МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ВІННИЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
КИЇВСЬКОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
РЕФЕРАТ
з курсу „Міжнародні економічні відносини”
на тему „Наслідки розширення ЄС для України"
ВИКОНАВЕЦЬ: студентка IІІ курсу
спеціальності 6.050.106.03
групи ДФК-31
денної форми навчання
БІЛОУС ІННА ДМИТРІВНА
Перевірила: Сисюк Л.П.
ВІННИЦЯ 2008
План
Вступ
1. Розширення Євросоюзу: як його бачать громадяни ЄС і населення України
2. Фактори впливу розширення ЄС на Україну в торгово-економічній сфері
3. Проблеми міграції в контексті розширення ЄС
4. Політичні фактори руху ЄС на схід
Висновки
Список використаних джерел
Проголосивши сімнадцять років тому незалежність, Україна визначила свій шлях розвитку в напрямку побудови демократичного суспільства, крок за кроком скеровуючи свій поступ в напрямку Європейського вибору. Сьогодні інтеграція України в ЄС - проголошена стратегічною метою держави. Проте існує цілий ряд економічних, соціально-політичних та інших чинників, що істотно ускладнюють інтеграційний рух.
Про європейський шлях України говорилось задовго до того, як інтеграція в ЄС була задекларована ключовим загальнополітичним пріоритетом в інтеграційній промові Президента Л. Кучми (листопад 1999 року) і визначена в урядовій програмі стратегічною метою держави (березень 2000 року).
За останніми даними "Євробарометру", позиції населення країн ЄС щодо розширення Союзу неоднозначні і далекі від одностайної підтримки цього процесу.43% населення країн ЄС згодні з тим, що Союз має бути розширено за рахунок нових країн-членів; водночас, 35% опитаних не підтримують процесу розширення.
Цікаво, що значна більшість прихильників розширення ЄС проживає переважно у країнах з відносно нижчим рівнем економічного розвитку (Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія). Натомість у країнах-лідерах ЄС (Велика Британія, Німеччина, Франція), які помітно впливають на визначення стратегії ЄС, частка прихильників розширення трохи перевищує третину.
Досить стримано ставляться громадяни ЄС щодо можливості набуття членських квитків у Євросоюз. Лише п’ята частина респондентів (21%) вважають, що ЄС має бути відкритим для всіх бажаючих, а майже половина (44%) допускають таку можливість лише для окремих держав.
Враховуючи високий рівень розвитку демократії у країнах ЄС (а отже - впливу громадськості на позиції політиків) та ту обставину, що переважна більшість (71%) громадян країн ЄС висловилася за відкладення розширення в разі виявлення його негативних наслідків, можна зазначити, що процес розширення Союзу може мати непередбачуваний перебіг, з точки зору підтримки його громадськістю країн - членів ЄС.
Цікаві також погляди населення України, до кордонів якої рухається ЄС. Наші співвітчизники оцінюють процес розширення ЄС стримано позитивно. Найбільша частка населення (32,1%) впевнена, що розширення ЄС покращить його відносини з Україною.
Лише кожен десятий (9,6%) дотримується протилежної думки (діаграма "Як вплине процес розширення ЄС на його відносини з Україною").
Бажано, щоб поява заможного сусіда - ЄС на українських кордонах стала не підсилювачем традиційних очікувань допомоги, а стимулом для перебудови власного господарства.
Нині в суспільстві наявний потенціал зміцнення європейських орієнтацій населення. Його може активізувати покращання співробітництва України з ЄС, країнами-кандидатами, а також - їхня зацікавленість щодо інтеграції України до європейського співтовариства.
Однак саме це викликає у наших громадян помітний скепсис: лише 18,4% респондентів вважають, що країни ЄС ставляться до України як до потенційного рівноправного партнера; більшість населення (62,4%) переконані, що члени ЄС або байдужі до можливого членства України в ЄС (35,4%), або ставляться до нього скептично, вважаючи, що Україна не має перспектив вступу до ЄС (27%).
Водночас наші співвітчизники усвідомлюють значне економічне відставання, що стримує українську євроінтеграцію: найбільша частина громадян (39,8%) вважають реальним вихід нашої держави на економічний рівень провідних країн ЄС лише через 20 років.
Однак, попри це, більшість із них (66%) переконані в необхідності вступу України до ЄС протягом найближчих 5-10 років. Очевидно, ставлення громадян визначатиметься не геополітичними перевагами безпосереднього сусідства з ЄС, а конкретними результатами співробітництва з розширеним Євросоюзом і тим, чи вдасться мінімізувати можливі негативні наслідки його розширення для України.
Наближення ЄС до українських кордонів не дає підстав як для надто "рожевих", так і для драматичних сценаріїв розвитку економічних відносин. Очевидно, слід тверезо визнати, що сучасний стан української економіки та рівень економічного співробітництва з ЄС не зумовить ні швидкого вступу України до Євросоюзу, ні її ізоляції у разі розширення останнього.
Наслідки процесу розширення ЄС для України переважною мірою визначатимуться, з одного боку, внутрішніми інституційними та структурними перетвореннями в Євросоюзі в його розширеному вигляді, стратегією зовнішніх відносин ЄС на східному напрямку, а з другого - здатністю України до ефективних інституційних і структурних перетворень всередині країни. Тобто ключ української євроінтеграції слід шукати, швидше, не в Брюсселі, а в Києві.
Членство в Союзі протягом останнього десятиріччя не створювало істотних перешкод для розвитку торгово-економічних зв’язків з іншими країнами.
Переорієнтація країн-кандидатів на розвиток торгово-економічних зв’язків саме з членами ЄС переважною мірою вже відбулася (країни-кандидати вже тепер другий за обсягом торговий партнер ЄС після США, тоді як на ЄС припадає понад 65% зовнішньої торгівлі цих країн).
Отже, немає достатніх підстав вважати, що саме собою входження окремих країн до складу ЄС має однозначно призвести до згортання їхніх торгово-економічних відносин з Україною.
Експортно-імпортні операції країн-кандидатів з нинішніми членами Євросоюзу вже здійснюються на основі вільної торгівлі, а спільний зовнішній митний тариф, до якого приєднаються нові члени Союзу, в середньому нижчий, ніж існуючі сьогодні національні митні рівні.
Водночас у ряді випадків відбудеться збільшення рівня тарифного захисту. Особливо це стосується країн Балтії, з якими Україна має угоди про вільну торгівлю, що повинні втратити чинність після приєднання цих країн до ЄС. Скорочення українського експорту до країн регіону може сягнути 15-20%.
Розширення ЄС може призвести до загострення конкуренції між українськими виробниками та підприємствами нових членів ЄС на єдиному ринку Євросоюзу. Але це торкнеться переважно підприємств сектора чорної металургії. Проте цей вплив може бути обмеженим - через приєднання нових членів ЄС до європейських соціальних стандартів і норм захисту довкілля.
Україна може навіть посилити свої конкурентні переваги в секторах, особливо чутливих до конкуренції за ціновими параметрами товарів, - адже в країнах - нових членах Євросоюзу зросте вартість виробництва.
Це створить стимули до перенесення окремих, простіших, виробництв на територію України. Але навряд чи такий розвиток можна зарахувати до сприятливих з погляду далекосяжної стратегії України.
Позиції українських виробників продукції з підвищеним рівнем доданої вартості в коротко - та середньостроковій перспективі істотно не зміняться - з огляду на незначні поточні обсяги такого експорту до країн-кандидатів. У довгостроковій перспективі вони залежатимуть від досягнення Україною європейських технічних стандартів і європейського рівня якості.
Позиції українських аграрних виробників на розширеному ринку ЄС залежатимуть від двох чинників: по-перше, рівня їх відповідності стандартам Євросоюзу; по-друге, тих змін, яких зазнає його Спільна сільськогосподарська політика. У цьому контексті Україна повинна чітко визначитися з пріоритетними напрямами зближення українських та європейських стандартів і технічних вимог, що застосовуються у сільському господарстві.
Загалом, абсолютна більшість проблем для українських експортерів, які викличе розширення ЄС, кореняться у відставанні України від країн-кандидатів у сфері ринково спрямованих соціально-економічних перетворень та за темпами економічної і технологічної модернізації, що впливає на конкурентоспроможність у відкритому ринковому середовищі.
Рух ЄС на схід супроводжуватиметься запровадженням візового режиму сусідніми країнами-кандидатами, зміцненням прикордонного контролю, посиленням боротьби з нелегальною міграцією, що торкається інтересів мільйонів наших співвітчизників.
Набуває актуальності в цьому плані проблема регулювання трудової міграції і забезпечення соціального захисту громадян України. Адже запровадження в країнах-кандидатах європейського порядку регулювання цієї сфери призведе до обмеження можливостей працевлаштування громадян України.
З другого боку, не секрет, що левову частку потоку трудових ресурсів України на Захід становить нелегальна трудова міграція, що викликає, м’яко кажучи, проблемність у стосунках України з країнами ЄС та державами-кандидатами. (За різними оцінками, у 2000 р. в Польщі неофіційно працювало 60-100 тис. українських громадян, у Чехії - близько 100 тис., у Словаччині - близько 50 тис)