7. За характером кругообороту коштів кредити поділяють на разові і відновлювальні (револьверні). В групу револьверних, як правило, включають кредити, які надаються клієнтам за кредитними картками, або кредити за єдиними активно-пасивними рахунками у формі овердрафту.
8. В залежності від цільового призначення споживчі кредити поділяються на:
інвестиційні;
для купівлі товарів та сплати послуг;
на розвиток підсобного господарства;
цільові кредити окремим соціальним групам;
на нецільові споживчі потреби;
відстрочені кредити у вигляді кредитних карток
До інвестиційних відносяться позики на кооперативне житлове будівництво та придбання квартир, індивідуальних житлових будинків, садових будиночків, благоустрій садових ділянок, реконструкцію, капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, дач.
Наступна група об’єднує позики для придбання окремих споживчих товарів або сплати послуг, розстрочку платежів за товари довгострокового користування, прокат деяких предметів споживання.
До кредитів на розвиток особистих підсобних господарств відносяться позики на купівлю сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, купівлю посадкового матеріалу, фруктових дерев, добрив.
Нецільові споживчі кредити можуть надаватися населенню комерційними банками та ломбардами під заставу майна без зазначення мети використання кредиту. Це може бути кредит на невідкладні потреби, здійснення затрат, що виникають в зв’язку з особливими або непередбачуваними обставинами (лікування, нещасний випадок, туризм та інше ).
Новим в споживчому кредиті є відстрочений кредит у вигляді банківських кредитних карток. При депозитній формі картки між кредитором та позичальником передбачається обумовлене завчасно автоматичне надання кредиту в момент вичерпання залишку коштів на рахунку (овердрафтні кредити). Такі позики можуть погашатися або в процесі надходження на рахунок грошових коштів (вкладів) або спеціальними внесками позичальника. При кредитній формі картки надання кредиту та ідентифікації клієнта базується на застосуванні спеціального карткового рахунку, який управляється за допомогою телекомунікаційних засобів віддаленого управління(банкомати, термінали, Інтернет). Кредитні картки припускають участь трьох сторін власника картки, банку та торгівельної організації. Пластикова картка з виділеними символами, видана банком покупцеві, служить для торгівельної організації свідченням того, що банк гарантує відкриття кредиту власнику цієї картки . Картка надається клієнту, якщо стан його депозитних та позичкових операцій з банком задовільний. По кожній картці встановлюється ліміт, який може бути змінено в ту чи іншу сторону в залежності від режиму використання картки її власником. Кредитні картки застосовуються і при сплаті за послуги. Використання кредитних карток поліпшує надання споживчих кредитів. Вони служать знаряддям обігу та скорочують потреби в готівкових грошах.
9. За суб’єктами кредитування кредитори можуть бути структуровані як банківські та небанківські фінансові установи.
Банки кредитори можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам ( прямі кредити), що звертаються в банк за позикою, або побічні через посередників (торговельну організацію, ломбард, пункт прокату).
В зв’язку з тим, що торгівельні організації не завжди мають грошові кошти, щоб перекрити всю заборгованість по наданому ними кредиту покупцеві, вони самі звертаються в банки за позиками. Непряме кредитування дозволяє надавати кредити без значного збільшення операційних витрат банку.
Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначається виходячи з вартості товарів і послуг, які є об`єктом кредитування, в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів.
В нашій країні (ще за часів СРСР) аж до перебудовчих процесів в економіці (до 1987 р.) переважали два основні види споживчого кредиту: кредит на купівлю товарів тривалого користування та на житлове будівництво (індивідуальне та кооперативне). Перший вид кредиту носив побічний характер, так як його надавали різні торгові організації при посередництві кредиту Держбанку, а другий вид кредиту видавався безпосередньо кредитними установами (Держбанком та Будбанком ) [41, с.162].
З початком процесу формування ринкових форм господарювання, який супроводжувався падінням виробництва, а відповідно й товарообігу, втратило своє практичне значення кредитування населення в формі придбання товарів в торгівлі з розстрочкою платежу. У кінці 90х років 20 сторіччя разом з зупинкою падіння виробництва в Україні кредитування житлового будівництва, а також надання деяких інших видів споживчого кредитування (на будівництво і благоустрій садових ділянок, будівництво, купівлю і ремонт будівель в сільській місцевості для сезонного проживання, на купівлю молодняку худоби та господарське обзаведення, на невідкладні споживчі потреби ) поступово взяли на себе комерційні банки України (спільний проект іпотечного споживчого кредитування будівництва житла для громадян АКБ „Аркада” та „Київмісьбуд”).
Кредитування споживчих потреб населення комерційними банками України здійснюється при дотриманні таких же принципів, що й при кредитуванні юридичних осіб: терміновості, повернення, цільової спрямованості, платності, забезпеченості. Важливим критерієм є платоспроможність позичальника .
Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" [1, с.6] в Україні на сьогоднішній день надання споживчих кредитів здійснюється також наступними небанківськими фінансовими установами, які мають право надавати фінансові послуги за умови включення інформації про них до Державного реєстру фінансових установ [18, с.3] та функціонують під контролем Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) [1, с.3]:
кредитні спілки;
ломбарди;
страхові компанії по довгостроковому страхуванню життя;
спеціалізовані фінансові компанії споживчого кредитування ;
Таким чином, аналізуючи наведені матеріали слід відзначити, що не існує єдиної класифікації споживчих кредитів. В роботі запропонована класифікація, яка є найбільш вдалою, на мій погляд, за кредитним ризиком забезпечення об”єктів споживчого кредитування:
- малоризикове цільове іпотечне кредитування з заставою нерухомості та страхуванням (до 100000 доларів США);
- середньоризикове цільове кредитування засобів транспорту з їх заставою та страхуванням (до 20000 доларів США);
- високоризикове цільове кредитування придбання меблів та складної побутової техніки без застави (до 5000 доларів США);
найризиковіше нецільове беззаставне кредитування придбання
споживачем товарів та послуг(до 1000 доларів США).
1.3 Особливості процесу споживчого кредитування
Правове регулювання відносин між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і тими, хто надає послуги, здійснюється за допомогою законодавства про захист прав споживачів, що містить сукупність галузевих нормативних правових актів, у яких встановлюються основні права споживачів, визначається механізм реалізації та захисту цих прав, зокрема щодо гарантій, а також встановлюються юридичні наслідки порушення зазначених прав [13, с.602].
Одне з центральних місць у споживчому законодавстві України посідає саме Закон «Про захист прав споживачів» [3, с.3], який, необхідно визнати, є комплексним нормативним правовим актом. У ньому об'єднані норми цивільного та адміністративного права, представлені норми цивільного процесуального та фінансового права. 1 грудня 2005 р. ВР України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», яким Закон України «Про захист прав споживачів» викладено в новій редакції. Основною новизною цих змін є те, що нормами зазначеного Закону регулюються відносини із надання споживчого кредиту.
Закон [3, с.4] визначає споживчий кредит як кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Споживачем виступає фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Продукцією, в розумінні Закону, є будь-які вироби (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Таким чином, споживчий кредит це не тільки кредитування на придбання товару, а й на надання певних послуг.
1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
2. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:
1) особу та місцезнаходження кредитодавця;
2) кредитні умови, зокрема: