Важливим напрямом наукового абстрагування є моделювання. Макроекономічна модель — це спрощене відображення економічної дійсності, абстрактне узагальнення відповідних фактичних даних.
Макроекономічні моделі представляють у математичній, табличній і графічній формах. При цьому не так важливо, що саме використано: рівняння, графік чи таблицю. Найголовніше — схопити й відобразити реальний зв'язок між фактами.
Якщо залежності між макроекономічними змінними виражають за допомогою таблиць або графіків, то маємо табличні чи графічні моделі, якщо за допомогою рівнянь — економіко-математичні моделі.
У дослідженні національної економіки особливе значення мають графічні моделі, які дають точне відображення кількісних залежностей. Слова стають дієвішими, якщо їх доповнити зображенням. Ще стисліше цю думку виражає китайське прислів'я: малюнок вартий тисячі слів.
У макроекономічних моделях використовують два види змінних — ендогенні та екзогенні. Ендогенні — це змінні, які модель намагається пояснити. Екзогенні — це змінні, які модель бере як дані. Метою моделі є з'ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Інакше кажучи, значення екзогенних змінних вводять із зовні, тоді як ендогенні змінні визначаються всередині моделі, вони є результатом побудови моделі.
До екзогенних змінних найчастіше відносять державні видатки, ставки оподаткування, величину пропозиції грошей та ін. До ендогенних змінних здебільшого належать обсяг національного виробництва, рівень зайнятості, рівень інфляції тощо.
Для пояснення макроекономічних явищ і процесів дослідники використовують різні моделі. Якість моделі залежить від вірогідності припущень. Якщо з аналізованого питання упущено важливі ознаки національної економіки, то модель веде до неправильних висновків.
Одним із важливих у макроекономічних моделях є припущення щодо швидкості, з якою ціни і заробітна плата реагують на зміну ринкових умов. У реальній дійсності одні види цін є негнучкими, інші — гнучкими. Більшість економістів уважають, що припущення про гнучкість цін є прийнятним для дослідження довгострокових явищ, таких як, наприклад, зростання національного обсягу виробництва, простежуване упродовж багатьох десятиліть. У короткостроковому періоді реальнішим є припущення про негнучкість цін.
У макроекономіці часто будують графічні моделі, які відображають залежності між різними змінними. Одним із важливих способів визначення зв'язку між змінними є нахил лінії, нахил показує, наскільки зміниться залежна змінна у відповідь на зміну незалежної змінної на одну одиницю.
Якщо між двома змінними існує пряма залежність, то нахил лінії, яка відображає цю залежність, додатний. І навпаки, від'ємне значення нахилу вказує на обернену, або зворотну, залежність між змінними.
Нахил прямої лінії однаковий у кожній її точці. Нахил висхідної лінії с додатним, а спадної — від'ємним.
Часто взаємозв'язки між різними змінними описуються нелінійними залежностям и (кривими). Нахил кривої лінії змінюється, коли ми переміщуємося по ній від однієї точки до іншої. Для вимірювання нахилу кривої у певній її точці спочатку проводимо дотичну до кривої у точці, в якій хочемо виміряти нахил. Нахил кривої у певній точці вимірюють за нахилом дотичної.
Багато змінних не залежні одна від одної. Ми не можемо припустити, що ціна футбольного м'яча залежить від кількості куплених холодильників. Якщо ми відкладемо ціну футбольних м'ячів по вертикальній осі, а величину попиту на холодильники — по горизонтальній, відсутність залежності між ними опише лінія, паралельна до вертикальної осі. Ця лінія означає, що зміна в ціні футбольних м'ячів не впливає на купівлю-продаж холодильників. Нахил вертикальної лінії є безмежним. Так само, якщо виробництво автомобілів абсолютно не пов'язане з погодними умовами, і ми відклали би споживання по вертикальній осі, а опади — по горизонтальній, то ця не пов’язаність була би зображена лінією, паралельною до горизонтальної осі. Горизонтальна лінія має нульовий нахил.
У математиці незалежну змінну (причину) завжди відкладають по горизонтальній осі, а залежну (наслідок) — по вертикальній. Економісти ж відкладають на графіках залежні й незалежні змінні довільніше. Так, незалежна змінна у графічних макроекономічних моделях нерідко міститься на вертикальній осі.
Усі моделі класифікують за періодами часу, стосовно яких їх використовують, і відносять до трьох часових груп — короткострокового періоду, довгострокового періоду і дуже тривалого періоду.
Короткостроковий — це період, в якому ціни є негнучкими, і тому ресурси можуть не повністю використовуватися у виробництві. Тривалість цього періоду — кілька місяців чи рік—два.
Довгостроковий — це період, в якому ціни є гнучкими, а ресурси повністю використовують у виробництві. У цьому періоді обсяги капіталу та праці є незмінними, як і рівень технології, яку використовують для перетворення ресурсів у готові вироби. Тривалість довгострокового періоду — кілька років або й ціле десятиліття.
Дуже тривалий — це період, упродовж якого обсяги ресурсів і наявна технологія змінюються. Протяжність цього періоду становить кілька десятиліть.
Досліджуючи національну економіку, макроекономісти використовують велику кількість різноманітних статистичних показників, які характеризують макроекономічні змінні. Існують численні класифікації макроекономічних показників; наведемо окремі з них.
Макроекономічні показники поділяють на натуральні, які вимірюють у різних фізичних одиницях, та вартісні (грошові). Вартісні показники можуть визначатися у постійних або поточних цінах. Постійна — це ціна базового року. Показники також поділяють на абсолютні (натуральні та вартісні) та відносні, визначені у відсотках.
Особливо важливе значення у макроекономіці має поділ показників на запасові й потокові та номінальні й реальні.
Запасові — це показники, які вимірюють кількість чого-небудь у певний момент часу. Потокові — це показники, що вимірюють кількість чого-небудь за одиницю часу, здебільшого за рік.
У макроекономіці існує певний взаємозв'язок між показниками запасу і потоку. По-перше, запас дорівнює нагромадженим за певний період часу потокам. По-друге, потік дорівнює різниці між запасами на початок і кінець періоду.
Ось декілька прикладів взаємопов'язаних потокових і запасових показників:
· майно особи — запас; її дохід і видатки — потік;
· обсяг капіталу в національній економіці — запас; обсяг інвестицій — потік;
· державний борг — запас; дефіцит державного бюджету — потік;
· кількість безробітних — запас; кількість людей, що втрачають роботу, — потік.
Усі змінні, що виміряні у фізичних одиницях, називають реальними змінними. До реальних змінних відносять кількісні змінні — наприклад, реальний ВВП, обсяг капіталу — та відносні ціни — наприклад, реальна заробітна плата, реальна процентна ставка. І кількісні змінні, і відносні ціни мають спільну рису: вони вимірюють фізичну (а не грошову) кількість. Реальний ВВП вимірює кількість кінцевих товарів і послуг, вироблених упродовж року, а реальна зарплата — обсяг життєвих благ (товарів і послуг), які працівник може купити, наприклад, за годину своєї праці.
Номінальні змінні виражаються у грошах — наприклад, номінальна зарплата, номінальний ВВП. Номінальна заробітна плата — це кількість грошей, яку отримує працівник за свою працю (годину, день, місяць тощо), а номінальний ВВП — ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за рік.
У макроекономічних дослідженнях реальні змінні часто аналізують без урахування грошей, тобто номінальних змінних. Теоретичне відокремлення реальних і номінальних змінних називають класичною дихотомією.
Класична дихотомія — це важливий принцип у макроекономічному дослідженні, який дає змогу спростити економічну дійсність. Вона дає змогу вивчати реальні змінні, залишаючи осторонь номінальні. Відсутність впливу грошей на реальні економічні змінні називають нейтральністю грошей. Більшість економістів уважають, що у довгостроковому періоді гроші є нейтральними.
Макроекономічний аналіз та факти дають можливість формулювати економічні закони, які відображають сталі причинно-наслідкові зв'язки між економічними явищами та процесами. Економічні закони поділяють на емпіричні та теоретичні. Емпіричні закони очевидні, але без них не можна відкривати й перевіряти теоретичні закони та розвивати економічну науку.
Прикладом простого емпіричного закону є закон спадної віддачі. Суть його полягає в тому, що додатковий обсяг продукції, який отримують від послідовного збільшення одного фактора виробництва, зменшується, якщо кількість інших факторів залишається без змін. Експериментальні спостереження показують справедливість цього закону. Наприклад, якщо на одній і тій же ділянці землі збільшувати затрати праці, а інші фактори виробництва залишати незмінними, дія цього закону підтверджується.
Теоретичні закони макроекономіки виражають сталі причинно-наслідкові зв'язки між абстрактними узагальненнями. Ці закони не можна виявити на емпіричному рівні. До теоретичних законів макроекономіки належать, наприклад, закон рівноваги між сукупною пропозицією та сукупним попитом, закон Оукена, що виражає взаємозв'язок між динамікою обсягу національного виробництва та рівнем безробіття, та ін.
Закони макроекономіки належать до суспільних законів і відрізняються від законів природи. Природні закони вічні, а закони макроекономіки — історичні. Наприклад, закони руху небесних тіл діють незмінно мільйони й мільйони років. Закони ж макроекономіки за останні кілька сотень років змінювалися досить істотно.
Закони макроекономіки діють через людей, які мають певну мету й певні матеріальні інтереси. Закони природи нейтральні до людських бажань і мотивів поведінки. Закони макроекономіки, на відміну від законів природи, діють як певні тенденції, що постають унаслідок взаємодії багатьох різнопланових цілей, мотивів та інтересів [11].