4) відсутній кодифікований акт господарського законодавства, натомість, діє значна кількість актів, прийнятих вищим та центральними органами державної виконавчої влади.
З названих об'єктивних факторів і суб'єктивних причин напрошується висновок про те, що кодифікувати господарське законодавство навіть у великому акті (Господарському чи Комерційному кодексі) буде дуже важко. Тому як один з варіантів, як перший крок на шляху систематизації господарського законодавства можлива його інкорпорація, тобто прийняття Зводу господарського законодавства України.
Наступною ознакою господарського законодавства України є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань. Воно здійснюється згідно з певними принципами, зазначеними нижче.
Принцип пріоритету спеціальних норм міжнародного договірного права над загальними нормами господарського права України. Цей принцип сформульований, зокрема, у &. 4 Закону «Про підприємства в Україні»: «Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство про підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди». З цього принципу виходить, наприклад, інвестиційне законодавство України.
Принцип надання нормам міжнародних економічних договорів статусу національного законодавства України. Законом України від 11 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» (Відомості Верхов. Ради України. - 1992.- № 10.-Ст. 137) встановлено, що «укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України й застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства». Якщо такого порядку не встановлено, пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів.
Третім принципом поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн є право сторін зовнішньоекономічних договорів обирати (погоджувати вибір) право країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів. Законодавством України також передбачено, що за відсутності згоди сторін щодо застосовуваного права діє право країни місцезнаходження (основного місця діяльності, заснування, проживання) сторони виконавця договору: продавця, наймодавця, перевізника, кредитора, поручителя тощо (ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Це так званий принцип місця. Територіальний принцип діє також стосовно деяких видів договорів (про створення спільного підприємства, про виконання будівельно-монтажних робіт та ін.), коли застосовується право країни, на території якої створюється та реєструється СП, виконуються роботи чи здійснюється інша діяльність.
Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що поняття «господарське законодавство» охоплює як господарські закони у власному значенні, так й інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав і обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, що здійснюють державне управління економікою.
Незважаючи на те, що стосовно господарських відносин впроваджено принцип прямої дії законів і сфера дій відомчого господарського законодавства, таким чином, обмежується, його питома вага у складі господарського законодавства ще досить значна. З метою забезпечення законності актів відомчого законодавства, їх відповідності законам та підзаконним нормативним актам Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» в Україні введено державну реєстрацію відомчих нормативних актів, її здійснюють Міністерство юстиції України (щодо актів, прийнятих центральними органами) та управління юстиції областей і міст Києва і Севастополя (щодо актів місцевих органів управління).
До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відособлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів є, з юридичної точки зору, своєрідним елементом господарського законодавства.
По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як заснованих на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтуєтьсяна законі. По-друге, за колом осіб такі акти є «суб'єктними», тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.
Нормативні акти господарського законодавства: поняття і види
Визначення нормативного акта господарського законодавства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті «нормативний акт».
Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.
Норма господарського права - це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.
З цього визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт - це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права.
Як форма господарське законодавство є основним видом правової інформації, визначення якої дає Закон України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» (Відомості Верховної Ради України- 1992.-№ 48.-Ст. 650).
Згідно із ст. 22 цього закону господарське законодавство є «сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей» (про господарське право України). Це означає, що державні органи зобов'язані забезпечувати видання законів та інших нормативних актів господарського законодавства, причому «у най коротші строки після набрання ними чинності». Ця норма, на жаль, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського законодавства.
Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому вони класифікуються на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.
Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В нійможна виділити декілька блоків, головними з яких є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.
Другий блок становлять господарські закони, їх можна класифікувати як:
· загальні (Закон України «Про власність»; Цивільний кодекс, який регулює основні види господарських відносин і договорів);
· закони про види і правовий статус господарюючих суб'єктів (Закони «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про колективне сільськогосподарське підприємство» тощо);
· закони про окремі види господарської діяльності (Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України);
· закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс України).
Ще один блок нормативних актів господарського законодавства становлять так звані законодавчі акти:
а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які приймаються як акти поточного законодавства;
б) Декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймалися Кабінетом Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих йому Верховною Радою України.
Великий за обсягом блок господарського законодавства становлять підзаконні нормативні акти:
а) укази Президента України з господарських питань (наприклад, «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 р., «Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку» від 14 лютого 1997 р.);
б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні господарські акти (наприклад, «Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 24 травня 1994 р., «Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств» від 14 травня 1997 р.);