Наскільки важливі впливи інших чинників, крім поточного доходу, на споживання? Безсумнівно, що постійний дохід, багатство, соціальні фактори та сподівання впливають на розмір заощадження. Проте з року в рік найважливішим визначником змін у споживанні є фактичний використовуваний дохід.
Основні наслідки інфляції.
Інфляція.
Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються.
Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).
Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно із попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін – на дефляцію. Дефляція трапляється вкрай рідко. Показником інфляції є темп інфляції (ТІ).
Для обчислення темпу інфляції застосовують два методи:
Перший – на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно базового періоду (року):
ТІ= Іца – 100%.
де Іца – індекс цін аналізованого періоду (року); 100 – індекс цін попереднього періоду (року).
Другий – на основі індексу цін попереднього періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно попереднього періоду (року):
ТІ = ((Іца – Іцп) / Іцп)*100%,
де Іца, Іцп - відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах.
Однією із закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу приросту цін інфляцію можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).
Помірна виникає тоді, коли річний приріст цін складає 10%.
Галопуюча настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків. Інфляція виходить з-під контролю держави і поширюється на всі сфери економіки та соціальне життя країни.
Гіперінфляція настає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції (Ціни зростають на тисячі, мільйони чи навіть мільярди процентів на рік. Переважно вона пов’язана з нерозумною державною політикою). Таке зростання сукупного попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, державних витрат, а також інвестиційних витрат та ін.
Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції, тобто середніх витрат за даного обсягу виробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси – сировину, паливо, енергоносії, або зростає номінальна зарплата, випереджаючи при цьому підвищення продуктивності праці. Збільшення витрат на одиницю продукції зменшує прибутки підприємств та обсяги виробництва продукції, які можуть бути запропоновані за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін, тобто спричинює інфляцію витрат.
У залежності від можливості передбачити зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.
Світовий досвід показує, що інфляційні процеси, як правило, супроводжуються зростанням обсягів виробництва та зниженням безробіття. Але вони можуть також відбуватись за умов падіння виробництва, тобто в умовах стагфляції (одночасно відбувається підвищення рівня інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва). Економічна ситуація, що склалася в Україні на поч. 90-х років, підтверджує це. Так, індекс цін споживчого ринку тут у % до попереднього року становив: у 1991 р. – 290%, 1992 – 2000, 1993 – 10155, 1994 – 401, 1995 – 182, 1996 – 140, 1997 – 110,1%. Відповідно обсяг ВВП у % до попереднього року зменшився у 1991 р. на 13,5%, 1992 – на 16,8, 1993 – на 14,2, 1994 – на 23,0, 1995 – на 11,8, 1996 – на 10, 1997 – на 3,2%.
Існують дві концепції щодо вивчення першопричин інфляції: структурна і монетарна.
Прихильники структурної концепції вбачають неминучість інфляції за умов наявності структурних “вузький місць” в економіці, до яких вони відносять диспропорції суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету, переміщення попиту, що супроводжується зростанням цін на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес, та ін. З точки зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції виявитися і стати кумулятивним (зростаючим) процесом.
Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, зумовлений “м’якою” грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Нацбанку, зокрема щодо емісії грошей, валютного ринку та експортно-імпортних операцій тощо). Вони вважають структурні “вузькі місця” наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, викликане інфляційними процесами і способами уряду стримати зростання цін у певних межах.
Існує ще ряд причин інфляції, зокрема завищення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом.
Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні періоди дезінфляції траплялись в 1995-1996 роках, коли високі темпи інфляції, що вимірювались чотиризначними числами були зменшені завдяки застосуванню активної стабілізаційної політики.
Найстрашніше в інфляції витрат те, що вона породжує інфляційне очікування. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде зростати і надалі. Виникає інфляційна психологія, при цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати "під майбутнє зростання цін", а підприємці завчасно закладають у ціни своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит. Все це спричиняє гіперінфляцію.
Інфляція і процентні ставки. Ефект Фішера.
Припустимо, ви вкладаєте в банк свої заощадження під 6% річних. Чи станете Ви на 6% багатшими через рік?
Відповідь на це питання залежить від того, що розуміти під словом “багатший”. Так, грошей Ви тепер маєте на 6% більше. Але як змінилися ціни на товари та послуги за рік, що минув? Коли вони зросли, скажімо на 4%, то кількість товарів і послуг, які Ви можете тепер придбати зросла лише на 2%. А коли б рівень інфляції склав 10%, то Ваша купівельна спроможність насправді скоротилася б на 4%.
Економісти називають банківський процент номінальною процентною ставкою, а збільшення Вашої купівельної спроможності – реальною процентною ставкою. Якщо номінальну процентну ставку позначити через і, реальну процентну ставку – r, а інфляцію - p, то залежність між трьома цими змінними може бути записана так:
r = і - p, тобто реальна процентна ставка є різницею між номінальною процентною ставкою та рівнем інфляції.
Перегрупувавши члени цього рівняння відносно реальної процентної ставки, побачимо, що номінальна процентна ставка є сумою реальної процентної ставки і рівня інфляції.
і = p + r.
Рівняння, записане у такому вигляді, має назву рівняння Фішера. Воно вказує на те, що номінальна процентна ставка може змінюватись під впливом двох причин: внаслідок зміни реальної процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції.
У відповідності з рівнянням Фішера, збільшення рівня інфляції на 1% призводить до підвищення номінальної процентної ставки на 1%. Це співвідношення між рівнем інфляції і номінальною процентною ставкою має назву ефекту Фішера.
Коли позичальник і кредитор обумовлюють номінальну процентну ставку, вони не знають, яким буде насправді рівень інфляції. Тому розрізняють два види реальної процентної ставки:
реальна процентна ставка, яку позичальник і кредитор очікують на момент укладання угоди, називається ex ante реальною процентною ставкою.
фактична реальна процентна ставка називається ex post реальною процентною ставкою.
Соціально-економічні наслідки інфляції:
- перерозподіл доходів і багатства;
- відставання цін державних підприємств від ринкових;
- прихована державна конфіскація коштів через податки;
- прискорена матеріалізація коштів;
- нестабільність економічної інформації;
- падіння реального відсотка;
- зворотна пропорційність темпу інфляції і рівня безробіття.
Розглянемо кожне з наслідків більш детально.
Перерозподіл доходів і багатства.
Припустимо, що якийсь пан А взяв позику в пана Б на 5 місяців, і за ці п'ять місяців інфляція знецінила карбованець у 2 рази. Це означає, що через зазначений термін А поверне Б формально номінально всю суму кредиту, а реально - тільки 50%. Прикріше за все є те, що цілком позбутися від подібного негативного ефекту не можна в силу непередбачуваності і незбалансованості інфляції. Отже, при інфляції невигідно давати в борг надовго не тільки по фіксованій ставці, але найчастіше навіть по наростаючій. Якщо ж давати в борг під занадто високий відсоток, то подібні позички навряд чи хто візьме з тієї ж причини - непередбачуваність інфляції.
Другий наслідок інфляції - відставання цін державних підприємств від ринкових цін.
У державному (регульованому) секторі ринкової економіки ціни витрат виробництва і товарів переглядаються рідше і довше, ніж у приватному секторі. В умовах інфляції, кожне підвищення цін держпідприємства змушені обґрунтовувати, одержувати на це дозвіл усіх „вищих” установ. Це довго і неефективно. В умовах щомісячного, різкого, несподіваного і стрибкоподібного росту інфляції такий механізм навіть технічно важко здійснити. В результаті наростає дисбаланс приватного і суспільного секторів, держава втрачає свій економічний потенціал впливу на ринок. Даний ефект особливо небезпечний.
Третій наслідок незбалансованої , нехай навіть і очікуваної інфляції позначається через податкову систему.