Закон України "Про вибори народних депутатів України" прийнятий Верховною Радою України 24 вересня 1997 р. і відповідно до статті 55 цього Закону та Статті 94 Конституції України набирає чинності з дня опублікування. Цей Закон є неконституційним, оскільки він не відповідає Конституції України (Відомості Верховної Ради України (ВВР) 1996, № 30, ст. 141), зокрема таким її положенням:
Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 36. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність або неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки.
1. Закон не відповідає Конституції України (Статті 71, 76) в частині проведення виборів народних депутатів України на основі"рівного виборчого права".
Закон встановлює нерівні можливості для громадян України щодо висунення кандидатом у багатомандатному загальнодержавному і одномандатному виборчих округах. Якщо при висуненні в одномандатному виборчому окрузі право громадянина України на висунення реалізується як через партії, блоки партій, так і шляхом самовисунення, то висунення в багатомандатному загальнодержавному окрузі можливе, відповідно до Статті 22 Закону, лише через партії, блоки партій. Механізм висунення незалежних кандидатів, поза партіями, блоками партій, самовисунення в багатомандатному загальнонаціональному окрузі відсутній. Тобто, висунення кандидатів у багатомандатному загальнонаціональному окрузі поставлено в залежність виключно від рішень партій. Це не тільки дискримінує абсолютну більшість громадян України, які не мають жодного відношення до партій, у реалізації їх конституційного права "вільно... бути обраним до органів державної влади" (Стаття 38 Конституції України), оскільки обумовлює її рішеннями партій, блоків партій, а й є фактичним порушенням конституційної заборони обмеження громадян у правах у зв'язку з незалежністю до партій (Стаття 36 Конституції України). Нерівноцінний, нерівно доступний, неоднаковий порядок висунення кандидатів у багатомандатному загальнонаціональному і одномандатному виборчому округах, а також нерівні права громадян України у зв'язку з їх відношенням до партій, блоків партій на висунення в багатомандатному загальнонаціональному виборчому є очевидним порушенням конституційного принципу рівного виборчого принципу рівного виборчого права (Статті 71, 76 Конституції України).
Закон встановлює нерівні можливості для громадян України в балотуванні в кількох виборчих округах. Один, відповідно до п.3 Статті 21 Закону, може балотуватися одночасно в двох округах - багатомандатному загальнодержавному і одномандатному, а інший - лише в одному, одномандатному. Адже якщо громадянина не висунуто в кандидати в депутати в списку партії, виборчого блоку, то він має можливості висунутися (шляхом, зокрема, самовисування) лише в одному одномандатному виборчому окрузі, оскільки не існує механізму висунення до багатомандатного загальнонаціонального округу незалежних кандидатів, поза партіями, самовисунення. Одночасне балотування одних кандидатів лише в одному виборчому окрузі (без можливості балотуватися в двох), а інших - одночасно в двох виборчих округах (тобто, з "підстраховкою") є очевидним порушенням конституційного принципу рівного виборчого права (Статті 71, 76 Конституції України).
Закон встановлює нерівне право для громадян україни бути обраним у межах одного списку кандидатів від партії, виборчого блоку. При однаковій кількості голосів виборців за цей список кандидатів в цілому - щодо, по суті, кожного кандидата в списку (без жодного диференціювання або адресування цих голосів), - кандидати, які займають різні місця в порядку розташування кандидатів у списку політичної партії, виборчого блоку партій, мають різні можливості одержання мандата до встановленого Статтею 43 Закону порядку порушення конституційного принципу рівного виборчого права (Статті 71, 76 Конституції України) стає очевидним, коли порівняти "рівність" прав на обрання депутатом у багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі кандидатів, які розташовані під № 1 і № 225 одного партійного списку.
Закон встановлює нерівні права для громадян україни щодо врахування їхнього волевиявлення при розподілі мандатів у багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі. Встановлено п.6 Статті 43 Закону 4% - на межа для участі списків кандидатів партій, блоків партій у розподілі мандатів фактично поділяє голоси виборців, віддані за той чи інший список, на дві категорії з нерівним способом їх врахування. Одні голоси (що склали більше 4% голосів за список від загальної кількості голосів) враховуються і дають підстави для одержання пропорційної кількості мандатів, а інші голоси (менше 4% голосів за список від загальної кількості голосів) не тільки не дають права на одержання пропорційної кількості мандатів, а більше того, фактично використовуються (через механізм перерозподілу мандатів, встановлений п.п.10-12 Статті 43 Закону) для розподілу мандатів між списками кандидатів, які ці голоси не отримували. Тобто, будь-який процентний бар'єр для врахування голосів виборців і механізми перерозподілу "залишкових" мандатів є очевидним порушенням конституційного принципу рівного виборчого права (Статті 71, 76 Конституції України).
Закон встановлює нерівні можливості для громадян України як виборців щодо одержання інформації про кандидатів у депутати в одномандатних і багатомандатному загальнонаціональному виборчих округах.
а) Якщо в одному випадку, в одномандатному виборчому окрузі, окружна виборча комісія публікує повні відомості про зареєстрованих кандидатів (п.6 Стаття 25 Закону), то в іншому випадку, в багатомандатному загальнонаціональному окрузі, - Центральна виборча комісія публікує лише "список кандидатів у депутати" (п.4 Статті 24 Закону).
б) Якщо в одному випадку, в одномандатному виборчому окрузі, окружна виборча комісія виготовлює за рахунок коштів Державного бюджета виборчий плакат у кількості 2000 примірників, де крім передвиборної програми обов'язково вміщується на 2 сторінках автобіографія кандидата (п.п.1-3 Статті 34 Закону), то в іншому випадку, в багатомандатному загальнонаціональному окрузі, - Центральна виборча комісія виготовлює за рахунок коштів Державного бюджета виборчий плакат у кількості понад 150000 примірників, де вміщується лише текст, погоджений з політичною партією, без вимоги публікації відомостей про кандидатів списку політичної партії (п.п.1, 3 Статті 33 Закону).
в) Якщо в одному випадку, в одномандатному виборчому окрузі, до виборчого бюлетеня вносяться повні відомості про кожного кандидата (п.4 Статті 40 Закону), то в іншому випадку, в багатомандатному загальнонаціональному окрузі, - такі відомості вносяться до виборчого бюлетеня лише щодо п'яти кандидатів з 225-ти, внесених до списка (п.3 Статті 40 Закону).
Таким чином, Закон встановлює принципово відмінні вимоги щодо інформування виборців про кандидатів у депутати для різного типу виборчих округів. Практична відсутність інформації про кандидатів у депутати в багатомандатному виборчому окрузі у порівнянні з обов'язковим інформуванням про кандидатів у депутати в одномандатному виборчому окрузі є очевидним порушенням конституційного принципу рівного виборчого права (Статті 71, 76 Конституції України).