На другій стадії продуктивний капітал споживається, витрачається, зникає й одночасно перетворюється в товарний (...Т...). У цьому складається друге перетворення, другий метаморфоз капіталу. Виниклий у процесі другого перетворення капіталу товар відрізняється від товарів - простих моментів процесу праці як по вартості, так і за натурально-речовинною формою. Виниклий у виробництві новий товар може відшкодувати капіталісту його гроші, його авансований капітал і принести прибавочну вартість, забезпечити самозростання капіталу тільки в тому випадку, якщо процес другого перетворення протікав у суспільно нормальних умовах чи в умовах кращих, чим суспільно нормальні, а новий товар створений у суспільно-необхідному (тобто відповідаючому суспільному попиту) кількості. Якщо було порушено хоча б одну з цих умов, капіталіст не одержить прибавочної вартості і не поверне витрачених грошей.
Зворотне перетворення товару "капітал" у гроші, у грошовий капітал, пропорції якого задані умовами виробництва, відбувається, однак, не в самім виробництві, а в обертанні, на третій стадії руху капіталу, де товари перетворюються в гроші: Т' - Г'. У цьому складається третє перетворення, третій метаморфоз капіталу.
Аналіз перетворень капіталу показує, що рух капіталу, що представляє собою послідовний ланцюг його перетворень, може бути загальмовано і навіть припинено, якщо не буде здійснене кожне з трьох послідовних перетворень.
Безпосереднє з'єднання робочої сили з засобами виробництва здійснюється в процесі виробництва. Функція продуктивного капіталу полягає не просто у виробництві товару - речі, що володіє корисністю і вартістю, але у виробництві прибавочної вартості, у забезпеченні самозростання капіталу, його розширеного відтворення.
Товарний капітал реалізує (чи перетворює в грошову форму) зрослу (чи зменшену) у процесі виробництва капітальну вартість. У реалізації капітальної вартості складається функція товарного капіталу.
Кожна з трьох форм капіталу виконує в процесі руху капіталу особливу функцію, - от чому їх називають функціональними формами капіталу.
Кругообіг товарного капіталу розкриває залежність виробництва від платоспроможності покупців. Справа в тім, що як продавець, капіталіст пропонує на ринку більшу вартість, чим та, котру він може запитувати як покупець. Для поновлення виробництва в колишньому обсязі капіталовласнику досить придбати (купити) З + V, а пропонує він для продажу товар, вартість якого З + V + т перевершує первісну вартість авансованого капіталу. У цій розбіжності попиту та пропозиції капиталовласника полягає можливість криз надвиробництва,
Розбивка процесу руху капіталу на три стадії, дві з який відбуваються в сфері обертання (перша і третя стадії), а одна (друга стадія) у самім виробництві, дозволило Марксові не тільки розмежувати і відокремити три функціональні форми промислового капіталу, не тільки розкрити кругообіг кожної з форм - грошової, продуктивної і товарної, але і дозволило визначити оборот капіталу як періодичний процес його послідовного перетворення з однієї функціональної форми в іншу і повернення до вихідної форми.
Час, протягом якого вся авансована капітальна вартість проходить стадії виробництва і обертання, є час обороту капіталу. Це час для різних капіталів по-різному і визначається різним складом продуктивного капіталу.
Продуктивний капітал, що виникає в процесі капітального авансування, визначається пропорцією, що поділяє авансований капітал на постійний (З) і перемінний (У). Капітальна вартість, авансована на засоби виробництва, З переноситься на готовий продукт двома різними способами. Для придбання засобів праці (будинків, устаткування і т.п. ) гроші авансуються відразу, але придбані засоби праці беруть участь в обороті капіталу, зберігаючи свою корисність тривалий час (будинку - 50-70 років, верстати й устаткування - від 3-5 до 15-20 років), а отже, їхня вартість (З1) може бути перенесена на вартість готової продукції тільки поступово, за період, тривалість якого визначається термінами служби конкретних засобів праці.
Підприємницька діяльність охоплює всі сфери життя суспільства. Матеріальне виробництво ми виділяємо в особливий і основний вид з тієї причини, що це вихідна стадія господарської діяльності, тут створюються блага для задоволення первинних потреб людей. Тим часом з розвитком і удосконалюванням виробництва усе більше зусиль суспільства по забезпеченню своєї життєдіяльності виходить з безпосереднього виробництва, концентрується на підступах до нього і на вихідних стадіях, зв'язаних з доведенням готового продукту до споживача. Уся ця сфера називається невиробничої, хоча нерідко тут продовжується виробничий процес чи виявляються послуги матеріального порядку.
Для другої половини 20-го сторіччя характерним є просування праці, капіталу і підприємницького уміння зі сфери матеріального виробництва в сферу обслуговування. У розвитих державах у даний час безпосередньо у виробництві зайнято менш третини дієздатного населення, а все інше працюють в невиробничій сфері. В умовах ринкової економіки це велика сфера розвивається на загальних принципах підприємництва, на базі тієї ж розмаїтості форм власності. Ми ж із усього цього різноманіття виділимо торгівлю і рух грошового капіталу, оскільки вони мають пряме відношення до виробництва і найбільш великі по зайнятому капіталі і робочій силі.
Торгівля - одна з найдавніших форм праці людини і підприємницького уміння. Обмін виник з першим великим суспільним поділом праці, і його границі розширювалися в міру виділення нових видів діяльності. Поступово в прямий зв'язок виробника - продавця зі споживачем-покупцем уклинюється посередник і продаж продукції стає його основним заняттям.
Торговий капітал виник задовго до зародження капіталістичного способу виробництва й історично передував промисловому капіталу. У період розкладання феодалізму він активно сприяв становленню капіталістичного способу виробництва, прискорюючи руйнування дрібних товаровиробників, утягуючи натуральне господарство феодалів у ринкові відносини, підкоряв його цілям наживи і збагачення. Торговому капіталу належала важлива роль у розвитку економічних зв'язків між районами і країнами, у формуванні національного і світового ринку.
Джерелом прибутку на торговий капітал служила частина вартості, створюваної працею дрібних товаровиробників-ремісників і селян, а також частина прибавочної праці підневільних працівників у рабовласницьких латифундіях і поміщицьких господарствах, у збуті продукції яких брав участь купець. Основним методом витягу прибутку служив позаеквівалентний обмін: товар купувався за цінами нижче вартості, а продавався за цінами, що перевищує вартість.
Концентрація коштів у руках купців була необхідною передумовою для формування великого машинного виробництва. Купецький капітал з'явився і своєрідною передумовою для утворення і твердження всевладдя промислового капіталу епохи капіталізму. Можна з повною підставою затверджувати, що купець послужив прообразом у становленні великого підприємця і настільки ж великого хижака - промислового капіталіста.
При всім цьому, за всім законами еволюції в нових умовах торговий капітал утратив своє самостійне значення і з великого владаря в економічному житті суспільства перетворився в слугу промислового капіталу, а точніше, у його частину, що відокремилася. Кругообіг промислового капіталу, проходячи у своєму русі три стадії і відповідно до цього змінюючи свою форму, служить своєрідною матеріальною основою для поділу праці між підприємцями. Одні з них спеціалізуються на реалізації готової продукції і здійснюють торгове обслуговування промислового капіталу, інші концентрують у своєму розпорядженні капітал у грошовій формі і представляють його в борг промисловцям і торговцям під визначений відсоток.
Підприємці, що вклали свої гроші в матеріальне виробництво, як правило, самі не організують продаж продукції, що випускається. Для цього їм довелася би частину капіталу вилучити з виробництва і розмістити в сфері обертання, що неминуче привело б до часткової втрати прибутку від виробництва. Великими оптовими партіями вони продають їх на товарних біржах чи безпосередньо торговим посередникам, що мають мережу роздрібних магазинів.
Товарна біржа зосереджує оптову торгівлю масовими, головним чином, сировинними і продовольчими товарами (кольорові метали, бавовна, зерно, цукор і т.д.). Товари продаються по зразкам чи стандартам (утримуючим перелік необхідних ознак - якість, сортність), причому встановлюються розміри партій продаваних товарів.
Відокремлення торгового бізнесу багато в чому сприяло швидкому розвитку й удосконалюванню торгового обслуговування населення, поліпшенню організації обліку купівельного попиту, що з неминучістю вело до збільшення витрат у сфері обертання.
В епоху вільної конкуренції відокремлення торгового капіталу було яскраво вираженим. Купець залишався ключовою фігурою в економіці і нерідко ставив свої умови промисловцю. Надалі, у міру поширення монополістичних відносин, усе помітніше починає виявлятися протилежна тенденція. Великі промислові компанії нерідко створюють власну збутову мережу і намагаються тримати під контролем реалізацію і споживання своїх товарів. Це особливо характерно для підприємств, що випускають засоби виробництва і товари тривалого користування для сфери особистого споживання - автомобілі, телевізори, відеоапаратуру, холодильники і т.д. Фірми-виготовлювачі беруть на себе сервісне обслуговування складної побутової і виробничої техніки в місцях їхнього застосування і тим самим створюють впевненість у споживача в ефективному її використанні. У порядку зворотного зв'язку виробництво одержує інформацію про конструктивні й експлуатаційні недоліки в техніці, що випускається.