-фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності (громадяни-підприємці);
-юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг валового річного доходу не перевищує 500000 євро.
Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.
Про стан малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектору малого підприємництва у розвинутих країнах та підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни(Таблиця1). показники вагомої ролі малого підприємництва як інтегруючого структурного елемента системи сучасної ринкової економіки є передусім дані про його кількісні параметри[17, c.88].
Таблиця 1. Стан розвитку малого та середнього підприємництва (МСП), 2002р.
| Країна | Кількість МСП, тис. | Кількість МСП на 1000 чол. населення | Зайнято в МСП, млн. чол. | Частка МСП у загальній кількості зайнятих, % | Частка МСП у ВВП, % |
| Великобританія | 2630,0 | 46,0 | 13,6 | 49,0 | 50-53 |
| Німеччина | 2290,0 | 37,0 | 18,5 | 46,0 | 50-54 |
| Італія | 3920,0 | 68,0 | 16,8 | 73,0 | 57-60 |
| Франція | 1980,0 | 35,0 | 15,2 | 54,0 | 55-62 |
| США | 19300,0 | 74,2 | 70,2 | 54,0 | 50-52 |
| Японія | 6450,0 | 49,6 | 39,5 | 78,0 | 52-55 |
| Російська Федерація | 836,2 | 5,7 | 8,1 | 9,6 | 10-11 |
| Україна | 197,1 | 4,0 | 1,7 | 9,0 | 10-11 |
Кількість діючих малих підприємств в Україні(Додаток1,Табл.2) свідчить про його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. В Україні станом на 1 січня 2004р. середньооблікова кількість працівників, зайнятих на малих підприємствах, становила 1678 тис. чоловік, тобто 9,0% зайнятого населення. Більше половини ВВП(Табл.1) у розвинутих країнах припадає на сектор малого та середнього підприємництва. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продукті України у 5 разів менша, ніж у розвинутих країнах і становить лише 11%[21,c.57] .
Сучасний стан та тенденції розвитку малого підприємництва в регіонах. За офіційними даними, станом на 1 січня 2004 р. в Україні було зареєстровано 253,8 тисяч малих підприємств, понад 2,4 млн. фізичних осіб-підприємців та 43 тисячі селянських (фермерських) господарств . Динаміка розвитку суб'єктів малого підприємництва впродовж останніх 12 років є позитивною, проте недостатньою для забезпечення їм належного місця в економічній системі держави та окремих регіонів. За показником кількості малих підприємств на 10 000 осіб населення регіональний розподіл дещо інший . Середній показник по Україні, який становить 53 одиниці, перевищено лише в містах Києві (151 мале підприємство) та Севастополі (56), а також у Миколаївській (60), Львівській (56), Харківській (56) областях та АР Крим (61). Найнижче значення даного показника (32 малих підприємства) зафіксовано в Тернопільській області, а різниця між максимальним і мінімальним показниками становить 4,7 рази.
Впродовж 2003—2004 pp. розвиток суб'єктів малого підприємництва відбувався в усіх регіонах(Додаток2,Табл.3), але при цьому характеризувався суттєвою диференціацією. Наприклад, в 2002 р. при середньому по Україні темпі приросту кількості малих підприємств 8,6% його варіація по регіонах становила від 0,6% у Кіровоградській до 21,8% у Вінницькій області. Найактивнішим був процес створення малих підприємств у Вінницькій, Чернігівській, Київській, Запорізькій, Волинській, Дніпропетровській, Одеській областях та м. Києві — в цих регіонах їх кількість зросла на 10—20%. Найнижчим (менше 2%) був приріст кількості малих підприємств у Кіровоградській та Закарпатській областях. Чисельність зайнятих на малих підприємствах найвищими темпами (8—11%) зростала у м. Києві, Дніпропетровській, Черкаській та Чернігівській областях.
Впродовж 9 місяців 2004 р., за даними структурного обстеження Держкомстату України, кількість малих підприємств (без сільськогосподарських та банків) у порівнянні з початком року збільшилася на 5,6%. У регіональному розрізі найбільше зростання відбулося у Вінницькій (10,5%), Київській. У сучасній світовій практиці переважає позиція не протиставлення малого і великого підприємництва, а їх розумного поєднання. Малі та середні підприємства, зберігаючи свою економічну та юридичну самостійність, органічно входять до складу великих корпорацій. Причому останні часто самі ініціюють створення малих структур, особливо на нових науково-технологічних напрямах, надаючи їм всебічної підтримки. Такі дії стимулюються державою шляхом пільгового оподаткування капіталу, що вкладається великими підприємствами в розвиток малих структур.
З метою виявлення економічних чинників розвитку малих підприємств та їх впливу на соціальну стабільність в регіонах нами розраховані кореляційні залежності між приростом кількості малих підприємств у регіонах у 2002 р. порівняно з попереднім роком та деякими економічними і соціальними параметрами розвитку регіонів за той самий період. Коефіцієнт кореляції показника приросту кількості малих підприємств з показником приросту обсягів промислового виробництва є низьким (0,177) і засвідчує, що малі підприємства не зайняли належного їм місця в промисловому секторі економіки регіонів (Додаток 3, Табл. 4). Натомість слід говорити про нераціональну структуру розподілу малих підприємств у регіонах за видами економічної діяльності, коли занадто високою є їхня питома вага в сферах обслуговування і торгівлі, на відміну від економічно розвинених країн, де вони відіграють важливу роль практично в усіх сферах економіки, включаючи виробництво наукоємкої продукції.
Коефіцієнт кореляції досліджуваного показника з показником приросту інвестицій в основний капітал становить -0,324 і показує наявність швидше антагоністичних відносин між процесами відновлення промислового й інвестиційного потенціалу регіонів та зростання чисельності малих підприємств. Це цілком відповідає реальній ситуації в інвестиційній сфері, коли переважна частка інвестиційних ресурсів у регіонах вкладається у розвиток та реструктуризацію великих підприємств і, водночас, відносно стабільна робота великих підприємств не спонукає місцеві органи влади сприяти розвитку малого підприємництва. Найбільш помітною є невідповідність у темпах зростання чисельності малих підприємств і обсягів капіталовкладень у Волинській, Закарпатській, Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Кіровоградській, Миколаївській областях. Зокрема, в західних областях спостерігалися найнижчі показники приросту малих підприємств, що, на нашу думку, обумовлено вичерпанням ресурсів їхнього зростання без задіяння додаткових стимулюючих чинників. Водночас в цих регіонах були зафіксовані найвиші темпи приросту інвестицій в основний капітал внаслідок спрямування значних державних коштів (переважно на ліквідацію наслідків численних природних стихійних лих і катастроф).
Прикрою, але реальною е тенденція падіння інноваційної активності виробничої сфери в Україні (Додаток 4, Діаграма1). Так, якщо у 1996 р. на 100 тис. чол. реєструвалося 35 винаходів, то тепер - лише 3.
Мале підприємництво має економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та впроваджувати нову технологію та техніку, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки. Крім того, мале підприємство має і значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.
3.2. Характеристика середнього і великого підприємництва в Україні.
До представників середнього і великого бізнесу на Україні можна віднести машинобудівний комплекс, металургійний комплекс, транспортне машинобудування і т.д.
Машинобудівний комплекс охоплює два десятки спеціалізованих галузей. До нього належать практично всі галузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази[19,c.57].
В узагальненому виді структура машинобудівного комплексу складається із галузей:
1. Важкого машинобудування:
- металургійне,
- гірничо-рудне,
- енергетичне.
2. Середнього машинобудування:
- транспортне,
- сільськогосподарське і тракторне,
- верстатобудування,
- устаткування для легкої і харчової промисловості.
3. Точного машинобудування:
- приладомашинобудування,
- електротехнічне машинобудування.
Найважливішою складовою частиною важкого машинобудування є виробництво металургійного і гірничо-рудного устаткування.
Основне підприємство – Новокраматорський завод, який випускає устаткування для доменних печей, ковальсько-пресове устаткування та екскаватори.
Устаткування для металургійної промисловості виробляється в:
· Маріуполі,
· Дебальцево (Луганська обл.),
· Кривому Розі,
· Дніпропетровську.
Підприємства, що виробляють гірничорудне устаткування, розташовані в Донбасі і Придніпров’ї.
Заводи по виробництву шахтного устаткування функціонують в Донецьку, Харкові та Луганську.