По-третє, робоча сила мігрує з однієї високорозвинутої країни Європи в іншу.
Мета міждержавного переміщення робочої сили — прагнення до поліпшення матеріального стану — залишається незмінною, як правило, в тривалій історичній перспективі. Що ж стосується форм міграційних процесів, то вони змінюються залежно від багатьох обставин. Найзагальнішими є постійна й тимчасова форми міграції.
Постійна, або безповоротна, міграція була абсолютно переважною формою аж до Першої світової війни. Значні маси європейців назавжди покидали свої країни й переселялися на постійне проживання у США, Канаду, Австралію, поступово інтегрувалися в структуру населення цих країн, стаючи його постійною частиною. Переселення у зворотному напрямку було мізерним.
Теперішня міграція набула тимчасового характеру: мігранти здебільшого мають намір по закінченні певного строку повернутися на батьківщину. Таким чином, відмітною рисою сучасної міжнародної трудової міграції є ротаційний характер.
Ротація буває прискореною та уповільненою. У прискорену (до трьох років) потрапляє вся завербована та ретельно відібрана іноземна робоча сила, уповільнена триває довше й охоплює працівників, відібраних уже в процесі виробництва. На їхню частку, як правило, припадає не більш ніж 30% усієї чисельності працівників-іноземців. Спостерігається тенденція до збільшення часу перебування мігрантів у країнах-реципієнтах. Посилюється їх прагнення до натуралізації. Певній частині іммігрантів справді вдається домогтися натуралізації, і вони стають, таким чином, постійним елементом населення країн-реципієнтів.
Отже, міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв’язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв’язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.
2. Україна в міжнародному русі трудових ресурсів
Характерними особливостями розвитку ринку праці в Україні на сучасному етапі залишаються: низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки, обмежені можливості отримати досить високооплачувану роботу, поширення безробіття, низька ефективність заходів державної політики щодо підтримки самозайнятості та малого підприємництва. В цих умовах чимало українських громадян пропонують свою робочу силу на зовнішніх ринках праці і таким чином стають учасниками трудових міграцій. Трудові міграційні поїздки з України до інших країн стали об'єктивною реальністю і, без сумніву, масовим явищем. Це обумовлює необхідність формування державної політики щодо регулювання трудових міграцій, причому ефективність відповідних заходів буде досягнута лише за умови, якщо їхня розробка та впровадження спиратиметься на потужну аналітичну базу досліджень у цій сфері. Останні, в свою чергу, потребують адекватного інформаційного забезпечення, стрижнем якого є відомості про реальні масштаби зовнішніх трудових міграцій.
Вітчизняна офіційна статистика трудових міграцій спирається на звітність комерційних бюро, агентств та інших організацій, які здійснюють діяльність, пов'язану з працевлаштуванням громадян України за кордоном, а також підприємств України, які уклали договори підряду з закордонними підприємствами. Первинні дані акумулюються в Державному центрі зайнятості, після чого передаються до Міністерства праці та Головного обчислювального центру Держкомстату; підсумкова інформація представлена у формі статистичного обліку "Звіт про чисельність громадян України, які тимчасово працюють за кордоном". Внаслідок прийнятого порядку збору інформації відповідні відомості відображають масштаби переміщень лише тих українських громадян, які при виїзді за кордон декларують мету участі в трудовій діяльності, тобто (і це визнають самі працівники статистичних органів та служб зайнятості) лише незначної частини реального контингенту трудових мігрантів. Так, за даними державної статистики у 2001 р. за кордоном працювали 36,3 тис. громадян України, роком раніше — 33,7 тис. осіб. Водночас лише в Росії офіційно (на основі ліцензій Федеральної міграційної служби цієї країни) працює близько 100 тис. українських громадян, в Чехії легально перебуває 30 тис. наших трудових мігрантів. [7,123]
Як додаткове джерело офіційної інформації про трудові міграції сільського населення можна використати дані статистичного обліку сільських поселень, що розробляється один раз на п'ять років. Форми цієї статистичної звітності заповнюються на кожен сільський населений пункт, при цьому, зокрема, фіксуються численні демографічні, економічні, соціальні та географічні ознаки села (площа території поселення, віддаленість від районного центру, чисельність населення села, його розподіл за статтю та окремими віковими групами, дані про перебіг демографічних процесів, чисельність зайнятих, їх розподіл за галузями економіки, наявність промислових підприємств, культурних закладів, культових споруд тощо).
Останнє обстеження села було проведено на початку 2001 р. Формуляр включав, зокрема, питання про чисельність мешканців сільського населеного пункту, які працюють за його межами та їх розподіл за агрегованими географічними напрямками (в містах та смт тієї самої області, за межами області, за кордоном). На жаль, використання даних про чисельність працюючих за кордоном ускладнене, оскільки щодо 1/5 усіх учасників трудових поїздок не відомо де саме вони працюють. Достовірною інформацією про трудові (в тому числі маятникові) міграції слід вважати лише відомості про загальну чисельність сільських мешканців, які працюють за межами свого населеного пункту. [7,123]
Як свідчать результати обстеження, підвищений ступінь участі сільського населення в трудових поїздках (зовнішніх та внутрішніх разом) притаманний, по-перше, областям, центри яких є крупними містами і де спостерігається високий рівень урбанізації (Львівська, Київська, Донецька, Харківська, Луганська, Дніпропетровська, Одеська), а, по-друге, західним прикордонним областям. Причому максимальний рівень залучення сільських мешканців до роботи за межами свого поселення зафіксовано на Львівщині (20,2% загальної чисельності населення віком 15-70 років), де поєднується дія обох факторів. Логічним буде припущення, що висока питома вага міського населення та наявність в області крупних міст є чинниками, що стимулюють розвиток внутрішньої трудової (маятникової, сезонної тощо) міграції сільського населення. Тоді напрошується висновок, що інтенсивність зовнішніх трудових міграцій безпосередньо залежить від близькості регіону до західних кордонів України. [10,91]
Таким чином, найважливішим для дослідження трудових міграцій результатом обстеження села є висновок про те, що найбільша інтенсивність явища спостерігається в Західних регіонах держави. Це збігається з даними досліджень, що були здійснені раніше. Зокрема, ще в листопаді 1990 р. опитування громадської думки, проведене соціологічним центром ЦК КПУ показало, що відсоток осіб, які висловили бажання виїхати на роботу за кордон, був вищим від середнього по Україні в західних прикордонних регіонах та м. Києві.
Виходячи з того, що вітчизняна реєстрація не охоплює навіть тих наших громадян, які зареєстровані як легальні трудові мігранти в країнах-реципієнтах, можна зробити висновок про неможливість налагодження достовірної адміністративної статистики трудових міграцій. Тому основним джерелом інформації про цей соціально-демографічний процес стають вибіркові обстеження. В Україні після проголошення незалежності неодноразово проводилися вибіркові обстеження трудових мігрантів, організовані науковими закладами, в тому числі за підтримки міжнародних організацій (МОМ, МОП тощо). Крім того, значний досвід вибіркових обстежень трудових мігрантів з України накопичений в багатьох країнах-реципієнтах вітчизняної робочої сили, особливо в Росії. В ході цих досліджень були детально проаналізовані причини трудових міграцій, соціально-демографічні характеристики їхніх учасників, виявлені основні напрями трудових міграційних переміщень, умови праці наших співгромадян за кордоном, рівень заробітків, їхня роль у формуванні доходів домогосподарств. Водночас характер організації спостережень, здійснених як в Україні, так і в сусідніх державах, не дозволяв оцінити реальні масштаби явища, визначити (хоча б приблизно) чисельність громадян України, які працюють за кордоном. Чи не єдиним винятком є результати дослідження мігрантів у вересні-листопаді 1994 р. в трьох населених пунктах України, в ході якого в м. Києві мігранти були виявлені у складі 27% сімей, в Чернівцях — у складі 38% сімей. Однак, в цьому випадку до трудових мігрантів включено також і учасників "човникової" торгівлі (тоді цей вид діяльності переживав справжній бум), до того ж при цьому враховані всі особи, які будь-коли брали участь в трудових поїздках за кордонна не лише ті, що здійснили ці поїздки у визначений (обмежений) період часу. [10,91]
Значним кроком уперед в справі налагодження повноцінного інформаційного забезпечення аналізу трудових міграцій стало обстеження "Життєві шляхи населення України", проведене в березні 2001 р. за замовленням Державного центру зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України фахівцями Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України та Державного комітету статистики України. Обстеженням було охоплено вісім прикордонних регіонів України, в тому числі західних областей (Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Чернівецьку) та дві східні (Донецьку, Луганську).