Перевагами корпорації являються:
· Корпорація є найефективнішою формою організації підприємництва з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій;
· Потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг, що дає можливість отримувати зростаючий прибуток;
· Кожен акціонер несе лише обмежену відповідальність;
· Корпорація може існувати як організаційно-правове утворення дуже тривалий період, що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.
Недоліки цієї форми підприємництва:
· Мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією;
· Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми.
· У корпоративній формі існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб.
Асоціації – це договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. [8, ст. 16] Асоціація немає права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників.
Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.
Концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств,
У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. [7, ст. 28] Але на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільш численним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.
Мале підприємництво – це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та підприємців, яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. [7, ст. 28] Це виробнича, комерційна, фінансова, страхова та інші діяльності. Мале підприємництво здійснюється створенням розгалуженої системи малих підприємств. Малими визнаються підприємства, в яких чисельність працівників не перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу не перевищує суму, що еквівалентна п’ятсот тисяч євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. [7, ст. 29]
Великими визнаються підприємства, в яких чисельність працівників перевищує тисячу осіб, а доход перевищує п’ять мільйонів євро.
Усі інші підприємства визнаються середніми.
Роль і місце малого підприємництва в національній економіці найкраще виявляється в притаманних йому функціях:
· Мале підприємництво формує конкурентне середовище;
· Мале підприємництво оперативно реагує на зміни кон’юнктури ринку та надає ринковій економіці гнучкості;
· Величезний внесок в здійснення прориву з ряду важливих напрямів НТП;
· Мале підприємництво робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості;
· Пом’якшення соціальної напруги і демократизація ринкових відносин.
Таким чином, роль та функції малого підприємництва полягають у сприянні соціально-політичній стабільності суспільства. Воно є невід’ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство не можуть розвиватися і існувати.
Фермерське господарство є формою підприємництва громадян України, які займаються виробленням товарної господарської продукції, її переробкою та реалізацією. [7, ст. 30] Фермерське господарство в системі ринкової економіки є рівноправною формою разом із державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами. Виробничо-економічні відносини фермерського господарства з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на основі договорів. [7, ст. 30] фермерське господарство має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, кооперативів, спільних підприємств з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств і організацій, у тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні або бути членом комерційних банків. [3, ст. 56]
3. Проблеми розвитку підприємництва та роль держави у розвитку підприємництва в Україні
3.1 Проблеми розвитку підприємництва
Для початку необхідно визначити ті галузі і сфери економіки, у яких мале підприємництво грає визначальну роль. По-перше, це вся сфера послуг, у тому числі технічні послуги, включаючи ремонт та технічне обслуговування машин та обладнання; консультаційні послуги; побутове обслуговування населення. По-друге – торгівельно-закупівельні операції, а також посередницька діяльність. [4, ст. 20]
Тому одним із вирішальних умов заглиблення економічних реформ, що проводяться в Україні, здатних вивести країну з кризи, забезпечити послаблення монополізму, добитися ефективного функціонування виробництва та сфери послуг, являється розвиток малого підприємництва. Цей сектор економіки створює необхідну атмосферу конкуренції, здатен швидко реагувати на будь-які зміни ринкової кон’юнктури, заповнювати утворювані ніші у споживчій сфері, створює додаткові робочі місця, являється основним джерелом формування середнього класу, тобто розширює соціальну базу для впроваджуваних реформ. [4, ст. 43]
У пресі, в колі спеціалістів, що вивчають мале підприємництво, у середовищі підприємців фігурує перелік, у який входить приблизно два десятки причин, що перешкоджають розвиткові малого підприємництва в Україні. Серед них – недосконалі закони і часто змінювані правила; надмірні податки; вузькі рамки джерел фінансування; нерівні можливості в конкуруванні з великими підприємствами; корупція; відсутність підтримки з боку держави; нерозвинута інфраструктура; професійна непідготовленість підприємців. [4, ст. 32] Із загальних проблем, з якими зіштовхуються підприємці усіх регіонів України у своїй повсякденній діяльності, можна виділити слідуюче:
Труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають останнє місце. Та це не означає, що проблеми немає. За роки масового розвитку малого підприємництва в Україні гострота її помітно зменшилася. Багато бажаючих розпочати власну справу вже мають необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть отримати у органах реєстрації, у консультантів або у спеціалізованих фірмах зразки документів та необхідні поради. Але по затратам часу, коштів, зусиль процедура реєстрації підприємства, що діє в Україні все ще залишається громіздкою та утрудненою, особливо у порівнянні з тією, що діє у розвинутих країнах. [7, ст. 14]
Не останнє місце серед інших проблем займає дефіцит фінансів. Власних капіталів більшість підприємців немає, банківські кредити даються з високою процентною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки малого підприємництва в Україні немає. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи та асоціації підприємців не мають коштів для кредитування малого підприємництва. Відомі лише чотири потенційно доступних джерела надання фінансів: Український фонд підтримки підприємництва; Державний інноваційний фонд; кошти, які виділяють місцеві органи влади безробітним для організації свого підприємництва; кошти місцевих органів влади, які утворюються з відрахувань від вартості приватизованих об’єктів. [7, ст. 24] Обидва центральних фонди дислокуються в Києві, але мають відділення в обласних містах. Перший фонд щорічно отримує з державного бюджету встановлену суму для кредитування приватних підприємців; кошти другого фонду утворюються з фіксованого проценту відрахувань, що проводяться всіма підприємствами від об’єму реалізації продукції. Ці фонди виділяють кредити підприємцям як для початку своєї справи, так і під поточне виробництво, на конкурсних принципах, шляхом оцінки їх бізнес-планів. Однак надходять кошти у фонди у недостатньому об’ємі та нерегулярно. Інноваційний фонд надає кредитну підтримку тільки проектам, що реалізують нові технології, але його можливості також невеликі відносно потреб малих підприємств. [7, ст. 28]
Останній з чотирьох названих джерел кредитування – кошти місцевої влади, що утворюються за рахунок відрахувань від вартості приватизованих об’єктів, – також практично бездіяльний, оскільки не відпрацьований механізм виділення коштів підприємцям.
Що стосується отримання кредитів в комерційних банках, то в якості їх клієнтів можуть виступати лише торгівельні та посередницькі організації, але не виробничі, а тим більш не мілкі, тому що у них немає великого уставного капіталу, дорогих основних фондів та майна, значного власного майна, які можна заставити під кредити. В останні роки розширюють масштаби діяльності в Україні зарубіжні та міжнародні фінансові фонди та програми, але вони обхвачують локальні зони і тому не мають суттєвого впливу на підтримку малого підприємництва. [3, ст. 46]