Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів має орієнтуватися на продукування й просування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів. Така діяльність буде ефективнішою, якщо здійснюватиметься з використанням техніко-технологічних новацій, більш якісних характеристик продуктів праці, нових елементів організації виробничих процесів тощо. У цьому разі йдеться про виробництво традиційних видів продукції із застосуванням часткових інновацій. Коли ж виробництво повністю базується на інноваціях, то результатом такої його організації є поява продукту з принципово новими властивостями чи навіть сферами використання.
Однією з поширених форм посередництва є агентування, тобто форма господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника або споживача (принципала). Розрізняють кілька типів агентів. Агенти (представники) виробників уособлюють інтереси кількох виробників однотипних то варів. Повноважні агенти зі збуту (збутовики) взаємодіють з виробниками на договірних засадах.
Посередницькі функції одноразового агента здійснює брокер — посередник за укладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягненні потрібної домовленості. Агенти можуть працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійно розпоряджаються товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару). До комісійних відносять також операції консигнації, за яких посередник-консигнант реалізує товар із власного складу на підставі договору доручення.
Основою біржового підприємництва є біржі (форма постійно діючого оптового ринку), що виконують спеціалізовані функції:
1) товарні — оптова торгівля масовими товарами зі стійкими якісними параметрами;
2) фондові — купівля-продаж цінних паперів;
3) валютні — купівля-продаж золота та інших дорогоцінних металів, іноземної валюти;
4) праці (переважно у вигляді центрів зайнятості населення) — облік попиту і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією перенавчання.
Формування і функціонування соціальне орієнтованого та економічно ефективного підприємництва можливі за умови створення належного підприємницького середовища, що має інтегрувати в собі сприятливу суспільно-економічну ситуацію в країні (регіоні), спиратися на розвинену ринкову економіку з відповідними активними правовими та соціально-економічними регуляторами й ринковою інфраструктурою. Основними параметрами належного бізнесового середовища треба вважати:
1) стабільність національної кредитно-грошової системи;
2) пільгово-стимулюючу систему оподаткування підприємницьких структур (окремих підприємців);
3) державну фінансову та інфраструктурну підтримку різномасштабного і насамперед малого підприємництва;
4) ефективний правовий захист інтелектуальної і промислової власності;
5) науково обґрунтоване й ринкове спрямоване ціноутворення;
6) сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів;
7) інтеграцію підприємництва у світовий економічний простір;
8) достатню привабливість іміджу підприємницької діяльності.
В Україні (з урахуванням окреслених параметрів ефективно функціонуючого підприємництва) першочерговим є створення організаційно-економічних передумов активізації підприємницької діяльності. Зарубіжний досвід та аналіз вітчизняної практики господарювання дають змогу стверджувати, що державна політика щодо активізації підприємницької діяльності має передбачати:
• створення економічних, правових і соціальних передумов, що забезпечували б розвиток ефективного бізнесу (прискорення виходу вітчизняної економіки з кризового стану, стабілізації економічної та політичної ситуації; швидке завершення реальної трансформації відносин власності; забезпечення державних гарантій свободи підприємництва; зміцнення національної грошової одиниці; зниження інфляції до мінімальних меж);
• практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямів підприємництва (завершення формування належної ринкової інфраструктури; реалізація системи фінансової підтримки підприємництва, включаючи формування стартового капіталу; створення умов для зовнішньоекономічної діяльності; започаткування прогресивної системи підготовки кадрів для сучасного бізнесу; І максимально можлива активізація малого підприємництва).
1.1 Формування структур підприємницького бізнесу
Організація бізнесу за своєю природою має процесуальний характер. Це відпрацювання, насамперед, правил формування підприємницьких структур, обов'язкових для всіх суб'єктів бізнесу. Ці правила (принципи) регулюються законодавчими актами відповідно до норм, прийнятих у суспільстві.
Джерелом законодавчих актів є відносини, які склалися у суспільстві, передусім - економічні. Юридичні акти закріплюють ці відносини, даючи простір для розвитку або гальмуючи їх.
Економічні відносини не існують поза формами їх прояву. Форми ж економічних відносин різноманітні, рухомі, мінливі. Вони не завжди знаходять відображення у законодавчих актах, які постійно відстають від економічного розвитку і тим самим стримують здійснення реформ, гальмуючи перехід до ринку.
Відносини бізнесу - одна з форм прояву економічних відносин, які почали розвиватися у нашій економіці.
Підприємницький бізнес є не що інше як організація власного підприємства (фірми) і, залежно від виду діяльності, воно може бути промисловим підприємством, адвокатською конторою, консалтинговою фірмою, фермерським господарством, банком, видавництвом, торговельною точкою, акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю тощо.
Відповідно до форм власності, встановлених Законом України „Про власність", і організаційної структури розрізняють підприємства:
- індивідуальне - на особистій власності фізичної особи та виключно його праці;
- сімейне - на власності та праці громадян - членів однієї сім'ї, що проживають разом і ведуть спільно своє господарство;
- приватне - на власності окремого громадянина, з правом найму робочої сили;
- колективне - на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, суспільної та релігійної організації;
- державне комунальне - на власності адміністративно-територіальних одиниць;
- державне - на загальнодержавній (республіканській) власності;
- спільне - на базі об'єднання майна різних власників (мішана форма власності);
- орендне - на орендних відносинах, що передбачають передачу в оренду і повне господарське володіння колективу засобів виробництва та іншого майна, що залишається власністю орендодавця.
Підприємницькі структури розподіляють за такими ознаками:
· економічним призначенням - на виробництво засобів виробництва; предметів споживання; продукції воєнно-промислового комплексу (ВПК); виробництво ідей та послуг, духовне виробництво;
· масштабами виробництва - індивідуальні, серійні, масові;
· рівнем спеціалізації - спеціалізовані, універсальні, мішані;
· кількістю персоналу - малі, середні, великі;
· галузями виробництва - промислові, будівельні, сільські, громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування та ін.;
· сферами виробництва - виробничі, невиробничі;
· новими формами господарювання - фірми, контори, бюро, агентства, біржі, групи, фонди, кооперативи, товариства, банки, шопи тощо. Підприємство - основна ланка бізнесу, тому що саме на підприємстві відбувається процес виробництва матеріальних благ та послуг, і воно виступає як самостійний господарський осередок, як організаційна структура підприємницького бізнесу. Набувши господарської самостійності та вивільнившись від відомчої опіки, багато підприємств, включившись у підприємницьку діяльність, почали змінювати свій статус та форми функціонування. Так почали формуватись нові структури підприємницького бізнесу. Ряд підприємств перетворились у фірми, компанії, товариства, акціонерні товариства і залишаються основною ланкою бізнесу. Закон України „Про підприємства в Україні" створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності та організаційної форми підприємства.