробітної плати в перехідній економіці, спотворення її економічного змісту та сутності, не врахування у витратах праці вартості професійного навчання та підготовки, створили негативні передумови до навчання, перенавчання, постійного підвищення кваліфікації. Низька оплата праці, відсутність гідної трудової зайнятості зі своєї кваліфікації та професійного профілю на вітчизняному ринку праці призводять до зниження рівня конкурентоспроможності осіб, що мають високу кваліфікацію, науковий ступінь. Висококваліфікована робоча сила на вітчизняному ринку незапотребувана, тому має місце трудова міграція, до того ж вона перетворилася на джерело дешевої робочої сили, що виконує низькокваліфіковані чи взагалі некваліфіковані види робіт.
В умовах нерозвиненості елементів ринкового механізму створюються передумови для розвитку тіньового сектору економіки. В таких умовах різко зростає тіньова зайнятість, наслідки якої є протирічними: з одного боку, тіньова зайнятість зменшує тиск безробіття через створення додаткових робочих місць, з іншого боку, часом гарантії працевлаштування отримують люди, які не мають належної освіти і які є неконкурентними в офіційному секторі економіки. Тому займаються робочі місця, на які потенційно можуть бути претенденти, що мають вищі освітньо-кваліфікаційні характеристики, і з точки зору суспільства різко знижується суспільна ефективність використання людських ресурсів та гальмується розвиток конкурентного середовища.
За сучасних умов глобалізації та інформатизації кваліфікаційні знання, навички та вміння швидко старіють, тому необхідним є забезпечення навчання на протязі всього трудового періоду людини.
Для забезпечення формування конкурентоспроможності в цілому необхідне комплексне вирішення взаємопов'язаних завдань стимулювання розвитку виробництва, технологічної модернізації, якісного підвищення характеристик робочої сили, розвитку елементів ринкової інфраструктури, підвищення життєвого рівня тощо.
3.3 Значення інновацій для підйому конкурентоспроможності України
Законом України «Про інноваційну діяльність» інновації визначено як новостворені (новозастосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшує структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.
Основою сучасної конкурентоспроможності виступають інновації - техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні - саме вони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, посідати гідне місце в суспільно-цивілізаційному розвитку. Отже, ключовим завданням економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов.
Серед чинників формування і підтримання умов конкурентоспроможності є проведення конкурентної політики, адекватної мірі розвитку економічної системи й такої, що стимулюватиме виникнення перелічених інновацій. Процеси розробки і впровадження того чи іншого виду інновацій тісно взаємопов'язані, взаємозалежні та не можуть здійснюватися автономно один від одного. Наприклад, відсутність відповідних організаційних чи інституціональних інновацій не спричинить розробку і впровадження техніко-технологічних і структурних інновацій і, навпаки, відсутність останніх робить перші два види малоефективними.
Необхідність урахування системності впровадження інновацій при проведенні конкурентної політики до останнього часу в Україні практично не бралася до уваги. Основний акцент робився здебільшого на здійсненні організаційного та інституціонального реформування. Проте обрані засоби не можна назвати інноваційними, навпаки, вони породили антиінновації в організаційному, інституціональному й особливо в структурному реформуванні, призупинивши тим самим розробку техніко-технологічних інновацій.
Порівняно з більшістю економічно-розвинених країн Україна не використовує повною мірою інноваційних факторів зростання. В країні до цього часу не створено умов для належного фінансування розвитку науки та освіти, стимулювання інвестицій у технологічні інновації. Сьогодні вартість наукомістких технологій, комп’ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів тощо в національному багатстві України становить лише 0,1%. В основному загальна кількість витрат на інноваційну діяльність має тенденцію до збільшення – з 2000 р. по 2009 р. – з 1760,1 до 7949,9 млн. грн. З них на дослідження і розробки – з266,2 до 846,7 млн. грн., придбання нових технологій – з 72,8 до 115,9 млн. грн. Але загальна частка підприємств, які займаються інноваційною діяльністю знижуються (з 18 до12,8%), це свідчить про поступове збільшення економічної концентрації. Зокрема серед промислових підприємств, питома вага які займаються інноваційною діяльність теж зменшується: з2000 р. по 2009 р. – з 14,8 до 10,7%. Впровадження нових технологічних процесів у промисловості за ці роки збільшилося –з 1403 до 1893. Але питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості має схильність дот зменшення – з 6,8 до 4,8%, що свідчить про неефективність використання інноваційного потенціалу (див. додаток 1, 2).
Проблемами розвитку національної інноваційної системи слід вважати такі.
Відсутність чіткої концепції інноваційних національних пріоритетів, цілеспрямованого, послідовного та системного управління інноваційними процесами з боку держави, незадовільне інституційне забезпечення інноваційних зрушень, нестабільність, фрагментарність та суперечливість нормативно-правової бази інноваційної діяльності.