Макроекономіка (стр. 7 из 12)

Сукупні витрати на бісектрисі АЕ = У. Кожна точка на бісектрисі характеризує стан рівноваги на товарному ринку. Це є крива фактичних видатків. Рівноважний обсяг виробництва – це такий обсяг виробництва, який забезпечує загальні витрати, достатні для закупки даного обсягу продукції. Саме в т.Е в економіці витрачатиметься стільки, скільки й споживатиметься.

Сукупний попит АД представлений плановими витратами – сумою, яку домогосподарства та фірми мають намір витратити на купівлю товарів та оплату послуг:

АЕр = АД = С+І

Сукупна пропозиція АS представлена фактичними витратами

AEf = AS =Y

Фактичні витрати відрізняються від планових тим, що фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси. Якщо сукупні витрати менші за дохід (AEp<AEf), то відбувається непланове зростання інвестицій у товарні запаси і виробництво матиме тенденцію до спаду, оскільки економіка постійно прагне досягти рівноваги. Якщо сукупні витрати більші за дохід (AEp>AEf), то відбувається непланове зменшення інвестицій у товарні запаси і виробництво виявлятиме тенденцію до зростання. Якщо сукупні витрати дорівнюють доходу ((AEp>AEf), то непланові інвестиції дорівнюють нулю.

13. Аналіз короткострокової економічної рівноваги за допомогою моделі „доходи-видатки”. Методи „видатки-випуск” та „вилучення-інєкції”. Інфляційний та рецесійний розриви

Витікання — це будь-яке витрачання доходу не для купівлі вироблених у країні кінцевих товарів і послуг. Витікання з потоку "видатки — доходи" відбуваються через заощадження, податки та імпорт. Ін'єкція — це будь-яке доповнення до споживчих видатків на купівлю продукції, вироблену всередині країни. Ін'єкціями є інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг та експорт. Заплановані і фактичні інвестиції та заощадження рівні між собою лише у стані економічної рівноваги. Жодних змін у інвестиціях у запаси у цьому разі не відбувається, як і збільшення чи зменшення обсягу виробництва. Збільшення або зменшення інвестицій у запаси ілюструє вертикальний відрізок, щодо якого лінія S виявляється відповідно вищою або нижчою лінії I. Процес установлення економічної рівноваги у національній економіці відбувається таким чином.1. Незбіг заощаджень та запланованих інвестицій зумовлює відмінність між планами виробництва та планами видатків у національній економіці.2. Відмінності між планами видатків і планами виробництва спричиняють непередбачені зміни в інвестиціях у запаси.3. Непередбачені зміни в інвестиціях у запаси спонукають підприємства переглядати плани виробництва в напрямі їх зменшення, коли запаси зростають, та в напрямі збільшення, коли запаси скорочуються. В результаті реальний ВВП країни зменшується або збільшується. Обидва процеси сприяють урівноваженню фактичних заощаджень та інвестицій.

4. Тільки коли заплановані інвестиції та заощадження рівні між собою, а зміни інвестицій у запаси відсутні, рівень ВВП буде рівноважним, тобто встановиться економічна рівновага.

Рівноважний ВВП може коливатися щодо його природного рівня зі зміною величини будь-якого компонента сукупних видатків — споживання, інвестицій, державних видатків та чистого експорту. Збільшення якогось із цих складових переміщує лінію сукупних видатків угору, що збільшує рівноважний обсяг виробництва, і навпаки. Відхилення рівноважного обсягу національного виробництва від його природного рівня спричиняє так звані інфляційні та рецесійні розриви. Ці розриви відображають невідповідність між фактичними видатками та видатками за повної зайнятості. З іншого боку, рецесійний розрив виникає у національній економіці, коли сумарні ін'єкції до потоку "видатки — доходи менші, ніж витікання з цього потоку. Навпаки, інфляційний розрив формується тоді, коли ін'єкції до потоку "видатки — доходи" перевищують витікання із цього потоку. Якщо сукупні видатки дорівнюють тим, які достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості, лінія сукупних видатків перетинає лінію 45° у точці, яка відповідає природному обсягові виробництва. Це означає, що рівноважним для економіки є природний ВВП. Унаслідок рецесійного або інфляційного розривів, а отже, невідповідності фактичних видатків видаткам за повної зайнятості лінія сукупних видатків переміщується, і водночас змінюється рівноважний ВВП. Припустімо, що рівноважний ВВП за повної зайнятості досягається у точці Е₀, в якій лінія сукупних видатків (С + І + G + Х)₀ перетинає лінію 45° (рис.). Нехай фактичний рівноважний ВВП менший за природний, бо сукупні видатки — лінія (С + І + G + Х)₁ — недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів. Виникає рецесійний розрив (рис.).

Рецесійний розрив — це величина, на яку мають зрости сукупні видатки, аби підвищити рівень ВВП до рівноважного за повної зайнятості. Графічно рецесійний розрив є вертикальним відрізком, на який має переміститися угору лінія сукупних видатків, щоб рівноважний ВВП підвищився до рівня природного. Інфляційний розрив – це величина, на яку мають скоротитися сукупні видатки, щоб зменшити рівноважний ВВП до рівня повної зайнятості.

14. Мультиплікативний вплив сукупних витрат на ВВП. Простий мультиплікатор витрат. Мультиплікатор з урахуванням прибуткового податку

Насправді фактичний ВНП рідко буває стабільним (рівноважним). Одним х найбільш мінливих факторів, який викликає нестабільність ВНП, є інвестиції як складова витрат. Емпіричний аналіз свідчить, що зростанню інвестиційних витрат на певну величину відповідає помножена величина зростання ВНП. Зазначений характер залежності між І та ВНП називається ефектом мультиплікатора. Іншими словами мультиплікатор – це числовий коефіцієнт, який показує у скільки разів зростає (скорочується) ВНП за певного ↑ (↓ ) інвестицій:

М = ∆ ВНП / ∆ І

Мультиплікатор наз-ся простим, бо враховує лише 1 канал вилучень (заощадження).

Нехай, знаючи ефект мультиплікативного впливу, заходами державної політики будуть збільшені сукупні витрати в економіці. Оскільки це збільшення приводить до аналогічного збільшення сукупних витрат в економіці, вважається, що мультиплікатор державних витрат визначається, як М=1/MPS. Причому ∆PE<∆Y, тому що початкова зміна у будь-якому компоненті сукупних видатків спричиняє ланцюговий характер змін у потоці „видатки-доходи”. Інакше кажучи, будь-які видатки створюють доходи аналогічної величини, які розподіляються між споживанням і заощадженням. Споживання, яке випливає з доходів, отриманих у кожному попередньому циклі здійснення ділових операцій, перетворюється на видатки для наступного циклу. Величина цих видатків постійно зменшується в міру віддалення кожного нового циклу від початкового. Простий мультиплікатор витрат має вигляд: де MPC – гранична схильність до споживання, MPS – гранична схильність до заощаджень.

В закритій економіці (з участю держави) є лише такі канали вилучень – заощадження і податки, тобто утворюється складний мультиплікатор (мультиплікатор з урахуванням прибуткового податку)

де t – граничний коефіцієнт податків, який показує яку частину доходу сплачують у вигляді податків. Повний мультиплікатор враховує такі канали вилучень: заощадження, податки, імпорт. де МРМ – гранична схильність до імпорту, яка показує яка частина доходу витрачається на придбання імпорту. Загальна формула.

15. Загальна характеристика банківської системи та її алгебраїчна модель. Схеми балансів Національного та комерційного банків. Депозитний, кредитний та грошовий мультиплікатори

Банківська система в країнах з ринковою економікою складається з двох рівнів. Вищий рівень посідає Національний(Центральний) банк країни. Нижчий рівень-Комерційні банки (універсальні та спеціальні). Банк – це фінансова установа, що здійснює операції, віднесені законодавством до банківської діяльності (прийом плати від населення – депозитна діяльність; надання позик клієнтам – кредитна діяльність; РКО).Національний банк є єдиним емісійним центром країни. його функції: здійснення макроекономічної грошово-кредитної політики; забезпечення стабільності національної валюти та банківської системи; емісія грошових знаків; функція банку банків; управління золотовалютним резервом; нагляд і контроль за банківською діяльністю. Згідно законодавства національний банк має право встановлювати економічні нормативи для комерційних банків. Одним із таких нормативів є норма обов'язкових резервів. Вона визначає частку депозитів, яку комерційні банки зобов'язані тримати у вигляді вкладів у національному банку. Це необхідно для забезпечення відповідальності банків перед своїми клієнтами. Розглянемо спрощені баланси комерційного і національного банків:

Комерційний банк не має права використовувати обов’язкові резерви для здійснення операцій(зокрема, кредитних та фондових). Він виконує функції обслуговування учасників грошового обігу.

Розглянемо найпростішу алгебраїчну модель банківської системи: MR= rr*D, де MR-обов’язкові резерви комерційних банків, rr- норма обов’язкових резервів, D-сума депозитів у комерційних банках. Звідси:

∆D=

* ∆MR, m=

-

банківський мультиплікатор.

Отже, банківський мультиплікатор показує, на яку величину збільшується загальна сума депозитів в усій банківській системі, як депозити в одному із банків зростають на 1 одиницю.