В економіці, яка прогресує, фондовіддача підвищується, фондомісткість – знижується.
Ефективність використання матеріальних ресурсів визначають як відношення витрат матеріальних ресурсів до виготовленої продукції. Цей показник називають матеріаломісткістю виробництва. Часто також визначають енергомісткість – відношення кількості спожитої у виробництві енергії до виготовленої продукції.
Зниження матеріаломісткості виробництва є важливим резервом підвищення ефективності економіки. Воно забезпечує можливість виготовлення більшого обсягу готової продукції з незмінної кількості сировини.
Підвищення ефективності використання основних факторів виробництва сьогодні є найважливішим рушієм зростання національного доходу.
Усі фактори виробництва, які визначають обсяг виробленого національного продукту, можна виразити через кількість праці та її продуктивність. Річ у тім, що реальний ВВП країни у будь – який рік можна визначити як добуток затрат праці, виміряних у людино – годинах, та продуктивності праці ( реальний щогодинний виробіток на одного зайнятого).
У національній економіці кількість відпрацьованих годин залежить від чисельності зайнятих і від середньої тривалості робочого року. Чисельність зайнятих в економіці визначається кількістю населення працездатного віку та коефіцієнтом участі в робочій силі. Середня тривалість робочого року залежить від середньої тривалості робочого дня, кількості вихідних і святкових днів у році та від тривалості відпустки. У розвинутих країнах середня тривалість робочого року скорочується; сьогодні вона становить менше ніж 2000 годин на рік.
Продуктивність праці залежить від таких чинників, як науково – технічний прогрес, кількість капіталу ( капіталоозброєність ), якість робочої сили, ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами та ін.
Найважливішим чинником, що впливає на підвищення продуктивності праці, є науково – технічний прогрес. Він охоплює не лише нові методи виробництва, а й нові методи управління та форми організації виробництва. Загалом під технічним прогресом розуміють відкриття нових знань, які дають змогу принципово інакше поєднувати економічні ресурси для досягнення більшого обсягу виробництва.
Науково – технічний прогрес забезпечується через інвестиції у виробництво нових машин та устаткування. Тому він тісно пов’язаний із капіталовкладенням. Праця буде продуктивнішою, якщо робітник застосовуватиме більшу кількість капітального устаткування. Отже, обсяг капіталу на працівника є важливим показником динаміки продуктивності праці.
Значний вплив на підвищення продуктивності праці справляє рівень освіти і професійної підготовки кадрів. В аналітичній економії часто використовують термін ,,людський капітал” , який відображає обсяг знань та рівень кваліфікації, що їх набувають працівники через освіту, професійну підготовку, в процесі праці й т. д. Як і фізичний капітал, людський капітал підвищує спроможність нації до продукування товарів і послуг.
Продуктивність праці в національній економіці підвищується, коли робоча сила країни переміщується з низькопродуктивних галузей у відносно продуктивніші. Історично склалося так, що робоча сила переміщувалась із сільського господарства, де продуктивність праці була низька, в обробну промисловість, де продуктивність праці висока. В останні десятиліття у розвинутих країнах робоча сила переміщувалась з окремих галузей промисловості в галузі з іще вищим рівнем продуктивності – юридичні, фінансові, консалтингові послуги тощо.
Підвищення продуктивності праці певною мірою залежить і від місткості ринку та розмірів підприємств. У великої фірми більше можливостей вибрати з наявних методів виробництва ефективніші, ніж у малої фірми.
У другій половині XX ст. у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини приросту припадало на підвищення продуктивності праці. Отже, сьогодні підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.
2. Розподіл, перерозподіл, споживання та нагромадженняnнаціонального доходу
Національний дохід у ринковій економіці розподіляється між власниками факторів виробництва відповідно до функції, яку виконує той чи інший фактор. Отож заробітна плата виплачується за працю, рента і процент – це ресурси, що перебувають у чиїсь власності, а прибутки належать власникам ділових підприємств. Розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва називають функціональним розподілом доходів.
На стадії виробництва розподіл національного доходу проявляється в тому, що створюється необхідний і додатковий продукт. На стадії розподілу необхідний і додатковий продукт розпадається на первинні доходи – це доходи які підкреслюють, що суб’єкти, які їх одержують беруть безпосередню участь у створенні національного доходу. На стадії обліку відбувається утворення вторинних доходів – це пенсії, стипендії, допомоги різного виду. На стадії споживання розподіл національного доходу відбувається між споживачами благ та послуг.
Перерозподіл національного доходу відбувається офіційними і не офіційними командами.
Національний дохід утворює два фонди:
- фонд споживання;
- фонд нагромадження.
Фонд споживання – це частина національного доходу, яку в вигляді особистих доходів громадян використовують для задоволення їх споживчих потреб.
Фонд нагромадження – це частина національного доходу, яка у вигляді капіталовкладень використовується для розширення виробництва.
Нагромадження поділяють на виробничу і невиробничу.
Виробнича – використовується для будівництва підприємств та купівлю засобів праці.
Невиробнича – використовується для будівництва житлових будинків, закладів освіти, охорони здоров’я, культури.
Упродовж тривалого періоду у вітчизняній економічній науці панувала марксистська версія функціонального розподілу національного доходу. Усі решта факторів беруть участь у привласненні того, що створила праця. Нам уже відомо, що праця привласнює частину сукупного доходу у формі заробітної плати, капітал – у формі процента, а земля – ренти. Марксистська версія розподілу національного доходу між факторами виробництва веде до такого висновку: якщо такі фактори виробництва, як земля і капітал, перебувають у приватній власності, то в суспільстві неминуче існує експлуатація. Приватні власники землі і капіталу привласнюють те, що створила праця. Тому прихильники марксистської схеми розподілу національного доходу виступають за одержання землі й капіталу. Сьогодні марксистська теорія розподілу має небагато прихильників серед економістів – теоретиків України.
Більшість фахівців поділяє неокласичну теорію розподілу, згідно з якою всі фактори виробництва створюють національний дохід і беруть участь у його привласненні. Розподіл національного доходу залежить від цін факторів виробництва.
Ціна фактора – це сума, яку платять за фактори виробництва (зарплата найманих працівників, рента земельних власників тощо).
Ціну фактора визначають пропозиція і попит на цей фактор. Припустімо, що в національній економіці є певна незмінна кількість факторів. Тому крива пропозиції фактора є вертикальною. В точці перетину спадної кривої попиту на фактор та вертикальної кривої пропозиції досягається рівноважна ціна фактора.
Щоб зрозуміти, як установлюється ціна фактора і розподіляється дохід, потрібно проаналізувати попит на фактори виробництва, який визначають фірми, що використовують працю і капітал. Розглянемо попит на фактори виробництва з боку конкурентної фірми, яка не може вплинути ні на ціни на власну продукцію, ні на ціни факторів, а приймає їх як дані ринком.
Обсяг продукції, який виготовляє конкурентна фірма, можна записати через виробничу функцію:
Y = F ( K, L )
де Y – кількість одиниць продукції, які виготовляє конкурентна фірма;
K – обсяг капіталу фірми;
L – кількість найманих працівників.
Нехай конкурентна фірма платить заробітну працю найманому працівникові W і купує одиницю капіталу за ціною R. Метою діяльності конкурентної фірми є прибуток, який для неї завжди становить різницю між виторгом і витратами.
Виторг фірми – це добуток ціни одиниці продукції та кількості вироблених одиниць продукції (PY). Витрати фірми дорівнюють (WL + RK), тоді прибуток можна визначити як PY – (WL + RK).
Отже, прибуток конкурентної фірми залежить від цін на фактори виробництва і власну продукцію та кількості залучених факторів. Ця фірма не може вплинути на ціни, але саме від неї залежить кількість факторів, які вона використовує. Постає запитання: як конкурентна фірма ухвалює рішення про кількості праці й капіталу, котрих вона потребує? Для відповіді на це застосуємо поняття граничного продукту двох факторів – праці й капіталу.
Граничний продукт праці – це додатковий обсяг продукції, який отримує фірма від застосування додаткової одиниці праці за незмінної кількості інших факторів виробництва. Позначимо граничний продукт праці через MPL (від англ. marginal product of labor). Якщо фірма наймає додаткову одиницю праці, то обсяг продукції змінюється на MPL одиниць. Інакше кажучи, граничний продукт праці – це різниця між обсягом продукції, який виробляє фірма за допомогою L одиниць праці, і ( L + 1 ) одиниці праці за незмінного обсягу капіталу.
Більшості виробничих функцій притаманна властивість спадного граничного продукту. Якщо кількість капіталу незмінна, то зі збільшенням кількості одиниць праці граничний продукт праці зменшуватиметься. Інакше кажучи, з досягненням певного рівня зайнятості на підприємстві кожний наступний найнятий працівник забезпечуватиме менший приріст обсягу продукції порівняно з попереднім. Для прикладу візьмемо невелике ательє, в якому роблять чоловічі картузи. В цьому ательє є одна швейна машина, стіл для розкроювання матерії та стіл для виконання допоміжних операцій. Якщо в ательє працює один робітник, який сам виконує усі операції, то впродовж робочого дня він зробить чотири картузи, якщо двоє – то 11, якщо троє – 20, якщо четверо – 24 картузи. Однак із подальшим збільшенням кількості зайнятих приріст обсягу виробництва буде незначним, я то й зменшуватиметься (табл. 1). Для додаткових працівників уже немає потрібних для виробництва знарядь праці ( капіталу ), а невелике виробниче приміщення стає настільки заповненим, що працівники просто заважають один одному.