Споживче кредитування та його розвиток в Україні (стр. 3 из 30)

Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

До 2003 року Національним банком України споживчий кредит визначався як позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг, тобто реклама видачі споживчих кредитів в іноземній валюті порушувала Декрет Кабінету Міністрів „ Про валютне регулювання” [12, с.4], в якому єдиним законним платіжним засобом на території України визначена національна валюта – гривня і , відповідно, ціна на території України на всі споживчі товари тривалого користування та послуги визначається в актах купівлі-продажу тільки в гривнях.

Постановою Правління НБУ від 05.03.2003 р. №79 “Про внесення змін до Положення про кредитування” було визначено, що споживчий кредит може бути виданий банком не лише в національній грошовій одиниці, а й в іноземній валюті. Крім того, скасовано дотримання цільового використання споживчого кредиту. Але цільовий характер використання споживчих кредитів може бути передбачений у кредитному договорі за згодою сторін. В процедурі надання кредитів скасовано колегіальність вирішення питання про надання кредиту незалежно від його розміру — банки приймають рішення щодо надання кредитів позичальникам відповідно до своїх статутів та внутрішніх положень, які регулюють кредитну діяльність.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведене, слід відмітити, що споживчий кредит має багато специфічних рис, пов`язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають суб`єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості.

По-друге, на відміну від інших видів кредиту, якими користуються переважно суб`єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ ( товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо. Надання споживчих позик населенню з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень в цілому, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низьким та середніми доходами ), утвердженню принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно. У нашій країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на пільгових умовах.

В процесі погашення споживчих позик у населення зменшується на відповідну суму платоспроможний попит, що необхідно враховувати при визначенні обсягу та структури товарообігу, платних послуг, динаміки доходів та витрат населення, грошової маси в обігу. Таким чином розмір кредитів тісно пов’язаний з формуванням купівельного фонду населення та його відповідності обсягу до структури товарного фонду та послуг.

Суб’єктами кредитних відносин при споживчому кредитуванні являються фізичні особи (позичальники ) , а в особі кредитора виступають банки, інші небанківські кредитні установи. Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється.

Об’єктом кредитування є витрати, пов’язані з задоволенням попиту населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна.

Враховуючи це, з нашої точки зору, найбільш економічно та організаційно обґрунтованим визначенням споживчого кредиту є його класифікація як невиробничого кредиту, тобто не призначеного для отримання додаткового прибутку, що може бути сформульовано як:

„Споживчий кредит – це грошові кошти в національній чи іноземній валютах, які надаються комерційними банками та фінансовими установами, діючими згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг„ [1, с.3] та отримавшими ліцензію Національного банку України чи Держфінпослуг України на проведення кредитних операцій банківськими [15, с.2] та небанківськими фінансовими установами [25, с.3], громадянам України на невиробничі потреби під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості”.

Тобто, на нашу думку, слід в визначенні споживчого кредиту:

повернути його цільову спрямованість, оскільки її відсутність не дає можливості ефективно контролювати повернення кредиту;

видалити фразу про можливість надання споживчого кредиту однією фізичною особою іншій фізичній особі, оскільки така фінансова операція окремо обумовлена Цивільним Кодексом України та має свій правочин (Стаття 1054. „Кредитний договір” Цивільного Кодексу України [13, с.627]: За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти);

видалити фразу про можливість надання товарного споживчого кредиту нефінансовими торгівельними установами, оскільки процес товарного кредитування з відстрочкою сплати суми покупки не має основних елементів кругооберту позикового капіталу і словосполучення для юридичних осіб „товарний кредит” повинно бути замінено для споживачів на „торгівлю товарами в розстрочку”(Стаття 694. „Продаж товару в кредит”, Стаття 695. „Особливості оплати товару з розстроченням платежу” Цивільного Кодексу України [13, с.743]).

Таким чином, на основі аналізу викладених вище різних точок зору маємо можливість сформулювати економічну сутність споживчого кредиту як:

„Споживчий кредит це невиробничий кредит, тобто не призначений для отримання додаткового прибутку, який надається для задоволення споживчих потреб населення (кредит фізичній особі) чи найманих працівників (кредит юридичній особі), під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості та сплачується за рахунок джерел, не пов”язаних з експлуатацією наданого кредиту”.

1.2 Класифікація споживчих кредитів

Існують різні ознаки класифікації споживчих кредитів. Аналіз засвідчив, що в більшості джерел ознаки, які використовуються в класифікації споживчого кредитування співпадають з ознаками класифікації кредитів взагалі. Кількість ознак різниться у різних авторів [33, с. 212], [34, с.75], [35, с.302], але найбільш розповсюдженими класифікаційними ознаками споживчих кредитів є наступні (рис.1.1):

за об'єктами кредитування;

за строками кредитування;

за способом надання;

за видами забезпечення;

за методами погашення;

за методом стягнення процентів;

за характером кругообороту коштів.

за суб’єктами кредитування (банківські та небанківські кредитно-фінансові установи)

1. За об'єктами кредитування (напрямами використання) в Україні споживчі кредити поділяються на два види:

на споживчі цілі і нагальні потреби;

на затрати капітального характеру.

2. За строками кредитування споживчі кредити поділяють на:

короткострокові (строком від 1го дня до 1го року);

довгострокові (строком понад 1 рік).

Строки надання споживчих кредитів різноманітні. З загальної суми споживчих кредитів значна частина приходиться на короткострокові та середньострокові кредити. Деякі з них видаються з розстрочкою платежу. Довгострокові кредити видаються на інвестиційні цілі.

3. За способом надання споживчі кредити поділяють на цільові і нецільові (на невідкладні потреби, овердрафт та ін.).