П2— питома витрата нового предмета праці з розрахунку на одиницю продукції, що випускається споживачем, в натуральних одиницях.
Еп = [(І1-І2)-Ен(К1-К2)]/П2, (2.9)
де І1 і І2— затрати на одиницю продукції, що випускається споживачем при використанні відповідно базового і нового предмета праці, без урахування їх вартості;
К1 і К2 — супутні капітальні вкладення споживача при використанні ним відповідно базового і нового предмета праці з розрахунку на одиницю продукції, вироблюваної із застосуванням нового предмета праці.
На стадії включення заходів щодо нової техніки в план виробництва її ефективність визначається на основі розрахунків її впливу на найважливіші показники господарсько-фінансової діяльності. Ці ж методи застосовуються і при визначенні фактичної ефективності нововведень.
Вплив переходу до виробництва нової продукції на об'єм прибутку визначається в такому порядку:
Пt = (Цt - Ct )Аt - (Ц1 – С1) А1, (2.10)
де Пt — планований (звітний) приріст прибутку в 1-м року;
Цt і Сt — оптова ціна (без податку з обороту) і собівартість одиниці нової продукції в і-м планованому (звітному) році;
Ц1 і С1 — оптова ціна (без податку з обороту) і собівартість виробництва замінюваної продукції в році, передуючому впровадженню нової техніки;
Аt і А1 — об'єм виробництва нової продукції в 1-м планованому (звітному) році і об'єм виробництва замінюваної продукції в році, передуючому впровадженню нової техніки.
Термін окупності капітальних вкладень (Та) визначається шляхом ділення абсолютної величини капітальних вкладень (Н0) на абсолютну величину прибутку від реалізації річного об'єму продукції в розрахунковому році (Па), тобто по формулі:
Та = Ка/Па. (2.11)
Якщо капітальні вкладення на впровадження нової техніки перевищують капітальні вкладення по базовій техніці, розраховується термін окупності (Тд) додаткових капітальних вкладень (Кд) шляхом їх ділення на додатковий (у порівнянні з базовою технікою) прибуток (Пд), тобто по формулі:
Тд=Кд/Пд. (2.12)
Зменшення чисельності (
) промислово-воробничого персоналу (умовне вивільнення працюючих) на дільницях, йде упроваджена нова техніка, визначається шляхом перемножування величини зниження трудомісткості одиниці продукції ( , вираженої в чисельності працівників, на об'єм продукції в 1-м року ( , тобто по формулі: = . (2.13)Підвищення продуктивності праці (у відсотках) за рахунок застосування нової техніки (
розраховується по формулі: = [(Ц1/(Ч1 - ) : Ц1/Ч1) -1] * 100, (2.14)де Ц1 і Ч1 — об'єм товарної продукції (без податку з обороту) і середньосписочна чисельність промислово-виробничого персоналу в році, передуючому упровадженню нової техніки.
Економія капітальних вкладень (
) визначається по формулі: (K1A2/A1-K2)/At, (2.15)де К1 до К2_ питомі капітальні вкладення в базову і нову техніку;
А1 і А2 — річні об'єми продукції, вироблювані при використанні базової і нової техніки;
Аt — річний об'єм продукції на базі нової техніки в розрахунковому році.
Економія собівартості (
) від впровадження нової технології, механізації і автоматизації, наукової організації праці, а також від використання нової продукції у споживача. визначається по формулі: (С1-Сt) Аt, (2.16)де Сt і С1 — собівартість виробництва одиниці продукції в 1-м році і році, передуючому впровадженню нової техніки; Аt - виробництва в t-м році
Розділ III Практична частина
3.1 Аналіз та пропозиції щодо технічного прогресу та інноваційної діяльності України
За рівнем розвитку технологій країни світу можна звести у три групи:
- країни-технологічні новатори (США, Японія, країни ЄС);
- країни-технологічні наслідувачі (країни, що розвиваються);
- технологічно відсталі країни (більшість країн Африки, СНД та ін.).
Сучасне виробництво розвинутих ринкових країн базується на планомірному впровадженні нових технологій і випуску готової для споживання продукції. Важливу роль у цьому відіграє конкуренція, яка спонукає виробників до взаємовигідної співпраці з інноваційними організаціями. Вони забезпечують їм створення і впровадження нових технологій, видів продукції, що дає можливість виробникам і їх продукції бути конкурентоспроможними.
Країни СНД, у тому числі Україна, є технологічно відсталими і їхнім економічним системам властива критична маса відсталих технологій.
Критична маса відсталих технологій - це кількість та якість технічних засобів, способів і методів обробки сировини, матеріалів, використання енергії, які забезпечують виробництво більшої від загальної частини продукції невисокої якості і конкурентоспроможності.
Економічною особливістю критичної маси відсталих технологій є те, що вона не сприяє зростанню продуктивної праці, ефективності виробництва продукції та її конкурентоспроможності. Значна частина підприємств є збитковими, більшість не мають належного обігового капіталу, не кажучи уже про інвестиційний. В економіці загалом високий показник безробіття, інфляції та інших соціальних явищ. Головними критеріями критичної маси відсталих технологій є низький технічний рівень виробництва та висока частка малоефективної продукції
.Технічний рівень виробництва в Україні виявляється у технічній спроможності підприємств та їх галузей виробляти продукцію відповідної кількості та якості. Розрізняють високий і низький технічний рівень виробництва. Високий забезпечується новими технічними засобами, технологіями, продукцією і стабільним його зростанням, низький - застарілими технічними засобами, технологіями, продукцією і стабільним його застоєм чи зниженням. Зростання чи зниження технічного рівня виробництва зумовлене зростанням чи зниженням частки нових технічних засобів, технологій та продукції. В Україні технічний рівень виробництва базових галузей промисловості характеризується такими співвідношеннями:
- електроенергетика - часткою виробництва електроенергії атомними (високий) й іншими - тепловими, гідравлічними (низький) - електростанціями у загальному виробництві електроенергії, %: атомні - 44 %, теплові і гідравлічні - 56 %;
- металургія - часткою виробництва електро- та киснево-конверторної сталі (високий), %: електро- і киснево-конверторної - 51 %, іншим методом - 49 % (низький);
- машинобудування - часткою у загальному виробництві металорізальних верстатів:
— верстатів з числовим програмним керуванням (високий)- 4 %;
— верстатів високої та особливо високої точності(високий) - 6 %;
—
інші типи верстатів (низький) - 90 %;-хімічна промисловість:
— середнім вмістом поживних речовин у мінеральних добривах (високий) - 40 %;
— нижчим від середнього рівнем поживних речовин - 60 %;
— часткою виробництва термопластів у загальному обсязі виробництва синтетичних смол і пластичних мас (високий) - 5%;
— інші види синтетичної продукції - 95 %;
- промисловість будівельних матеріалів - часткою виробництва цементу з клінкеру, одержаного за енергозберігальними технологіями (високий) у загальному виробництві цементу - 20 %; іншим методом (низький) - 80 %.
Інші галузі української економіки теж відзначаються переважанням низького технічного рівня виробництва:
- транспорт - часткою електротяги у вантажо- і пасажирообороті (високий) - 30 %; іншою тягою (низький) - 70 %;
- агропромисловий сектор - зростанням урожайності культур, продуктивності тварин, часткою фасованої продукції харчування в її загальному виробництві (високий) - 30-40 %; інші параметри (низький) - 70-60 %;
- сектор легкої промисловості - розширенням асортименту товарів для різних соціальних груп населення, віку і сезону (високий) - 10 %; інші параметри (низький) - 90 %.
Високий рівень виробництва забезпечується "високими" технологіями у кожній галузі:
- в електроенергетиці - надійністю роботи реакторів, чистотою довкілля, здоров'ям обслуговуючого персоналу, дешевою електроенергією, зниженням втрат електроенергії в мережі загального користування та ін.;