Вагомість внеску МП у формування ринкової економіки визначається також і тим, що їх функціонування та розвиток покладені в основу низько витратної стратегії економічного розвитку, зростання зайнятості, технічного прогресу. Ефективність функціонування малих підприємств проявляється в тому, що вони залучають ті ресурси і заповнюють той ринковий простір, який залишився б невикористаним великими підприємствами, звідси – більш повне і ефективне використання всіх суспільних ресурсів.
Формування механізму стратегічного розвитку МП в Україні передбачає в першу чергу оцінку рівня економічного розвитку країни та визначення впливу макроекономічної ситуації, тобто економічної політики держави, фактичних результатів господарювання, пропорцій, які сформувалися між окремими галузями економіки, між попитом і пропозицією на фінансові, матеріально–технічні, трудові ресурси, між цінами, доходами і добробутом населення, на ефективність функціонування підприємницьких організацій.
Економічна історія попереднього століття безпосередньо пов’язана з інноваційними процесами, а з часів Й. Шумпетера інновації пов’язують з діяльністю малих підприємств. При цьому інновації охоплюють:
нову продукцію;
нові технологічні процеси і форми організації виробництва;
нові ринки;
нові фінансові інститути і інструменти фінансування;
нові організаційні структури, процеси управління.
Звідси виходить, що країни, зацікавлені в зростанні суспільної продуктивності праці, повинні приділяти серйозну увагу ролі МП в національній економіці.
Для розробки механізму стратегічного розвитку малих підприємств в Україні можна виділити чотири етапи дослідження внеску малого підприємництва в економіку країни:
аграрна економіка;
індустріальна економіка;
зріла індустріальна економіка;
економіка послуг та високих технологій.
Потрібно звернути увагу на дві основні тенденції:
сфера підприємницької діяльності розширюється в міру економічного розвитку;
зі зростанням рівня розвитку економіки великої ваги набуває інноваційна діяльність та діяльність, спрямована на запозичання, дифузію нововведень на їх ранніх стадіях.
Крім того, слід зазначити, що:
інноваційне підприємництво потребує розвитку комплексної інфраструктури, яка відсутня в аграрній економіці;
інформація та знання є важливими факторами, що сприяють формуванню та управлінню малими підприємствами в менш розвинених країнах;
соціальна стратифікація є головною перешкодою процесу формування і управління малим бізнесом в малорозвинених країнах.
Можна виділити певну послідовність формування стратегії розвитку малих підприємств, яку можуть формувати країни з перехідною економікою.
Для подальшого розвитку країни вирішальним стає залучення інновацій з більш передових країн. При цьому завдання малих підприємств полягає в тому, щоб більш ефективно використати наявні ресурси за рахунок організаційних нововведень і нових способів поєднання засобів виробництва. В індустріальних країнах більш важливим для підприємців стає виявлення та задоволення нових потреб. Для успішної конкуренції, навіть на внутрішніх ринках, все більшої ваги набуває запозичення інновацій.
З вищесказаного можна зробити висновок про те, що підприємницький процес розпочинається в менш розвинутих країнах з формування малого бізнесу, проте в міру подальшого розвитку спрямовується на інноваційне та високотехнологічне підприємництво.
Отже, кожне окремо виділене мале підприємство являє собою складну виробничо–господарську систему, функціонування якої залежить від багатьох факторів, у тому числі й від макроекономічної ситуації в державі. При цьому підприємницькі структури визначають власну мету та місію, приймають і змінюють рішення. В першу чергу відповідно до змін державної політики, ринкової ситуації.
Необхідною умовою ефективного функціонування підприємницьких структур є наявність прибутковості від реалізації виробленої продукції або наданих послуг. Досягнення прибутковості залежить від багатьох факторів виробничого і невиробничого характеру, що зумовлює необхідність вибору такої сукупності і форм їх взаємодії, які забезпечують досягнення найвищих результатів.
Для розв’язання існуючих проблем, які на теперішній час перешкоджають ефективному функціонуванню малих підприємств і тим більше стоять на заваді їх стратегічного розвитку, потрібна зміна ідеології розвитку малого підприємництва в Україні, яка тяжіє до державної детально–регульованої моделі (таблиця 9).
Таблиця 9 – Вигоди і недоліки для існуючої системи державного управління в Україні від малого підприємництва
| Вигоди | Недоліки |
| Створення нових робочих місць без бюджетного фінансування | Економічна самостійність суб’єктів, яка зменшує залежність від держави |
| Зменшення соціальної напруги в суспільстві | Поява самоповаги у суб’єктів (базується на їх незалежності) |
| Бюджетні надходження (усіх рівнів) | Вимоги прозорості влади |
| Розвиток економіки, який повною мірою є похідним від соціального значення малого підприємництва | Вимоги посилання відповідальності влади |
Отже, щоб сектор малого бізнесу зайняв вагоме місце у створенні валового внутрішнього продукту країни необхідними є:
Виважена державна політика щодо регулювання та підтримки суб’єктів малого бізнесу. Основні засади такої підтримки викладені в Законі «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10. 2000р.
Метою державної політики малого підприємництва є:
створення для позитивних структурних змін в економіці України;
сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;
підтримка вітчизняних виробників;
формування умов для забезпечення зайнятості населення, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.
Нова державна політика, щодо малого підприємництва у сучасних умовах має будуватися на двох важливих складових:
Сучасне – збереження досягнутих результатів щодо кількісного стану розвитку малого підприємництва.
Майбутнє – покращення та забезпечення нового рівня якісного стану розвитку малого підприємництва.
Перша складова – збереження досягнутих результатів щодо кількісного стану розвитку малого підприємництва – у своїй основі базується на принципі не погіршення умов ведення господарської діяльності та високому ступеню інертності щодо ставлення громадян до дії державної влади. Збереження досягнутих результатів є окремим завданням і не може бути вирішено автоматично. Ця складова державної політики щодо малого підприємництва має реалізовуватись на основі збереження існуючих норм спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва та досягнутого рівня відкритості влади і громадських консультацій.
Друга складова – покращення та забезпечення нового рівня якісного стану розвитку малого підприємництва – у своїй основі базується на принципі, що розвиток малого підприємництва становить завдання національного розвитку і має вирішуватись всіма органами державної влади без винятку. При цьому державна система управління має постійно і неухильно проводити принцип, що держава у будь–яких своїх програмах має забезпечити врахування, дотримання та реалізацію політики допомоги малому підприємництву.
Основні положення державної політики розвитку національного малого підприємництва на новий період мають бути сконцентровані навколо проблем збільшення експортного потенціалу та збільшення частки доданої вартості у малому підприємництві:
збільшення експортної спроможності малого підприємництва;
спрощення доступу малого підприємництва до сучасних технологій;
підвищення здатності малого підприємництва конкурувати з імпортом;
збільшення доступу малого підприємництва до довгострокових кредитів для побудови нових виробництв та послуг, продукція або результати яких використовуються у міжнародній торгівлі;
збільшення доступу малого підприємництва до інформації про державні, муніципальні або приватні програми (у тому числі нерезидентів) щодо збільшення спроможності малого підприємництва конкурувати на міжнародних ринках;
адекватного та відповідного представлення інтересів малого підприємництва у двосторонніх та багатосторонніх міжнародних торгівельних переговорах та домовленостях.
Основні виклики, що стоять перед державною політикою щодо розвитку МП, пов’язані з протиріччям між існуючими стимулами нереформованої системи державного управління та місцем, яке Україна планує зайняти на світовій арені у найближчому майбутньому.
Пряма фінансова підтримка з боку уряду має становити лише частину загального фінансування, доповнену майновими внесками співвласників МП або коштами. Участь держави у цьому обмежена з двох причин:
широка участь держави створює передумови корупційної поведінки чиновників, відповідальних за надання державного фінансування, а отже, призводить до неефективного розподілу фінансових ресурсів;
за умови поділу ризиків із урядом підприємці ініціюватимуть більш ризиковані проекти, ніж вони б дозволили собі в іншому випадку.