Універсальної моделі змішаної економіки не існує, в реальній дійсності сформулювалися окремі її національні моделі ( Японія, Німеччина, США). Вони відрізняються в першу чергу співвідношенням ринку та держави.
У сучасних умовах прийнято розрізняти три основні варіанти моделі змішаної економіки: 1) консервативний; 2) ліберальний; 3) соціал-реформістський.
Економічна система змішаного типу зберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.
Разом з тим з’являються нові властивості економічного співробітництва людей. Вони пов’язані зі змінами в конкуренції та новою економічною ролю держави.
Економічна діяльність держави розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів.
Змішані системи мають такі загальні риси:
1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічним.
Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною і соціальною доцільністю за умов об'єктивного процесу розвитку економіки, для якої характерно, з одного боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого — зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює все більш широке використання ринкових відносин.
2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втручатись в економіку там, де ринок не може реалізувати певні потреби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища і обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальні процеси. А з іншого боку, діяльність певних господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерно поєднання саморегулювання і регулювання економіки.
3. Демократична форма управління спроможні забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сформуватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода.
4. Динамізм, висока ефективність економіки плюс гарантія екологічної безпеки. Держава заохочує сприятливі екстерналії та штрафує шкідливі.
5. Економіка країни відкрита і розвиток країни спрямовується на рівень необхідний для виходу на світовий ринок, але із забезпечення конкретно спроможності вітчизняних підприємств.
Традиційна економічна система мас такі основні ознаки.
1. Виробництво, розподіл та обмін базується на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших форм економічної діяльності. Саме спадковість і кастовість домінантно визначають економічну роль індивідів. Тому люди займаються тим, чим займалися їх батьки і так далі.
2. У традиційній економічній системі продукт виробляється для потреб самого виробника. Тобто тут немає суспільного поділу праці. Кожна господарська одиниця спирається на власні виробничі ресурси і виконує всі роботи, починаючи з добування сировини та закінчуючи підготуванням продуктів до споживання. Відповідно, у традиційній системі переважає універсальна праця. Поділ праці певною мірою наявний лише всередині даного виробничого осередку (насамперед за статтю і віком).
Зі зростанням виробництва та розвитком поділу праці зв'язки між виробниками і споживачами ускладнюються. Уже і в традиційній системі виробництво та споживання відокремлені одне від одного в часі і просторі: виробник споживає вироблені продукти не тоді, коли він зайнятий їх виробництвом, і не там, де він їх виробляє. Проте в традиційній системі це відокремлення відбувається в межах єдиної виробничої одиниці. Отже, традиційна економічна система — замкнута виробнича система.
3. Економічний суверенітет виробника в традиційній системі необмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механізмом). Тут найпростіше розв'язуються головні проблеми організації виробництва— чого і скільки створювати, як це робити і для кого призначаються продукти, — усе це визначають суб'єкти Господарювання, орієнтуючись на внутрішньогосподарське споживання. І лише обмеженість виробничих ресурсів (найчастіше природного походження) може бути чинником, який детермінує дії виробника, не дає змоги виконати ті чи інші бажані завдання. Інакше кажучи, традиційній системі (як і будь-якій іншій) притаманна суперечність між обмеженістю ресурсів і безмежністю потреб.
4. У традиційній економічній системі природною формою багатства є натуральний продукт— матеріальні блага, що безпосередньо задовольняють потреби людей (засоби виробництва або життєві блага).
5. Традиційна економічна система є механічною цілісністю, тобто між виробничими осередками немає економічних взаємо зв'язків. Економічний суверенітет виробників має абсолютний характер. Зрозуміло, що сказане вище справедливе лише щодо національних економік із суто традиційною системою виробництва. Виробництво та споживання тут не опосередковані обміном, а тому немає суперечності.
6. Традиційна економічна система початкове ґрунтувалася на общинній власності. Потім розвинулася приватна власність. Вона також використовувалася самим власником або іншими особами, Тому поєднання засобів виробництва в традиційній економічній системі може бути безпосереднім або опосередкованим. Останнє знову-таки може набирати форми позаекономічної (особистої) спонуки до праці або економічної (наймана праця).
7. Для традиційної економічної системи характерне використання найпростіших знарядь праці (мотика, соха, лопата, плуг, граблі, серп і т. ін.) і кустарного інструменту.
У цілому, традиційна система відповідала тому рівневі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, що уможливлюють задоволення потреб людей, незначних за обсягом і примітивних за структурою.
В структурі сучасного світового господарства найбільш молодою є група країн з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють перехід від адміністративно-командної до сучасної ринкової( змішаної) економіки. Ця група країн поділяються на 3 групи
- центральна та східна Європа – початок переходу 3 80-х років;
- республіки колишнього СРСР – початок переходу в 90-х роках;
- Китай, Монголія, В’єтнам – початок переходу в 70-х роках.
При з’ясуванні сутності перехідної економіки, слід відзначити, що саме поняття перехідної економіки не є новим в економічній науці і історії. Так, зокрема історії знайомі переходи від аграрної до індустріальної цивілізації, від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму.
Перехідна економіка – це перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої, зміну основ даної системи, що призводить до її радикальних змін.
В сучасних умовах перехідні процеси розглядають на 3 рівнях:
1. перехід процеси у розвинутих країнах ( від індустріалізму до постіндустріалізму );
2.передні процеси у країнах, що розвиваються;
3. перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.
Риси перехідної економіки :
1. Нестійкість, нестабільність розвитку
2. Альтернативний характер розвитку
3. Співіснування старих та нових форм економічного життя та управління господарством
4. Відносна тривалість перетворень у перехідній економіці
5. Зміни в політиці, зростання її ролі, посилення значення різного роду реформаторських програм, законотворчої діяльності держави
6. Якісні зміни в економіці супроводжуються активними змінами в соціальній структурі, соціальних стосунках, політичний надбудові
7. Історичність перехідної економіки
Основними чинниками перехідної економіки є :
1. Природно - кліматичні фактори
2. Виробничо – економічні
3. Соціо – культурні
Типи перехідних економік :
За масштабами перехідних процесів:
- локальні
- глобальні
За характером перехідних процесів:
1. Природно – еволюційні
2. Реформаторсько – еволюційний
Найбільш поширеним є поділ системних перетворень на:
1. Радикальні реформи
2. Еволюційні, поступові реформи
Радикальні – рішучі широкі та швидкі перетворення, спрямовані на най скоріше створення ринкової економіки. Він пов”язаний з більшими соціальними тратами( падіння виробництва, розшарування населення, зниження рівня життя населення), з труднощами психологічної адаптації населення, але при цьому, сам економічний механізм проведення реформ є більш цілісним і менш суперечливим, що дозволяє в стислі терміни провести необхідні реформи. Прикладом такої реформи є метод „ шокової терапії” в Польщі.
Поступальні – більш тривалий і менш радикальний шлях ринкових перетворень. Такі перетворення характеризуються меншими втратами у темпах виробництва і соціальній сфері, але присутній більш тривалимй період співіснування старих і нових форм, що може призвести до суперечностей між ними і до хронічного затягування самих реформ.