Як констатують фахівці, постає питання, а чи відповідає цим визначенням сучасне українське трактування концепції сталого розвитку? Точнішим, мабуть, був би термін „збалансований розвиток, тобто такий, що має збалансовану динамічну рівновагу між компонентами інтегративної геосистеми "природа - суспільство". Збалансованість - це пропорційність, баланс - кількісне співвідношення між елементами системи, іцо визначає збереження її якісних характеристик". Таким чином, сталий (збалансований) розвиток - це розвиток, що забезпечує певний тип рівноваги, тобто баланс між соціально-економічними та природними його складовими, тобто рівновага та збалансованість повинні лежати в основі регіонального розвитку. Якщо виходити з визначення сталого розвитку, яке запропоновано в межах Проекту Закону України про Концепцію переходу України до сталого розвитку (2000 p.), то можна констатувати, що сталий розвиток - це система взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних, природоохоронних заходів, спрямованих на формування системи суспільних відносин на засадах довіри, партнерства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей, безпечного навколишнього середовища, національних джерел духовності. В основу сталого розвитку покладено невід'ємні права людини на життя та повноцінний розвиток. При цьому стратегічною метою сталого розвитку України є досягнення збалансованості співіснування природного середовища, держави і суспільства на основі демократичної, толерантної, плюралістичної та екологічно орієнтованої соціально-економічної політики, відкритої димамічно-інтегрованої в глобальні процеси економіки, забезпечення національної безпеки держави, гармонійних суспільних відносин та рівноправного міжнародного співробітництва.
У цьому ж Проекті проголошується, що державна політика щодо сталого розвитку базується на таких основних принципах:
- збалансованість розвитку українського суспільства - паритетність економічної, соціальної та екологічної складових, визнання неможливості тривалого поступального розвитку суспільства в умовах деградації природного середовища;
- забезпечення екологічно та техногенно-безпечних умов життєдіяльності населення;
- утвердження гуманізму, демократії і загальнолюдських цінностей, розвиток громадянського суспільства та залучення широких верств населення до державотворчих процесів;
- підтримка і підвищення ролі всіх секторів громадянського суспільства та забезпечення вільного доступу його членів до екологічної інформації та правосуддя для захисту своїх невід'ємних прав і свобод;
- забезпечення еколого-економічної збалансованості розвитку окремих регіонів на фоні тісної міжрегіональної господарської взаємодії за умови узгодження з загальнонаціональними потребами та інтересами національної безпеки;
- встановлення рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами для сприяння сталому розвитку всіх країн світу.
Стратегічні завдання сталого розвитку представлені у вигляді матриці стратегічних завдань сталого розвитку (табл. 2.1).
Матриця стратегічних завдань сталого розвитку
Таблиця 2.1
| Стратегічні завдання сталого розвитку | ||||
| у сфері еколого-збаласованого розвику | у сфері забезпечення соціальної справедливості | у сфері суспільних відносин | у сфері раціонального використання природно-ресурсного потенціалу | у міжнародних стосунках |
| забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку; структурна перебудова економіки шляхом прискорення розвитку високотехнологічних галузей; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової моделі економіки; впровадження сталих економічних механізмів природокористування та імплементація екологічної складової в систему національних рахунків; | зменшення майнового розшарування населення, подолання бідності; зниження рівня безробіття населення і забезпечення зниження рівня продуктивної зайнятості; збереження і зміцнення демографічного та трудового ресурсного потенціалу країни; стабілізація демографічної структури суспільства; зміцнення фізичного здоров'я нації; оптимізація соціальної структури суспільства; | створення дієвих механізмів захисту конституційних прав і свобод людини; формування громадянського суспільства, забезпечення у ньому політичної стабільності та взаєморозуміння; розвиток духовності, культури, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу. | сприяння забезпеченню екологічно збалансованого стану навколишнього природного середовища країни та розвитку окремих регіонів; економічно та екологічно обгрунтоване використання невідновлюваних та ефективне відтворення: відновлюваних природних ресурсів; мінімізація шкоди, яка завдається довкіллю під час видобутку корисних копалин; рекультивація земель, порушених у процесі розробки. родовищ корисних копалин; | Проведення активної міжнародної політики; поглиблення інтеграції в європейську та світову економічні системи, активізація участі у міжнародних організаціях. |
| підвищення ефективності інвестиційних процесів, у тому числі у сфері відновлення природного капіталу; стимулювання впровадження екологічно безпечних, енергетично ефективних та ресурсозберігаючих технологій; розвиток технологій замкнутого циклу і технологій очищення, переробки та утилізації промислових і побутових відходів; підтримка екологічно ефективного виробництва енергії, включаючи використання відтворювальних джерел енергії та вторинних енергетичних ресурсів; розвиток екологічно безпечних видів транспорту та транспортних комунікацій, створення альтернативних видів палива, у тому числі не-вуглеводневого. | встановлення гарантій забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя; розвиток системи освіти, просвіти та поширення інформації з питань сталого розвитку. | формування екологічної мережі, збереження та відтворення природного біорізноманітгя; розвиток екологічно чистих сільськогосподарських технологій, збереження та відтворення природної родючості грунтів на землях сільськогосподарського призначення; удосконалення ринкових механізмів регулювання у сфері природокористування; вжиття заходів щодо запобігання та припинення всіх видів незаконного використання природних ресурсів, у тому числі браконьєрства. | ||
Таким чином, принцип збалансованості є визначальним для забезпечення сталого розвитку. Сталий розвиток можна визначити як запропоновану світовим співтовариством, поглиблену сучасну концепцію "бажаного суспільного розвитку, що ґрунтується на стратегії оптимізації всієї діяльності людства в його взаємодії з довкіллям". С. Дорогунцов та О. Ральчук визначають сталий розвиток як баланс інтересів поколінь у межах конкретної еколого-економічної системи, "де покоління кінця горизонту і планування" повинні мати рівень безпеки не менший, ніж "покоління на початку горизонту і планування" .
Л.С. Гринів пов'язує можливість сталого розвитку з практичною реалізацією ноосферної концепції та через забезпечення стабільного функціонування еколого-економічної системи .
О. Веклич відмічає, що ідея сталого розвитку "базується на узгодженні економічного процесу із збереженням природно-ресурсного потенціалу з метою забезпечення життєвих потреб нинішнього і майбутнього поколінь" . У цьому контексті охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів розглядається не як самоціль, а як невід'ємна частина прогресу соціального розвитку. Основною концепції сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді "людина - господарство - природа". Заслуговує уваги визначення сталого розвитку бельгійського еколога Д. Девуйста (Dimitri Devuyst) "як багатовимірної концепції, що може бути усвідомлена через підхід, який передбачає соціальну частину як об'єкт управління, екологічну - як обмеження, економічну - як інструментарій. Мова йде про сприйняття системи цінностей, в якій економічна ефективність вимірюється соціальними потребами всіх людей на планеті, а не лише згідно з бажанням певних індивідів".
Таким чином, на сучасному етапі переходу до сталого розвитку можуть бути створені рамкові умови, що забезпечують можливість спільного, внутрішньо збалансованого функціонування тріади "природи - населення -господарства".
Ряд вчених висловлюють думку, що концепції та принципи сталого розвитку є "загально методологічною основою" розробки державної політики у сфері регіонального та державного управління з урахуванням особливостей регіону або країни. Вважаємо за доцільне розглядати концептуальні положення сталого розвитку як принципи дії при розробці державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку.
У цьому контексті більш доцільно говорити про еколого-збалансований розвиток, який, на думку авторів, є не лише синонімом поняття "сталий", а й містить у собі цілеспрямовану домінанту щодо забезпечення екологічних пріоритетів розвитку держави і цим самим відображає ключову ідею національної екологічної доктрини.