· “тінізація” діяльності підприємств, приховування доходів, розвиток “тіньової” зайнятості, встановлення зв’язків з кримінальними структурами та “відмивання” коштів;
· розпорошення дефіцитних ресурсів та їхнє неефективне чи нецільове використання, “паразитичне” використання ресурсів, які належать державі чи іншим підприємствам;
· недотримання стандартів, норм відповідності, санітарних норм, інших регуляторних вимог щодо споживчих характеристик продукції через недосконалість виробничих процесів, вихідного контролю, спробу здешевлення продукції тощо;
· загрози техногенній та екологічній безпеці, пов’язані з виробничими процесами, зберіганням та використанням виробленої продукції;
· структурна деформація кадрового потенціалу, відволікання кваліфікованої та дієздатної робочої сили, недотримання вимог безпеки праці, що веде до втрат людського потенціалу країни.
Видається цілком очевидним, що подолання зазначених загроз за допомогою репресивних засобів неможливе. Між тим, їхнє існування засвідчує складність та комплексність політики регулювання розвитку малого бізнесу, яка має здійснюватися в перехідній економіці.
В сучасній постіндустріальній економіці, яка спирається насамперед на інтелектуальне виробництво, малий бізнес набуває додаткових можливостей для розвитку. Йдеться, зокрема, про розвиток телекомунікацій, завдяки якому створюється можливість інтегрованого функціонування територіально віддалених виробничих суб’єктів, поширення технологій дистанційних економічних розрахунків, підвищення індивідуальної продуктивності практично в усіх сферах суспільного виробництва тощо. Водночас, сучасна економіка висуває і додаткові вимоги до малих підприємств: підвищується кваліфікаційний ценз для працівників, відповідно – вартість трудових ресурсів, зростає вартість необхідного обладнання, підвищуються вимоги щодо слідування прогресу знань та технологій. Тому необхідність цілеспрямованого сприяння розвитку малого бізнесу в постіндустріальній економіці зростає.
У світовій практиці прийнято виділяти три основні напрями державної підтримки малого підприємництва:
· Фінансова допомога.
· Система державних закупівель (як правило – на контрактній основі).
· Надання консультативної і технічної допомоги.
Комплекс фінансових механізмів підтримки малих підприємств включає в себе:
· використання гарантійних фондів кредитування малих підприємств;
· страхування комерційних ризиків;
· пільгове кредитування та часткову компенсацію відсоткових ставок по кредитах;
· забезпечення спрощених режимів оподаткування та податкових пільг;
· надання фінансової підтримки інноваційної діяльності;
· компенсацію видатків на інформаційне обслуговування;
· компенсацію видатків на отримання патентів, захист авторських прав тощо;
· кофінансування проектів, які здійснюють малі підприємства;
· надання обладнання в лізинг;
· франчайзинг;
· венчурне фінансування малих підприємств;
· підтримку утворення кредитних союзів для малих підприємств;
· розвиток бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів з метою зменшення накладних витрат малих підприємств;
· централізований бухгалтерський облік та комплексне надання ділових послуг малим підприємствам.
Слід відзначити, що суб’єктами підтримки виступають як держава, так і інші підприємства чи групи підприємств. а також громадські та галузеві асоціації та інші незалежні інституції.
Світовою практикою також напрацьовано вельми широкий спектр заходів щодо надання технічної та інформаційної допомоги малим підприємствам:
· надання інформації про форми та методи державної підтримки малого бізнесу;
· консультації з питань законодавства;
· забезпечення спрощених режимів звітності;
· забезпечення сприятливих умов для використання державного фінансування, матеріально-технічних, інформаційних та інших ресурсів, що надаються в рамках держпідтримки малого бізнесу;
· підтримка участі малих підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, допомога в укладанні міжнародних контрактів;
· підтримка виходу малих підприємств на фондові ринки;
· розвиток ділових мереж та кластерів, спрямованих на встановлення ринкових відтворювальних ланцюгів;
· створення інфраструктури підтримки і розвитку (агентств розвитку, бізнес-центрів, палат, асоціацій, державних структур, міжнародних організацій, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо);
· перепідготовка кадрів, підвищення кваліфікації зайнятих на підприємствах (в тому числі забезпечення обміну досвідом між представниками малого бізнесу);
· регіональна підтримка.
Безперечно, застосування наведеного комплексу заходів набуває у кожній конкретній країні своїх специфічних рис. Досить яскраво це помітно і на прикладі України.
У період 1991-1996 рр. малий бізнес в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність малих підприємств за цей час подвоїлася.
Зростання чисельності працюючих на малих підприємствах почалося в Україні з 1997 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов’язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі малого бізнесу як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності малих підприємств (див. табл. 1). З огляду на те, що кількість малих підприємств на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Скоріше, це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. Між тим на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначають тенденцію перереєстрації малих підприємств у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних малих підприємств, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.
Таблиця 1
Основні показники розвитку малих підприємств в Україні
| Показник | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2003 | 2004 | 2005 |
| Кількість суб’єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од., у т. ч.: | 871 | 1003 | 1131 | 1258 | 1421 | 1708 | 1945 |
| Кількість малих підприємств, тис. од. | 96 | 136 | 173 | 197 | 218 | 233 | 251 |
| Темп зростання за рік, % | 41,7 | 27,2 | 13,9 | 10,7 | 6,9 | 6,8 | |
| МП на 10 тис. населення, од. | 19 | 27 | 34 | 40 | 44 | 48 | 53 |
| Кількість суб’єктів малого підприємництва - фізичних осіб, тис. осіб | 775 | 867 | 958 | 1061 | 1203 | 1475 | 1785 |
| Темп зростання за рік, % | 11,9 | 10,5 | 10,8 | 13,4 | 22,6 | 21,0 |
За 2004 рік малими підприємствами вироблено продукції та надано послуг (за даними Держпідприємництва) на суму 22064,4 млн. гривень, що становило більш ніж 7 % від загальнодержавного обсягу виробництва продукції.
Таблиця 2
Структура кількості малих підприємств України
за формами власності, %
| Форми власності | 1998 | 1999 | 2003 | 2004 | 2005 |
| Всього, у т. ч.: | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 |
| Державна | 1,8 | 1,5 | 1,5 | 1,3 | 1,1 |
| Комунальна | 3,3 | 3,0 | 2,8 | 2,2 | 2,0 |
| Приватна | 29,4 | 31,0 | 32,3 | 34,6 | 34,9 |
| Колективна | 65,0 | 63,7 | 62,8 | 61,4 | 61,4 |
| Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав | 0,5 | 0,6 | 0,5 | 0,5 | 0,6 |
Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 1992 року по 2005 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,1 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 61,4 %, а приватної – залишилася на рівні 34,9 %.