Маржинальна революція та її особливості (стр. 4 из 4)
Існування лагів, тобто часових інтервалів, через які зміни в масі грошей позначаються на економічній кон’юнктурі, роблять, на думку монетаристів, кейнсіанську політику «точного настроювання» та короткострокової стабілізації економіки в кращому випадку – важко здійснюваною, а в гіршому – дестабілізуючою. Тому монетаристи вважали за потрібне замінити дискреційну грошову політику (яка змінюються в залежності від фази економічного циклу ) правилом стійкого зростання грошової маси (так зване «грошове правило» монетаристів). Саме стабільний темп грошової експансії (незалежно від фази циклу), який визначається очікуваними темпами зростання реального обсягу виробництва, забезпечує, на їх думку, поступальне та безінфляційне зростання національного виробництва.
Теорія інфляції. Якщо припустити, як це роблять монетаристи, що реальний обсяг виробництва (Q) – це екзогенна (зовнішня, задана) величина, яка визначається наявністю ресурсів, технологій та перевагами споживачів. Якщо швидкість обороту грошей (V) достатньо стабільна, то тоді за рівнянням
P = MVQ
Ірвінга Фішера зміни у грошовій масі (М) трансформуються у зміни загального рівня цін (Р). Не випадково М. Фрідмен вважав, що «інфляція … завжди і всюди є грошовим феноменом. Вона виникає через те, що збільшення грошей в обігу випереджає випуск продукції». Відповідно до того, що попит на гроші є стабільним, основною причиною інфляції, так само як і циклічних коливань, визнано зміни у пропозиції грошей. Згідно з монетаристською теорією основна причина інфляції пов’язана з надлишком грошової маси, тобто головну увагу приділено інфляції попиту. Цей надлишок, як правило, утворюється при проведення політики грошового стимулювання сукупного попиту.
Варто підкреслити, що відповідно до традицій кількісної теорії грошей, монетаризм визнає довгострокову нейтральність грошей. Це означає, що зміна грошової маси в довгому періоді впливає виключно на номінальні змінні (на загальний рівень цін), а не на реальні обсяги виробництва. Проте, за визнанням більшості монетаристів, в короткостроковому періоді зміни у грошовій масі (М) зачіпають поряд із цінами (Р) й реальні обсяги виробництва (Q). Оскільки цей зв’язок між грошовою масою і випуском продукції, на їх думку, є надто ненадійним, мінливим, то вони вважають його непридатним для цілей короткострокового регулювання.
Природний рівень безробіття, адаптивні очікування і крива Філіпса. Концепція природного рівня безробіття вперше була запропонована М. Фрідменом в його Президентському зверненні 1967 р. до Американської Економічної Асоціації. Ця робота під назвою «Роль грошової політики» (1968 р.), на думку М. Блауга, «напевно найбільш впливова робота з макроекономіки в післявоєнний період». Варто відзначити, що теорію природного рівня безробіття незалежно від М. Фрідмена розробляв Е. Фелпс із Колумбійського університету.
Узагальнюючи, можна відзначити такі основні постулати монетаризму:
- методологія неопозитивізму;
- внутрішня стійкість ринкової економіки, її здатність до саморегулювання;
- розвиток кількісної теорії грошей, визнання їх нейтральності щодо реальних величин у довгостроковому періоді;
- грошова теорія економічного циклу та інфляції;
- стабільність функції попиту на гроші на основі теорії перманентного доходу;
- обґрунтування вертикальної довгострокової кривої Філіпса на основі концепції природного рівня безробіття і теорії адаптивних очікувань;
- критика дискреційної кейнсіанської політики «точного настроювання» економіки і обґрунтування стабільної монетарної політики на основі «грошового правила»;
- теорія гнучких валютних курсів та «імпортованої інфляції».
В провідних країнах Західної Європи у кінці XІV ст. утверджуються товарно-грошові відносини, і саме товарний обмін стає головною умовою господарського життя. Національне багатство стало виражатися грошима – загальним еквівалентом товарної економіки. Дана епоха характеризується швидким збільшенням капіталу, джерелом якого є сфера обігу.
Великі географічні відкриття XV–XVII ст. поклали початок формуванню світового ринку і помітно змінили економічне життя європейських країн:
- збільшились обсяги зовнішньої торгівлі, яка стала міжконтинентальною;
- розширились ринки збуту європейської продукції;
- завдяки створенню промислових і сільськогосподарських мануфактур у колоніях, європейські ринки заполонила дешева продукція та сировина;
- надбанням європейських держав стали великі поклади дорогоцінних металів американського континенту.
Першу спробу осмислити ці економічні процеси у країнах Європи зробили меркантилісти. Поняття «меркантилізм» – походить від латинського слова «merkari» – торгувати. В англійській і французькій мовах «merkantile» – «торговий», а італійське «merkante» означає «торговець», «купець».
Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, визначив сферу обігу як вирішальну для нагромадження багатства. Меркантилізм – перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Для теорії меркантилізму характерні такі риси:
- об'єктами дослідження є торгівля і грошовий обіг як джерела і сфера багатства;
- гроші (золоті, срібні) розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;
- безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовнішньої торгівлі;
- вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;
- ідеологія активного державного втручання в економічне життя, особливо контроль зовнішньої торгівлі.
Меркантилісти вважали доцільним:
- підтримку владою імпорту дешевої сировини, встановлення високого ввізного мита на промислові товари, заохочення експорту готової продукції;
- надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності, регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту;
- ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;
- недостатню увагу до розвитку сільськогосподарських галузей;
- виправдання колоніальної експансії;
- абсолютну монополізацію сфери зовнішньої торгівлі.
У своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:
І – ранній меркантилізм або монетаризм (XV ст.).
ІІ – зрілий або пізній меркантилізм (XVІ – XVIIІ ст.).
Головною доктриною раннього меркантилізму був активний грошовий баланс, спрямований на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього ставилося два завдання:
1) зберігати гроші в певній країні;
2) залучати якомога більше грошей із-за кордону. Щоб досягнути позитивного сальдо в торгівлі ранні меркантилісти вважали за потрібне:
- встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;
- всебічно обмежувати імпорт товарів;
- не допускати вивезення з країни золота і срібла;
- фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами (система біметалізму);
- усі проблеми вирішувати шляхом максимального державного втручання, надавати перевагу прямим адміністративним методам.
Провідними представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де Маріана (1536 – 1624 рр.), італійці Беніто Даванцатті (1529 – 1606 рр.), Гаспар Скаруффі (1519 – 1584 рр.) та англієць Вільям Стаффорд (1554 – 1612 рр.).
Для зрілого (пізнього) меркантилізму характерна теорія активного торгового балансу, яка ґрунтується на таких основних положеннях:
- джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі;
- держава збагачується тим більше, чим більший експорт над імпортом;
- головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині;
- недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів.
Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були англієць Томас Мен (1571 – 1641 рр.), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено) та французи Жан Батист Кольбер (1619 – 1683 рр.), Антуан Монкретьєн (1575 – 1621 рр.).
Прихильники зрілого меркантилізму сприяли подальшому розвитку економічної думки. В часи панування меркантильних поглядів виникають термін «політична економія» та уявлення про предмет політичної економії. Поняття складається з трьох грецьких слів: politicos – державний, суспільний; oikos – дім, домашнє господарство та nomos – правило, закон, а разом воно виглядає як наука про домашнє господарство.
Поява терміну «політична економія» пов'язана з французьким економістом Антуаном Монкретьєном де Ваттевілем, який видав у 1615 р. свою наукову працю під назвою «Трактат політичної економії», де зробив спробу надати поради монарху щодо того, як керувати державним майном.
На даному етапі розвитку суспільства об'єктом вивчення політичної економії була не економіка взагалі, а економіка капіталістичного способу виробництва. Виходячи з поверхневої оцінки ринкових процесів, А. Монкретьєн ототожнював багатство з грішми, розглядав виробництво лише як передумову для створення багатства, джерелом якого вважав обіг (торгівлю).
Особливу увагу при цьому надавав міжнародній торгівлі, оскільки лише вона приносить прибуток країні. Продуктивною вважав працю, зайняту в торгівлі, насамперед міжнародній.
Упродовж півтораста років після А. Монкретьєна політичну економію розглядали переважно як науку про державне господарство, про економіку окремих національних держав, що керувалися здебільшого монархами. Лише з розвитком капіталізму на порядок денний виходять вимоги свободи торгівлі та підприємництва. В політичній економії концепція меркантилізму поступається місцем поглядам фізіократів.
Література
1. Історія економічних учень: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. Базилевич В.Д., Леоненко П.М., Гражевська Н.І., Гайдай Т.В., Маслов А.О., Нестеренко О.П., Вернигора Л.В. — К.: Знання, 2004.
2. Методичні вказівки та контрольні завдання до вивчення дисципліни «Історія економічних вчень» для студентів заочної форми навчання. ( Укл.: Н.І. Волкова, О.М. Козакова, Т.О. Окландер. – Одеса: Наука і техніка, 2008. – 20 с.
3. Історія економічних вчень: Навчальний посібник / За ред. В.В. Кириленка. – Тернопіль: «Економічна думка» , 2007. – 233 с.
4. Історія економіки та економічних учень. Проскурін П.В. Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005.