Таким чином, шляхом депонування коштів на рахунку «Розрахункові чекові книжки та розрахункові чеки» в банку емітента чекової книжки гарантується оплата чеків. Розрахунковий чек виписується в момент здійснення платежу і видається чекодавцем за отримані товари або надані послуги. Приймаючи чек до оплати, чекоутримувач перевіряє відповідність чека встановленому зразку, правильність заповнення чеку, відсутність виправлень, відповідність суми корінця чека сумі, вказаній на самому чеку, строк його дії, наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та назву чекодавця. Після переконання в особі пред'явника чеку, чекоутримувач приймає його до оплати.
Виписаний, підписаний та завірений круглою печаткою чек, чекоутримувач здає в банк, виписуючи одночасно реєстр, в якому вказує необхідні реквізити. А саме: номер рахунку чекодавця, його ідентифікаційний код за ЄДРПОУ, назва банку чекодержателя та його номер МФО, суму та номер чека, загальну суму реєстру. Після перевірки банком правильності оформлення чеку та реєстру, чек сплачується за рахунок коштів чекодавця на рахунок чекодержателя.
Чекодавець зобов'язаний періодично перевіряти правильність використання уповноваженими ним особами чеків і відповідність оплачених чеків товарно-транспортним документам постачальників, у сплату яких видані були чеки.
Аналіз розрахунків за допомогою чеків свідчить, що ця форма розрахунків в умовах становлення ринкових відносин має свої негативні риси. Зокрема, кошти, як мінімум, на 75 днів відволікаються з обігу, що не сприяє фінансовому оздоровленню підприємств.
Досить таки відрадним на нашу думку є розширення розрахунків за допомогою акредитивної форми. В середньому за 5 років на її долю припадає 5,9% всього платіжного обороту , що здійснюється на підприємстві.
На підприємстві , як свідчить аналіз, застосовувались в основному покриті акредитиви. Застосовуючи цю форму, підприємство бронює кошти на окремому рахунку. Покриті акредитиви, що відкривались господарством, були, як правило, відзивними тобто такими, що могли бути відізвані банком-емітентом без попереднього узгодження із бенефіціаром.
Для відкриття акредитиву підприємство подає в обслуговуючий банк заяву встановленої форми. Після цього підприємство депонує кошти на окремому рахунку, для чого складається наступний бухгалтерський запис
Застосовуючи акредитивну форму розрахунків важливо дослідити схему документообігу. Рух документів при акредитивній формі розрахунків зображено нами на схемі (рис. 3.1).
Приведена схема розрахунків дає змогу оперативно їх здійснювати.
Строк дії акредитиву встановлюється в межах 15 днів з моменту його відкриття. Але при потребі акредитив може бути подовженим ще на 10 днів при зміні умов поставки.
| Бенефіціар | 3 | Заявник акредитиву | ||||
| (постачальник) | 2 | (платник) | ||||
| 6 | 4 | 1 | 8 | |||
| Виконуючий банк (банк постачальника) | Банк - емітент (банк платника) | |||||
| 5 | ||||||
| 7 | ||||||
Рис.3.1. Схема документообігу при акредитивній формі розрахунку ДП ДАК "Хліб України " Крижопільський елеватор "
1- подача заяви для відкриття акредитиву, депонування коштів під акредитив; 2- повідомлення на банк бенефіціара про виставлення акредитиву та його умови, перерахування коштів під покриття акредитиву; 3 - відвантаження продукції, виконання робіт чи надання послуг; 4- передача необхідних документів, передбачених умовами акредитиву; 5- повідомлення банку-емітенту для отримання згоди на виконання акредитиву; 6- зарахування коштів бенефіціару за рахунок депонованих під акредитив грошових коштів; 7- передача необхідних документів за умовами акредитиву в банк-емітент; 8- повернення після перевірки заявнику акредитива документів по закінченні операції.
Незважаючи на простоту розрахунків при акредитивній формі, вона має ряд недоліків: акредитив не поповнюється, з нього не можливо брати кошти готівкою. Все це вимагає пошуку нових форм розрахунків.
Досить таки не втішні дані щодо застосування вексельної форми розрахунки. Ця форма розрахунків свідчить про досить таки вдалі результати від її застосування іншими підприємствами, зокрема і тими, які входять до складу агропромислового комплексу. Водночас, досліджуване підприємство не спішить до її використання. Так, в 2008 році за допомогою векселів підприємство розраховувалося лише з невеликою кількістю платників. На долю цієї форми припадає всього в середньому за досліджуваний період 1,6 % загального платіжного обороту.
3.4 Шляхи м мінімізації бартерних операцій
Державна політика в сфері розрахунків спрямована на розв'язання найболючіших проблем підприємств всіх галузей економіки, зокрема мінімізацію бартерних операцій. Особливо це стосується підприємств АПК, як найбільш розвинутою в умовах регіону.
В умовах кризового стану підприємств АПК, реформування власності на селі одним із головних шляхів досягнення стабілізації є державна підтримка агропромислового комплексу із залученням в агросектор нових фінансових потоків.
За останні три роки відбулися значні зрушення щодо запровадження більш прогресивних форм розрахунків.
Необхідність оновлення основних фондів в агропромисловій сфері, де знос їх сягає до 71,4%,а по сільськогосподарських формуваннях всіх форм власності в Крижопільському районі 72,9 % станом на 1 січня 2006 року , відчувається гостра нестача сільськогосподарської техніки, оскільки тракторний парк за останні десять років скоротився майже наполовршу, вимагає значних додаткових довгострокових фінансових ресурсів із застосуванням нетрадиційних форм і схем кредитування підприємств агропромислового комплексу. Особливо стала актуальною дана проблема у період фінансової слабкості сільськогосподарських підприємств та відсутності у них ліквідної застави. До нетрадиційних методів розрахунків в світовій практиці належать факторингові операції, форфейтування і фінансовий лізинг. Проте механізми їх застосування у практиці фінансового забезпечення підприємств агропромислового комплексу ще недостатньо висвітлені.
Одним із найпоширеніших нетрадиційних форм розрахунків є факторинг. Уперше він виник у США наприкінці XIX ст., згодом став застосовуватися в промислове розвинутих країнах Західної Європи. Особливо поширився у практиці комерційних банків в останні 25-30 років. Нині факторинг завойовує дедалі довготривалі позиції і на вітчизняному грошовому ринку. Експеримент із впровадження факторингу розпочав у 1988 році Промбудбанк СРСР, а з 1989 року почали здійснювати факторингові операції й інші комерційні банки колишнього Радянського Союзу. Можливість інкасування дебіторської заборгованості, тобто одержання грошей за неоплаченими вимогами і рахунками-фактурами, особливо важлива для сільськогосподарських підприємств. Водночас гальмуючим моментом є майже повна відсутність методичної бази факторингових операцій.
Суть факторингу полягає в тому, що факторингова компанія купує у своїх клієнті їхні платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80-90% вартості відфактурованих поставок та сплати решти частини за вирахуванням комісійних і процентів ; кредит у суворо визначені терміни незалежно від надходження виручки від покупці Зрозуміло, що платіж від покупця зараховується на рахунок фактор-компанії.
У країнах із розвинутою ринковою економікою при цьому виді економічних відносин значна увага приділяється дотриманню термінів платежів. Діяльність факторингових компаній і банків спрямовується на забезпечення обсягів і термінів платежів, що дає змогу надати відносинам між постачальниками і покупцям значної стабільності.
З економічного погляду факторинг - це комісійно-посередницька діяльність, пов'язана з поступкою банку клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і відповідно права одержання платежу за ними, тобто з інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта (одержанням коштів за платіжними документами). Факторингові компанії, крім власне факторингу, надають також низку сервісних послуг: ведення бухгалтерського обліку для підприємств - клієнтів; проведення аудиту; підготовку статистичних оглядів, зведень тощо.
Такі компанії найчастіше є дочірніми фірмами великих банків. При вирішенні питання щодо укладення факторинговою компанією договору про факторингове обслуговування з постачальником, як правило, збирають таку інформацію: чи виробляє фірма продукцію, що користується попитом, надає послуги високої якості, чи виконує роботу на високому рівні; про темпи зростання виробництва та його перспективи; рівень кваліфікації управлінського персоналу фірми; налагодженість внутрішнього контролю; чіткість визначення умов торгівлі з контрагентами.
У світовій практиці вартість факторингових послуг складається з двох елементів: комісії та відсотків, стягнутих за дострокової оплати поданих документів. Комісійний збір ,звичайно, становить 0,5—3% загальної суми куплених рахунків. Його розмір залежить від торгового обороту клієнта, ступеня ризику та обсягу необхідної конторської роботи. Ступінь ризику залежить від платоспроможності боржників клієнта, а обсяг конторської роботи - від кількості рахунків-фактур. Крім того, клієнт сплачує банку позичковий процент із щоденного залишку попереднього платежу за рахунками. Процент за факторинговий кредит на 2- 4% перевищує офіційну облікову ставку.
Строк кредиту звичайно 90- 120 днів. Здебільшого банк оплачує одноразово 80-90% вартості рахунку-фактури; 10 -20% — це резерв, що буде повернутий після погашення дебітором усієї суми боргу. Наприкінці кожного місяця банк підраховує належні йому комісійні відсотки, а також визначає залишок неінкасованих фактур, на який виписується рахунок і передається клієнту.