1. По масштабах порушення рівноваги в господарських системах: Загальні кризи охоплюють все національне господарство. Часткові поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки.
2. По фінансовій сфері:
Фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Воно проявляється в постійних бюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансової кризи є неплатоспроможність держави по іноземним. Грошово-кредитна криза - потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного й банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, погоня населення й підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, а також норми банківського відсотка. Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку й знеціненні валюти окремих країн (недостача іноземних «твердих» валют, виснаження валютних резервів у банках, падіння валютних курсів). Біржова криза - різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їхніх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.
3. По регулярності порушення рівноваги в економіці: Періодичні кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва - циклічні кризи).Проміжні не дають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі; є менш глибокими й менш тривалими. Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.
4. По характері порушення пропорцій відтворення:
Криза надвиробництва товарів - випуск зайвої кількості корисних речей, що не знаходять збуту. Криза недовироблення товарів - гостра їхня недостача для задоволення платоспроможного попиту населення.
Але незважаючи на вид і характер кризи, ясно одне - він завжди вимагає втручання держави. Державне регулювання спрямоване на зм'якшення циклічних коливань, тому воно носить антициклічний характер. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступають кредитно-грошові й бюджетно-податкові важелі. Під час кризи державні міри спрямовані на стимулювання виробництва, а під час підйому - на його стримування. Так, з метою ослаблення «перегріву» економіки держава у фазі підйому сприяє подальшому подорожчанню кредиту, уводить нові податки й підвищує старі, скасовує прискорену амортизацію й податкові пільги на нові інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні міри спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію й податкові знижки на нові інвестиції.
Держава відіграє значну роль у регулюванні економічного росту й варто розглянути, які міри державного регулювання щонайкраще можуть стимулювати цей процес. Для цього держава може застосовувати так звану класичну антикризову модель. Дана модель укладається в здійсненні різних мір антикризового керування.
Антикризове керування припускає високий рівень знань економічних законів розвитку суспільних процесів всіма членами суспільства, їх висока виконавча дисципліна й відповідальність, наявність професіоналів - керівників у всіх сферах діяльності суспільства й на всіх рівнях керування суспільством, що вирішується його сильною цілеспрямованою кадровою політикою, найвищий ступінь інформування про ситуацію й навколо її, цілеспрямованість і самовіддача суспільства й кожного його члена.
Антикризове керування використовує наступні підходи:
1. Процесний, керування розглядається як серія безперервних взаємозалежних процесів.
2. Системний, керування розглядається як сукупність взаємозалежних елементів системи.
3. Ситуаційний, керування розглядається як підхід до конкретної ситуації.
Якість керування залежить від застосування саме тих підходів, принципів і методів, які на даний момент часу й у даній конкретній ситуації найбільш ефективні.
Антикризове керування передбачає заходи щодо попередження кризової ситуації й заходу щодо ліквідації кризи у випадку його виникнення. Воно вивчає й аналізує можливості внутрішнього середовища або внутрішній стан системи (суспільства, держави) і вивчає й прогнозує можливі фактори впливу зовнішнього середовища (міжнародні фактори).
Антикризове керування - це керування в що наближається або вже наявної ситуації, коли часу на її вивчення й ухвалення рішення або дуже мало, або зовсім немає. Виникаючі нестандартні ситуації змінюються в процесі динамічного розвитку, обростають, як сніжний кому, всі новими й новими проблемами, факторами внутрішнього середовища (втеча капіталу із країни, ріст інфляційних процесів, пов'язаних з очікуванням кризи, згортання й закриття виробництв, скорочення робочих місць) і факторами зовнішнього середовища (скорочення міжнародної торгівлі й фінансових відносин). Все це вимагає знань, наявності необхідних кадрів, інформованості, організації й організованості в прийнятті й реалізації складних і відповідальних рішень і мер.
До завдань антикризового керування ставляться:
1. Постійний облік фактору невизначеності;
2. Постійний облік фактору часу;
3. Постійна оцінка й переоцінка виникаючих проблем залежно від зміни зовнішнього середовища;
4. Постійний аналіз економічної ситуації й внутрішніх можливостей країни;
5. Мінімізація часу реагування на виникаючі проблеми;
6. Адаптація структури керування до умов, що змінюються, і цілям для підвищення ефективності керування;
7. Використання ситуаційного й комплексного підходів до рішення проблеми;
8. Зацікавленість і мотивація суспільства;
9. Мобілізація й використання всіх наявних фінансових, трудових і матеріальних ресурсів, досягнень у науці й техніку.
Для рішення завдань по попередженню кризової ситуації й ліквідації кризи у випадку його виникнення необхідні спеціальні міри й підходи.
Попередження кризової ситуації складається з наступних етапів:
1. Утворення антикризової групи. Виконавець-Керівник країни.
Аналіз подій, фактів, обробка інформації з питань, що цікавлять, і прогнозування подальшого розвитку подій. Виконавець - антикризова група.
2. Вибір і прийняття рішень по можливих виникненнях кризових ситуацій. Виконавець - керівник країни.
3. Комплексний підхід до реалізації ухваленого рішення щодо попередження кризових ситуацій.
При реалізації етапів, що попереджають, хоча і є час, але його необхідно використовувати ощадливо, з метою й користю.
Етапи подолання кризи трохи відрізняються від етапів попередження кризової ситуації:
1. Утворення антикризової групи.
2. Аналіз і оцінка подій, фактів, обробка інформації в гранично стислий термін.
3. Вибір і оперативне прийняття рішень в ув'язуванні з короткостроковими й середньостроковими цілями.
4. Реалізація мер по зменшенню ймовірних втрат і зм'якшенню ваги наслідків кризи.
5. Реалізація мер по відновленню положення, що існувало до виникнення кризи.
І етапи попередження, і етапи подолання кризової ситуації повинні контролюватися, це провадиться антикризовою групою висококваліфікованих фахівців під керівництвом керівника країни. Кожний наступний етап залежить від якості виконання попереднього, тому найпершим і найголовнішим завданням є формування антикризової групи і її кадровий склад. У цю групу повинні входити кращі із кращих професіоналів, люди з найвищим рівнем знань, що вміють оцінювати, аналізувати й передбачати. Антикризова група також розробляє мети, завдання й заходи щодо запобігання й ліквідації криз.
При виникненні кризової ситуації, часу на її подолання дуже мало. Очікування й не реагування ведуть до збільшення й різкого розвитку кризи, при цьому розростання кризових ситуацій передається на всі сфери суспільства. Підхід до рішення виникаючих проблем повинен бути ситуаційним і комплексним одночасно, з урахуванням тимчасового періоду. Часовий період характеризує мети й завдання за рішенням проблем у конкретний час і їхню зміну із часом, що припускає й веде до різноманіття в прийнятті управлінських рішень і їхнього вибору. Заходи щодо ліквідації передкризової або кризової ситуації ведуть до методів регулювання економікою в масштабах суспільства - тверде керування, оперативне й стратегічне планування; тверде регулювання виробництва товарів і послуг з метою недопущення надвиробництва й падіння цін, регулювання імпорту й стимулювання експорту, різке скорочення всіх видів державних видатків і збільшення інвестицій у науку й виробництво нових технологій, товарів і послуг, перепрофілювання або розпродаж збиткових державних підприємств і неефективних виробництв, активна антиінфляційна й грошово-кредитна політика. Різноманіття мер і їхнє комплексне використання висувають високі вимоги до кваліфікації управлінських кадрів. Невдачі в дозволі кризових ситуацій - результат обмежених і низького рівня знань. Шлях до успіху лежить через знання й застосування їх на практиці.
Антикризове керування на різних стадіях розвитку кризової ситуації проявляється в різному ступені. Воно найбільш ефективно в передкризовій ситуації й при легких кризах. При збільшенні кризи ефективність керування знижується, тобто знижуються можливості антикризового керування, при цьому витрати держави на подолання кризи досягають свого піка.
З вищевикладеного треба, що чим важче кризова ситуація, тим менше можливості держави самостійно ліквідувати її наслідку й тем більше ймовірність втручання зовнішніх джерел. Ця ситуація приведе до зниження й втрати впливу державних інститутів влади на економіку країни й пропорційна передача керування економікою й, відповідно, влади зовнішнім джерелам.
Література:
1. Абалкина И.Л. Теория и практика кризисных коммуникаций // США-Канада: экономика, политика, культура. - 2006. - N 1. - С.78-93.
2. Айвазян З. Антикризисное управление: принятие решений на краю пропасти / З.Айвазян, В.Кириченко // Пробл. теории и практики упр. - 1999. - N 4. - С.94-100.
3. Антикризисное управление: [учеб. для вузов по экон. спец.] / [Э.М.Коротков, А.А.Беляев, Д.В.Валовой и др.]; Под ред. Э.М.Короткова. - М.: Инфра-М, 2002. - 431с.
4. Антикризисное управление // Эпиграф. - 2000. - Июнь (N 25). - С.V. - (Налоги и право).
5. Антикризисное управление. Общие вопросы и особенности России: учеб. пособие / под ред. И.К.Ларионова. - М., 2001. - 248с.
6. Антикризисное управление корпорацией: проблемы и решения: Сб. науч. тр. / Рос. акад. наук. Сиб. отд-ние. Ин-т экономики и орг. пром. пр-ва; Под ред. Титова В.В., Марковой В.Д. - Новосибирск, 2001. - 247с.
7. Антикризисное управление предприятиями и банками: учеб.-практ. пособие. - М., 2001. - 840с.