Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними і у взаємозв'язку становлять "спосіб виробництва". [ 7 ]
2. Взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин. Людський капітал та національне багатство
2.1 Взаємозв'язок продуктивних сил та виробничих відносин
Вони завжди перебувають у тісному взаємозв'язку і діалектичній єдності. Слід зазначити, що виробничі відносини похідні, вторинні щодо продуктивних сил. Нові продуктивні сили, хоч і стихійно, але зароджуються в надрах старого устрою. Люди, які вдосконалюють знаряддя виробництва, не задумуються над соціальними наслідками цього процесу, їх цікавить насамперед задоволення матеріальних, а потім і духовних потреб. Люди, по суті, не вільні у виборі своїх продуктивних сил, що становлять основу всієї їхньої історії. Продуктивні сили — це результат практичної енергії попередніх поколінь людей.
З іншого боку, люди, які розвивають свої продуктивні сили, розвивають одночасно і відносини один з одним. Характер цих відносин з необхідністю змінюється разом з перетворенням та зростанням продуктивних сил.
Продуктивні сили вимагають лише певної, а не довільної форми виробничих відносин, яка найбільш повно відповідала б наявним продуктивним силам. Так, надзвичайно низький рівень розвитку знарядь праці первісно-родового устрою спричиняв формування колективістських відносин. Лише в колективі людина могла вижити. Слабкість окремої людини як наслідок примітивізму знарядь праці компенсувався (надолужувався) об'єднаною силою роду чи племені. За сучасних засобів виробництва капіталістичний підприємець не може повернутися до кріпосної системи господарювання, як і феодал не міг за своїм бажанням удатися до капіталистичної системи господарювання. Адже при наявних середньовічних знаряддях виробництва безглуздям було б введення великого господарства із застосуванням найманої праці.
Отже, виробничі відносини не можуть встановлюватися довільно. Це — об'єктивні, матеріальні відносини, які не залежать від волі та бажання людей, а залежать від рівня та характеру розвитку продуктивних сил. Процес стихійного розвитку продуктивних сил відбувається доти, доки нові продуктивні сили не вступили в конфлікт із старими виробничими відносинами. Відтак починається руйнування старих виробничих відносин і заміна їх новими.
Руйнування старих виробничих відносин може відбуватися як стихійно, так і свідомо. В першому випадку воно супроводжується, як правило, кризовим станом суспільства, значними матеріальними втратами, духовними потрясіннями людей та ін. Якщо ж у суспільстві є соціальні сили, які здатні усвідомити назрілу необхідність перемін та здійснити поступову еволюцію у відносинах між людьми в процесі виробництва, то заміна одних виробничих відносин іншими може відбутися без відчутних жертв та потрясінь.
Виробничі відносини, перебуваючи в діалектичній єдності з продуктивними силами, не пасивні щодо останніх, а впливають на розвиток продуктивних сил. Більше того, нові, прогресивні виробничі відносини, що відповідають у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джерелом і вирішальним рушієм матеріального виробництва.
Якщо ж виробничі відносини застаріли, не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил, то вони уповільнюють, а то й гальмують, значною мірою розвиток останніх. Ця сторона взаємозв'язку між продуктивними силами і виробничими відносинами відображається в загальносоціологічній тенденції — відповідності виробничих відносин характерові та рівневі розвитку продуктивних сил.
І все ж, було б помилково вважати, що виробничі відносини залежать лише від розвитку продуктивних сил. Не можна абсолютизувати цю властивість виробничих відносин, не враховуючи свідомої діяльності людей. Адже люди завжди діяли і діють, вступаючи в певні відносини, свідомо. Об'єктивність встановлення тих чи інших виробничих відносин означає, що їхній характер визначається не станом суспільної свідомості чи свідомості окремої людини, а характером і рівнем розвитку продуктивних сил. Тобто тими можливостями, які створюють для людської діяльності продуктивні сили. Виробничі відносини — це результат людської свідомої діяльності, однак, складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, а в залежності від того, якої суспільної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили.
Отже, розвиток засобів задоволення постійно зростаючих потреб людей спричиняє зміни способів виробництва матеріальних благ. Воно характеризується розмаїттям основних форм життя суспільства разом з соціальними, політичними, духовними аспектами, які тісно пов'язані між собою не лише впливом, який вони здійснюють один на одного, а й тим, що мають єдину основу, яка визначає їхній розвиток — матеріальне виробництво. Певна форма матеріального виробництва детермінує, по-перше, відповідну структуру суспільства, по-друге, конкретне ставлення людей до природи. Державний устрій та духовне життя людей визначаються обома цими факторами, а це в свою чергу визначає характер духовного виробництва. Тобто поняття "виробництво" не слід обмежувати лише матеріальним виробництвом, а треба розуміти як життєдіяльність суспільства, суспільне виробництво, в якому матеріальне відіграє основну, визначальну роль.
Спосіб виробництва характеризується не лише виробництвом матеріальних благ. Він відтворює соціальне буття людини, а також формує, розвиває саму людину. Категорія способу виробництва має чітко визначений конкретно-історичний характер, свої специфічні якісні характеристики, властиві лише певному ступеневі розвитку суспільства. Зміна способу виробництва викликає зміну всього укладу суспільного життя, тобто відбуваються зміни соціального, політичного, духовного характеру, змінюється соціально-класова структура суспільства. Трансформується система управління, руйнується стара інфраструктура, заклади, організації, на їхньому місці виникають нові установи та організації. А разом з цим змінюються погляди людей, їхня свідомість, психологія, формуються нові особистості тощо. В цілому набирає нових форм спосіб життя людей.
Слід зазначити, що зміни в укладі суспільного життя відбуваються не лише у випадку повної заміни одного способу виробництва іншим. Якщо зміни відбуваються в надрах конкретного способу виробництва, то це теж може викликати певні зміни укладу життя суспільства. Але більш детально про це мова йтиме в наступних розділах.
[5,6]
2.2 Людський капітал, як чинник і наслідок розвитку виробничих відносин
Постіндустріальний і інформаційний періоди розвитку, коли в світі позиції лідерства все більш міцно закріплюються за високими технологіями, особливу значущість набувають гуманітарні і інформаційно-інтелектуальні ресурси. Здавалося б, в цих умовах реальні традиційні ресурси повинні відходити на другий план. Проте парадокс сучасного розвитку, з нашої точки зору, полягає у тому, що разом із зростанням значення і конкурентної ролі постіндустріальних (гуманітарних і інформаційно-інтелектуальних ресурсів) не зменшуються, а навпаки починають зростати значення реальних традиційних ресурсів і конкуренція за володіння ними. Це пояснюється трьома істотними обставинами.
По-перше, постійно і високими темпами зростало суспільне навантаження на інтегральний природний ресурс. Під інтегральним природним ресурсом ми розуміємо все природне навколишнє середовище Землі. А під суспільним навантаженням на нього — кількість індивідуумів, які споживають цей ресурс (тобто функціонують в природному навколишньому середовищі).
Темп суспільного навантаження на інтегральний ресурс надзвичайно посилився в XX ст.. (і особливо в 2 його половині) в результаті неконтрольованого зростання населення в країнах, що розвиваються, і високих темпів індустріалізації. Причому процес індустріалізації з екологічного погляду носив часто хижий характер.
Якщо з початку нашої ери до 1900 р. (тобто за 1900 років) населення Землі збільшилося на 1млрд 387 млн. чоловік, то з 1900 по 1970 (за 70 років) воно збільшилося на 2 млрд. З 1970 р. по 1986 р. (за 16 років) відбулося збільшення населення Землі ще на 1млрд 282 млн. чоловік. По про гнозам, населення Планети повинне було перевищити відмітку в 6 млрд в 2000 р. Але це вже фактично відбулося в 1998 р., коли чисельність населення склала 5 млрд 919 млн. чоловік. Тобто з 1986 по 1998 рік (за 12 років) населення збільшилося еше на 1млрд. За останнім прогнозом ООН, до 2050 р. чисельність населення досягне 8,9 млрд чоловік.
По-друге, протягом сторіч багато невідновлюваних і відновлюваних ресурсів експлуатувалися «по наростаючій». І деякі з них і навіть цілі їх групи або в значній мірі втрачені, або вичерпані, або знаходяться на межі вичерпання. Так, за оцінками ООН, з 1950 по 1990 рік якість культивованих земель погіршала на 38% (особливо в Латинській Америці і Африці), через порушення правил землекористування втрачено 5-12млн га земель сільськогосподарського призначення.'
По-третє, в результаті істотного підвищення суспільного навантаження на інтегральний ресурс і активної індустріалізації порушене багато механізмів відтворення відновлюваних ресурсів. В результаті цього природне навколишнє середовище часто самостійно вже не може відтворити в достатній кількості і необхідної якості деякі відновлювані природні ресурси.
Особливо яскраво це видно на прикладі водних ресурсів. Річний дефіцит водних ресурсів у середині 1990-х років складав в Індії -104,0; Китаї - 30,0; США - 13,6; Північній Африці - 10,0; Саудівської Аравії — 6,0 млрд куб. м. Мінімальний світовий дефіцит водних ресурсів за оцінками експертів складав в той же період 163,6млрд кубів. м в рік. Причому в найдефіцитніших світових регіонах (райони Тігра-Евфрата, Нила, Іордана, Гангу, Аральського моря) прогнозується в 2025 р. зростання населення майже на 800 млн. чел.3