Акціонерний капітал (власність) поділяється на власний та позичений.
Власний капітал складається із засобів, отриманих від випуску та реалізації акцій і облігацій та резервного капіталу, який утворюється в результаті відрахувань від прибутку та інвестування у виробництво. Позичений капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій. У США, наприклад, власний капітал однієї з наймогутніших у світі корпорацій «General motors» в середині 90-х років становив приблизно 70 млрд. дол., позичений — близько 55 млрд., прибуток — 4,2 млрд. дол.
Нині у розвинених країнах світу кожна велика і навіть середня за розмірами компанія і частина малих фірм існують у формі акціонерних товариств. Кількість акціонерів у цих країнах, особливо США, постійно зростає. Так, у США в 1929 р. їх було близько 1 млн., а наприкінці 90-х років — понад 50 млн.
За ознакою величини фірми розрізняють: малий, середній і великий бізнес. Як правило, за кількістю зайнятих підприємства розподіляють на малі (до 50 зайнятих), середні (від 50 до 500), великі (понад 500). Однак розміри малих підприємств у різних країнах можуть розрізнятися. Так, у США, за даними статистики, малі, середні та великі підприємства поділяють на п'ять категорій: найменші (1—24 працюючих), малі (25—99), проміжні (100—499), середні (500—999), великі (1000 і більше працюючих).
Роль малого підприємництва в суспільстві відображена в додатку 5, рис. 2.
Багаторічний досвід країн Європи, США і Японії свідчить про те, що малий бізнес утворює найбільший сектор господарства, де знаходять собі роботу понад половина усіх зайнятих. Найтиповішими формами малого бізнесу стали система франчайзингу (від англ. franchise — пільговий) та венчурного (від англ. venture — ризикувати) підприємництва.
Франчайзинг—це система дрібних приватних фірм, які укладають контракт на право користування фабричною маркою великої фірми у своїй діяльності на певній території та у певній сфері. Вони мають пільги на ціни, допомогу в доставці товарів, придбанні устаткування, кредитах тощо. Дрібні фірми стають роздрібними продавцями продукції великих компаній. Такі контракти взаємовигідні, оскільки дрібні фірми отримують фінансову й торговельну підтримку від великих корпорацій, а останні мають економію на реалізації своєї продукції, а також додатковий прибуток від своїх філій [5, 371].
Успіх могутньої транснаціональної корпорації «МакДональдс», що обслуговує на своїх 12 тисячах підприємств у різних країнах світу сотні мільйонів клієнтів, криється в залученні тисяч партнерів на основі франчайзингу. Бізнес у рамках цієї системи при грамотному веденні справи досить вигідний. Підраховано, що ця корпорація вивела в мільйонери більшу кількість американців, ніж будь-яка інша комерційна організація країни.
Особливості і переваги франчайзингу в порівнянні з бізнесом, пов’язаним зі створенням власних нових виробничих, торгових, сервісних та інших підприємств можна прослідкувати у додатку 5, рис. 3.
Можна навести чимало прикладів успішної діяльності малих фірм у системі франчайзингу. Так, фірма «Зінгер» франчайзирує право на продаж своїх виробів на території США. Компанія «General motors» у 1898 р., не маючи грошей на відкриття магазину, почала продаж парових двигунів через дилерів. Ця система донині залишається основним способом продажу автомобілів. Найвищий підйом у розвитку франчайзингу припадає на кінець 80-х років. У 1984 р. майже третина обсягу продажу у всіх магазинах США (близько 500 млрд. доларів) – була реалізована через франчайзингові фірми.
Франчайзинг створює 13 % національного багатства у валовому національному продукті США – це в три рази більше, ніж торгівля автомобілям. Так роботодавець-франчайзинг надає понад 7 млн. робочих місць, причому дуже багато з них для некваліфікованих, котрі не мали іншої можливості знайти роботу.
У Росії Володимир Довгань і Тольятінська науково-виробнича фірма «Дока» стали піонерами франчайзингу при реалізації широкомасштабних програм «Дока-піца» і «Дока-хліб».
В Україні та у Криму франчайзинговий бізнес тільки починає розвиватися. З’явилася мережа спеціалізованих магазинів із продажу (і з суміжного сервісного обслуговування) комп’ютерів, телевізорів, відео- і множинної техніки відомих фірм; підприємств з обробки і реалізації фотоматеріалів «Кодак», сервісного обслуговування автомобілів іноземних марок; ряд стоматологічних поліклінік «Cabot». До типових підприємств, що працюють на основі франчайзингу, відносяться підприємства з виготовлення і реалізації безалкогольних напоїв «Кока-кола» і «Пепсі-кола», косметичний центр «Пані Анеле», що використовує технології, устаткування і препарати знаменитої іспанської школи «Lady Annl», київська фірма «Денді-Ескім» пропонує на основі франчайзингу рентабельні проекти «Бар-морозиво» і «Бар-піцерія». До масштабних проектів франчайзингового бізнесу в Україні відноситься створення мережі ресторанів «Мак Дональдс» і розвиток виробництва і збуту кока-коли компаній «Coca-cola Amatil Ukraine Ltd» [20, 36-37].
Найпопулярніші франчайзери в Україні за підсумками 2005 року наведені в додатку 5, табл. 1.
Венчурна фірма — це комерційна організація, що займається розробкою наукових досліджень, фінансує і консультує компанії, які займаються нововведеннями. Венчурне підприємство зародилося в США після другої світової війни. Нині венчурні фірми створюються і в Україні, однак не отримали поширення, як і малий бізнес в цілому [5, 371].
Англійське слово «venture» означає ризик, отже, венчурний капітал – це «ризикований капітал». Часто засновники малого підприємства, маючи цікаву ідею, не мають у своєму розпорядженні засобів для її реалізації. У цьому випадку засновники повинні знайти фізичну чи юридичну особу, що володіє необхідними засобами, які можна вкласти в цей проект. У такій ситуації дуже важливо зацікавити венчурного капіталіста, переконати його, що має справу з надійним партнером, і що віддача його інвестицій буде досить високою.
Використання венчурного капіталу одержало поширення в США. До середини 80-х тут діяло більше 650 венчурних фірм. У 1987 р. загальний обсяг інвестицій із усіх джерел венчурного капіталу становив приблизно 4,5 млрд. доларів. Досвід цієї країни показує, що 30 % річних і більше вкладеного венчурного капіталу – нерідке явище. Власники звичайних акцій, нічим особливо не ризикуючи, одержують річний дохід від вкладених коштів у розмірі 10-15 %. Природно, чим більше ризикує власник капіталу, тим на більший відсоток доходів від своїх засобів він повинен розраховувати [16, 38].
Середній бізнес відіграє менш помітну роль, оскільки йому доводиться конкурувати як з великими, так і з малими фірмами. В результаті він переростає або у великий бізнес, або перестає існувати. Виняток становлять лише ті фірми, які виступають монополістами у випуску певної специфічної продукції, що має свого постійного споживача (зубопротезне обладнання, виробництво інвалідної техніки, спеціального взуття, туристичного обладнання тощо).
Великий бізнес відрізняється більшою стійкістю, ніж середній чи малий. Тенденція до зростання розмірів підприємств була характерною для першої половини XX ст. Вона пов'язана з розвитком продуктивних сил, концентрацією виробництва. Причому концентрацію виробництва слід розглядати у двох вимірах — збільшенні розмірів підприємств і зростанні частки великих підприємств в тій чи іншій галузі.
Концентрація виробництва на рівні підприємства дає можливість виявити його оптимальний розмір, який визначається мінімальними витратами виробництва і реалізації на одиницю продукції (рентабельністю). Якщо масштаби підприємства перевищують оптимальний розмір, це супроводжується зростанням витрат, а отже, зниженням рентабельності виробництва.
Концентрація виробництва сформувала основу для великого підприємництва, що займає провідні позиції у ринковій економіці. Наприклад, у США в економіці домінуюча роль належить 500 найбільшим промисловим корпораціям, на підприємствах яких зосереджено близько 20 % усіх зайнятих на виробництві і 3/5 усіх отримуваних прибутків. У ФРН налічується близько 3600 великих підприємств, в Японії кількість великих підприємств не перевищує 10 % їх загальної кількості.
Переваги великого підприємництва наведені в додатку 5, рис. 4.
Історія розвитку підприємництва на Заході показує, що воно виросло з малого бізнесу. Він і нині сприяє поширенню підприємницької діяльності, без якої не може існувати ринкова система. Про розвиток малого та середнього бізнесу в розвинених країнах світу може дати приблизне уявлення кількість малих і середніх фірм в окремих країнах (з чисельністю до 500 зайнятих): в США їх налічується до 8 млн., в Японії — 5,4, Франції — 3,1, ФРН —1,9, Великій Британії — 1,3, Нідерландах — 1,2, Канаді — 0,6 млн. За останнє десятиріччя значні темпи у розвитку малого і середнього підприємництва спостерігалися в Польщі, Угорщині, Чехії та Словенії. Так, у Польщі кількість таких фірм нині перевищує 2 млн., в Угорщині їх частка у загальній кількості підприємств більша ніж 70 %. Малі та середні підприємства в розвинених зарубіжних країнах — це юридично самостійні структури, спеціалізовані на галузях виробництва. Вони належать до сфери ризикового бізнесу. Нерідко їх очолюють вчені, інженери, винахідники, які прагнуть найшвидше впровадити свої ідеї, розробки або винаходи. Водночас малий бізнес дає можливість вирішити і ряд гострих соціальних проблем, що виникають в умовах ринкового господарства, наприклад проблеми зайнятості (безробіття), збільшення доходів, активізації творчого потенціалу окремої особи або групи людей, об'єднаних загальним інтересом [5, 373].