Нерозв’язані проблеми макроекономіки (стр. 2 из 6)

По-друге, у короткостроковому періоді на обсяг виробленого національного продукту, окрім виробничого потенціалу, впливає також макросередовище, стан якого визначає здебільшого макроекономічна політика. Основними складовими макросередовища є рівень процентних ставок, податкових ставок та валютних курсів, сподівання економічних суб'єктів тощо. Макросередовище вагомо позначається на обсязі сукупного попиту, а відтак і на величині виробленого національного продукту. При цьому макросередовище, особливо у малій відкритій економіці, є досить мінливим, бо, крім внутрішньої економічної політики, на нього впливають також економічна політика країн із великою відкритою економікою та різні зовнішні збурення. Фахівці й державні мужі мають глибоко досліджувати стан макросередовища, щоб не допустити небажаного розвитку економічних процесів. Особливо складним завданням є коригування цього стану у перехідній економіці, в якій реакцію економічних суб'єктів на ті або інші заходи економічної політики не завжди можна передбачити.

По-третє, монетарна економіка пов'язана з розвитком фізичної економіки. Інакше кажучи, гроші впливають на динаміку реальних імінних у короткостроковому періоді. Тому зміни у пропозиції грошей і процентній ставці стали основними знаряддями досягнення повної зайнятості ресурсів або погашення інфляційних спалахів. Зовсім небагато економістів нині поділяють крайній погляд марксизму та раннього кейнціанства, що гроші взагалі не мають значення, що монетарна економіка лише обслуговує фізичну.

Одночасно основний потік макроекономіки вважає, що у довгостроковому періоді гроші нейтральні, тобто номінальні змінні не впливають на реальні; інакше кажучи, темп зростання грошей не позначається на обсязі національного продукту та рівні зайнятості.

У довгостроковому періоді темп зростання пропозиції грошей є основним чинником, що визначає темп інфляції. Знецінення національної грошової одиниці у цьому періоді зумовлюється виключно випуском в обіг дедалі більшої кількості грошей. Для боротьби з інфляцією необхідно знижувати темпи зростання грошової маси. Високі темпи її зростання призводять також до падіння обмінного курсу національної валюти, підвищення номінальних процентних ставок.

Як уже зазначалося, динаміка пропозиції грошей не впливає на реальні змінні — обсяг національного виробництва та рівень безробіття — у довгостроковому періоді. Природний рівень безробіття у цьому періоді залежить від інших чинників, зокрема від коефіцієнтів звільнення й працевлаштування, системи найму, рівня негнучкості реальної зарплати тощо. Загалом хронічна інфляція та хронічне безробіття не пов 'язані між собою, тобто у довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною.

По-четверте, у короткостроковому періоді існує зв'язок між інфляцією та безробіттям, який відображає короткострокова крива Філіпса. Використовуючи інструментарій макроекономічної політики, державні мужі можуть у певному інтервалі змінювати рівень інфляції та безробіття. Наприклад, стимулюючи збільшення сукупного попиту за допомогою знарядь фіскальної та монетарної політики, можна знизити рівень безробіття, що підвищить рівень інфляції. І навпаки, зменшуючи сукупний попит, можна знизити темпи інфляції, що підвищить рівень безробіття.

Однак компромісний вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. Річ у тім, що з перебігом часу крива Філіпса переміщується, що пов'язано, по-перше, зі збуреннями у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Особливо болісними для національної економіки є збурення пропозиції, що ведуть до стагфляції. За стагфляції погіршуються умови проведення макроекономічної політики та досягнення її основних цілей. У перехідних економіках збурення пропозиції здебільшого спричиняє гіперстагф ляцію, коли гіперінфляція або гостра галопуюча інфляція посушується із глибоким і тривалим падінням обсягу національного виробництва. По-друге, зміна інфляційних очікувань також змінює вибір між інфляцією та безробіттям. Загалом якщо у національній економіці склалася природна норма безробіття, то відхилення фактичного рівня безробіття від природного існує лише у короткостроковому періоді. Тільки у цьому періоді можна впливати на компромісний вибір між інфляцією та безробіттям.

По-п'яте, представники основного потоку макроекономіки виходять із того, що сподівання економічних суб'єктів помітно впливають на сукупний попит і сукупну пропозицію, а відтак на динаміку основних макроекономічних змінних — обсягу національного виробництва, безробіття та інфляції. Водночас вони вважають, що навіть за раціональних сподівань негнучкість цін і зарплати у напрямі зниження може спричиняти нестабільність у національній економіці, а тому потрібні заходи монетарної та фіскальної політики. Основний потік макроекономіки не сприйняв правило неефективної політики, про яке мова йтиме нижче.

Безробіття

Причини виникнення безробіття

Економічна наука неодноразова зробила спроби з’ясувати причини безробіття. Одну з таких перших спроб було зроблено французьким економістом Ж.Б.Сеєм. Ринок праці він розглядав на основі попиту та пропозиції. Графічно ринок праці Ж.Б.Сея можна побачити на графіку №1, який ми розглядали в питанні “Неповна зайнятість”

Закон Сея викликав полеміку, яка продовжується вже півтора століття. Ідея автоматичної рівноваги попиту та пропозиції на ринку праці була піддана критиці англійським економістом, священиком Томасом Мальтусом (1766-1834). На його думку і капітал, і населення на протязі значного періоду часу можуть бути надлишковими по відношенню до попиту на продукцію. Причиною падіння попиту є скорочення особистих доходів, а зменшення цих доходів викликається демографічними причинами: темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Відповідно, причину безробіття треба шукати в надмірно швидкому зростанні населення. Сучасний досвід соціального розвитку показав однак, що в багатьох високорозвинутих країнах спостерігається дуже низька народжуваність і навіть абсолютне скорочення населення, однак безробіття існує. Отже причина безробіття – у іншому.

Принципово інакше пояснення безробіття дав Карл Маркс. На його думку причиною безробіття є не зростання заробітної плати, не швидкі темпи зростання населення, а нагромадження капіталу в умовах зростання технічної надбудови промислового виробництва. Змінний капітал авансований на купівлю робочої сили, зростає повільнішими темпами в порівнянні з постійним капіталом, авансованим на купівлю засобів виробництва. Іншою причиною є банкрутство підприємств в умовах ринку. Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи і спади, міграції сільського населення.

Через 100 років після Ж.Б.Сея концепція автоматичної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці була піддана критиці Дж.М.Кейнсом. він стверджував, що при капіталізмі не існує механізму, який гарантував би повну зайнятість, яка швидше за все випадкова ніж закономірна. Причини безробіття – у відсутності синхронності споживання, заощадження та інвестицій. Суб’єкти заощаджень та інвестори – це різні соціальні групи. Щоб перетворити заощадження у інвестиції, необхідно мати ефективний попит – як споживчий, так і інвестиційний. Зменшення стимулів до інвестування призводить до безробіття.

Англійський економіст Артур Пігу (1877-1959) причину безробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і веде до завищення ринку праці. Він намагався стверджувати, що всезагальне скорочення грошової заробітної плати стимулює зайнятість. Варто вказати і на те, що і в умовах досконалої конкуренції на ринку праці безробіття також існувало, а теза про високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б.Сеєм

Принципово нові підходи до даної проблеми були представлені у відомій роботі англійського економіста Олбані Філіпса (1914-1975) “The Relations Between Unemployment and the Rate of Change of Money Wage in the U.K., 1861- 1957”, яка вийшла в 1958 році. Узагальнюючи статистичні дані по Великобританії за 1861-1957 роки, автор вибудував криву, яка характеризує взаємозв’язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям . Цей взаємозв’язок виявився зворотнім: якщо заробітна плати швидко зростала, безробіття було невеликим і навпаки. Крива О.Філіпса виявилась ввігнутою відносно осі ординат : одному і тому ж приросту заробітної плати відповідало порівняно невелике скорочення безробіття при низькому його рівні і значне – при високому:

Сам О.Філіпс дуже обережно підійшов до інтерпретації виведеної ним залежності, вказуючи на те, що для кінцевих висновків необхідним є більш детальне дослідження взаємозв’язку між безробіттям і ставками заробітної плати. Однак послідовники Дж.М.Кейнса почали пов’язувати криву Філіпса зі зростанням цін, а відповідно, з інфляцією. На осі ординат вже почали відкладати не приріст номінальної заробітної плати, а приріст цін, рівень інфляції, вважаючи, що зростання зарплати автоматично призводить до інфляції. Тепер для збільшення зайнятості почали радити збільшувати інфляцію в межах керованості.

Різні макроекономічні аспекти явища безробіття відмічені у його двох трактуваннях: неокласичному та кейнсіанському.